Тема 6. Валюта та валютний ринок

1. Поняття валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти, її суть, види, значення, передумови.

Валютні відносини – це сукупність ек. відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності нац. гос­п-в і обслуговуються валютою.

Валюта – це будь-які грошові кошти, формування та викор-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоек. відносинами.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валю­ти інших країн, за курсом, що формується у встановленому по­рядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон.

Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки зусиллям, спрямованим на досягнен­ня товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, тощо. Ці зусилля повинні створити такі передумови запровадження конвертованості валюти:

– зниження інфляції до помірного рівня;

– формування ринкового механізму ціноутворення;

– лібералізація зовн. ек. відносин;

– накопичення достатнього золотовалютного резерву;

– відмова від широкомасштабного датування цін на товари та послуги, створення рівних конкурентних умов на ринку.

Конвертованість валюти можна класифікувати за критеріями:

1. За повнотою конвертації:

– повна конвертованість (означає можливість вільного обміну нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників та за всі­ма видами цілей або операцій);

– часткова конвертованість означає, що нац. валюта обмінюється на іноземну з певним обмеженням.

2. За видами суб’єктів:

– зовн. (для нерезидентів);

– внутрішня (для резидентів).

3. За хар-ром ек. операцій, що обслуговуються конвертованою валютою:

– за поточними операціями (конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями);

– за переміщенням капіталу (платежі за рухом капіталу).

2. Валютний ринок: суть та структура, чинники, що визначають кон’юнктуру валют. ринку.

Валютний ринок – це сектор грош. ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специф. товар як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає нац. ринки, міжнародні ринки та світовий ринок.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

– за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ри­нок депозитно-кредитних операцій;

– за терит. розміщенням: європейський, північно­амер., азіатський та ін.;

– за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;

– за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку:

1. Курсоутворюючі чинники:

– стан платіжного балансу країни;

– обсяги ВНП, які виробляються в країні;

– внутр. і зовн. пропозиція грошей;

– процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

– співвідношення внутр. цін країни з зовнішніми.

Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визна­чають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валю­тному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внут­рішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

2. Регулюючі чинники:

– заходи прямого держ. регулювання (фін. – бюджетна політика, квотування та ліцензування тощо);

– структурні чинники.

Ці чинники впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників.

3. Чинники кризового характеру:

– дефіцит держ. бюджету;

– безконтрольна емісія та інфляція;

– штучне і надмірне регул-ня цін;

– висока монополізація вир-ва.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та зни­жують результативність регулятивних заходів держави.

Функції та операції валютного ринку.

Валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Основними функціями є:

– забезпечення умов та механізмів для реалізації вал. політики держави;

– створення суб’єктам вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і кап. розрахунками і сприяння завдяки цьому розвитку зовн. торгівлі;

– забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

– формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

– страхування валютних ризиків;

– диверсифікація вал. резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку вал. операцій. Під вал. операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями.

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові, або операції з негайною поставкою; строкові.

2. За механізмом здійснення операцій: операції спот; форвардні, ф’ючерсні, опціонні операції.

3. За цільовим призначенням: операції з метою одержання валюти для здійснення плате­жів за міжнар. розрахунками; операції з метою страхування від вал. ризиків; операції з метою одержання прибутку або спекулятивні оп-ції.

4. За формою здійснення: безготівкові; готівкові.

5. За масштабами операцій: оптові; роздрібні.

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умо­вах поставки її не пізніше 2 роб. дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Строкові вал. операції полягають у купівлі-продажу вал. цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що > 2 роб. дні.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що поля­гає в купівлі-продажу валюти між 2 суб’єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. Ф’ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, в яких 2 контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди. Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк і за узгодженим сторонами курсом.

3. Валютний курс: сутність, роль та фактори, що визначають його динаміку та рівень.

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.

Ва­лютний курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосе­редковано – через їх відносну купівельну спроможність.

Валютний курс необхідний для:

– обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

– порівняння цін світових та нац. ринків, а також вартісних показників різних країн;

– періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Розрізняють кон’юнктурні та структурні чин­ники.

Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливаннями ділової ак­тивності, політичної та військово-політичної обстановки, з чут­ками, здогадками та прогнозами.

Довгостр. тенденції визна­чають стан тієї чи іншої нац. грошової одиниці у валют­ній ієрархії:

1. Зростання нац. доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу нац. валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовн. боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу нац. валюти, тому що боржники продають її на іноземну ва­люту для погашення своїх зовн. зобов’язань.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зни­ження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти.

6. Ступінь викор-ня певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на нац. та світово­му ринках.

8. Валютна політика.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку.

Ек. основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в Україні.

Ек. основи валютних курсів. Базою валютного курсу до середини 70-х років був офіційний золотий паритет валют. Нині основою визначення вал. курсів є співвідношення купів. спроможностей нац. валют. Купів. спроможність валюти – це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за нац. грош. одиницю. Режими валютних курсів. Сучасні типи режимів валютних курсів включають фіксований та пла­ваючий режими. При фікс. режимі валютний курс фіксується до однієї валюти або «кошика» валют. Плаваючі курси змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

Регулювання валютних курсів.

Головними методами рег-ня вал. курсу є вал. інтервенція та дисконтна політика. Валютна інтервенція – це пряме втручання центр. банку або казначейства у валютний ринок. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центр. емісійного банку з ме­тою вплинути на рух зарубіжних короткостр. капіталів.

Методами валютного регулювання, є девальвація та ревальвація – зниження і підвищення вал. курсу. Причинами їх є інфляція та неврівнова­женість плат. балансу, розрив між ку-пів. спроможністю грош. одиниць.

Режим вал. курсу в У. У. викор-вала кілька режимів вал. курсу – від плаваючого до фікс. з подальшим переходом до керованого плав. курсу.

У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адмін. фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшен­ня надходжень іноземної валюти на внутр. ринок, зростання зовн. боргу, «втечі» капіталів за кордон.

З 1999р. в У. було здійснено лібералізацію вал. ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхи­лення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного вал. курсу та ін.

Тема 7. Валютні системи та валютна політика