Поняття та призначення вал. систем. Елементи нац. вал. системи. Розвиток вал. системи в У.

Валютна система – це організаційно-правова форма реалі­зації вал. відносин у межах певного ек. простору.

Нац. валютна сис­тема складається з елементів: 1. Назва, купюрність та характер емісії нац. валюти. 2. Ступінь конвертованості нац. валюти. 3. Режим курсу нац. валюти. 4. Режим викор-ня іноземної валюти на нац. території в заг. ек. обороті. 5. Режим формування і викор-ня держ. золотова­лютних резервів. 6. Режим вал. обмежень, які вводяться чи скасовуються зак. органом залежно від ек. ситуації в країні. 7. Регламентація внутр. валютного ринку і ринку до­рогоцінних металів. 8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. 9. Визначення нац. органів, на які покладається про­ведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері.

Призначення валютної системи:

1) Розроблення і реалізація держ. валютної політики як сукупності організаційно-правових та ек. заходів у сфері міжнар. валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

2) Валютне рег-ня – це діяльність держави та уповн. нею органів щодо регламентації вал. відносин ек. суб’єктів та їх діяльності на вал. ринку.

3) Валютний контроль – контроль за виконанням, установлених вимог, норм і правил.

Розвиток валютної системи У. складаєть з 3 етапів:

1 етап Для нього характерне обвальне па­діння курсу укр. валюти. Це свідчить, що в умовах глибокої ек. і фін. кризи, макроек. розбалансованості, затримки з проведенням ек. реформ не було передумов для нормального розвит­ку валютного ринку та адекватної йому валютної системи.

2 етап. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації вал. відносин: прискорення лібералізації вал. ринку, визначення офіційного вал. курсу карбованця, ліквідація множинності валютних курсів, розширення переліку по­треб резидентів у валюті.

Після випуску в обіг постійної нац. валюти гривні, розпочався 3 етап формування вал. системи У. Основними заходами і результатами цього етапу були:

– остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні;

– введення вільного розпорядження резидентами всією су­мою валютних надходжень;

– певна децентралізація валютного ринку, припинення опе­рацій на УМВБ та інших валютних біржах;

– подальша лібералізація доступу до валютного ринку юр. і фіз. осіб-резидентів;

2. Валютна політика та валютне регулювання, їх особливості в У.

Валютна політики – це сукупність організаційно-правових та ек. заходів у сфері міжнар. валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі – зростання зайнятості та вир-ва ВВП, стабілізація цін. Досягнення цілей вал. політики забезпечується через вал. регулювання і валютний контроль.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповно­важених нею органів щодо регламентації валютних відносин ек. суб’єктів та їх діяльності на вал. ринку.

Ефективність регламентації вал. відносин значною мірою залежить від кількості і ступеня пев­них обмежень. За суч. си­туації в У. це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його вал. політиці перех. періоду, були:

– введення обов’язкового продажу підпр-вами експорт­ної виручки в інвалюті

– заборона надання підпр-вами-рези­дентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;

– заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;

– заборона резидентам надавати гро­шові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни;

– заборона вивозу валютних коштів;

– контроль за прямими інвестиціями;

– лімітування валютної позиції комерційних банків-рези­дентів;

– жорстка фіксація валютного курсу нац. валюти.

Крім валютних обмежень, практика вал. регулювання виробила ще ряд методів, які забезпечують пере­важно ек. вплив на валютні відносини: курсова політика; облікова політика та інші інструменти монета­рної політики; валютна інтервенція; регулювання сальдо платіжного балансу; формування та викор-ня золотовалютних резервів.

3. Платіжний баланс: сутність, структура та роль в механізмі валютного регулювання.

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами ек. суб’єктів даної країни за її ек. межами та вал. надходженнями їм з-за ек. меж країни за певний період часу Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реа­лізації валютної політики. Як модель зовнішньоек. зв’язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин.

У розділі І «Рахунок поточних операцій» по статті «Баланс товарів» відображаються всі переміщення товарів через ек.межі країни з переходом права власності. Співвідношення обсягів надходження і платежів по цій статті наз. торговим балансом.

По статті «Баланс послуг» враховується рух коштів у зв’язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами.

По статті «Доходи» враховується рух коштів, пов’язаний з доходами фіз. осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном, доходами від портфельних інвестицій, доходами від інших інвестицій.

По статті «Поточні трансферти» враховується рух коштів на безеквівалентних засадах – гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнар. організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фіз. особам.

У розділі II «Рахунок операцій з капіталом та фін. операцій» по статті «Капітальні трансферти» враховуються всі операції, пов’язані з передачею права власності на основний капітал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі держ. фін-ня великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, придбання не фінансових активів.

У розділі «Фінансовий рахунок» показуються операції з купівлі-продажу та погашення фін. вимог однієї країни до інших. Усі фін. операції класифікуються в 3 групи. « Прямі інв.», «Портфельні інв.», «Інші інв.».

Статті розділу III «Резер­вні активи», на яких відображається централізований золото­валютний запас країни.

Розділ IV «Помилки та упущення» призначена для зрівняння загальних обсягів надходжень і платежів, По цій статті проставляється необхідна для збалансування сума.

Золотовалютні резерви: сутність, призначення та роль в механізмі валютного регулювання.

Золотовалютні резерви – це запаси іноземних фін. активів та золота, які належать державі і перебувають у роз­порядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноек. значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів:

– забезпечення країни достатнім запасом міжнар. платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні ек. агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовн. зобов’язаннями. Це трансакційне призначення золотовал. резервів, спрямоване на обслуговування зв’язків нац. економіки зі світовою;

– забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей. Це інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовн. та внутр. вартості нац. грошей.

Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе ек. значення тому, що занижений їх обсяг погіршує пла­тоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регуляти­вні можливості держави у монетарній сфері, а завищений – при­зводить до заморожування значної частини національного багатс­тва країни на тривалий період.

Потреби в резервах, у їх трансакційному призначенні визначаються обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями, пов’язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванням зовн. боргу держави, експортом капіталу тощо. Потреби в резервах, у їх інтервенційному призначенні за­лежать насамперед від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутр. обороті країни.

Інтервенційне викор-ня золотовалютних резервів пов’я­зане з проведенням політики валютної інтервенції. Якщо в країні відбувається ек. зростання та досягнута макроек. стабілізація, політика валютної інтервенції стає вирішальним інст­рументом вал. регулювання.

Розміщення золотовалютних резервів має важливе значення для страхування їх від знецінення та для одержання додаткових доходів і збільшення обсягів. Тому золотовалютні резерви звичай­но тримають у кількох найбільш сталих валютах, і періодично конвертують за­паси однієї валюти в іншу, якщо очікується падіння курсу 1 чи підвищення курсу іншої.

4. Поняття, розвиток та основні елементи світової та міжнародної валютних систем.

Світова валютна система – це спільно розроблена держа­вами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації ва­лютних відносин.

Складовими світової вал. системи є: форми міжнар. засобів платежу; уніфікований режим вал. паритетів та курсів; умови взаємної конвертовано-сті валют; уніфікація правил міжнар. розрахунків; режим валютних ринків та ринків золота; міжнародні валютно-фін. організації; міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла 4 етапи:

1 в історії світовою вал. системою була система, заснована на золотому стандарті. Платіжний оборот обслуговувався переважно золотом.

2 світовою вал. системою був механізм золотодевізного стандарту

3 світова, або Бреттон-вудська, вал. система. Основою її стала система золотовалютного стандарту, яка зго­дом трансформувалася у систему золотодоларового стандарту.

4 світова, або Ямайська, вал. системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної системи.

Міжнародна валютна система – договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн. В березні 1979 р. було створено міжнародну вал. систему – Європейську валютну систему (ЄВС) – фор­му міждержавного регулювання вал. відносин країн захід­ноєвропейського інтеграційного комплексу.

Механізм ЄВС містив 3 елементи: європейська валютна одиниця – ЕКЮ; режим суміс­ного коливання валютних курсів – «суперзмія»; Маастрихтська угода. визначила 3 етапи становлення ЄВС.

1 етап: – повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС; – розроблення заходів щодо зближення ряду ек. параметрів для країн-членів.

2 етап: – створення незалежної Європ. системи центр. банків на чолі з Європейським центр. банком; – установлення фіксованого курсу для валют країн–членів ЄВС між собою; – емісія єдиної грошової одиниці;.

Нині країни ЄС вступили у 3 етап утворення ЄВС. З 1 січня 2002 р. євро увійде до готівкового обігу та матиме місце паралел. обіг євро і нац. валют.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Кредит та кредитні відносини

Тема 8. Кредит у ринковій економіці