Вірус кору.

Зрілий віріон має овальну форму діаметром 120-250 нм. На відміну від інших парамікосвірусів, не містить нейрамінідази, однак має гемаглютинін, який спричиняє аглютинацію еритроцитів мавп. Репродукується в первинно-трипсинізованих культурах клітин ниркового епітелію, HeLA, Hep-2, погано культивується в курячих ембріонах.

Вірус кору нестійкий в навколишньому середовищі. Дезінфек­цію в осередку кору не проводять.

Джерелом інфекції є тільки хвора людина, яка стає заразною в останні 1—2 дні інкубаційного періоду і до 4-5-го дня після появи висипу. Найбільш заразними є хворі у катаральний період. Меха­нізм передачі — повітряно-краплинний. Вірус кору не передається через предмети побуту, продукти харчування, через третіх осіб.

Сприйнятливість до кору становить 95—98 % і залежить від віку. Вхідними воротами є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кон’юнктива ока.

Інкубаційний період триває близько 10 діб. Продромальний період характеризується явищами гострої респіраторної хвороби: риніт, фарингіт, кон’юнктивіт, а також підвищенням температури тіла. Вірус розмножується в епітеліальних клітинах слизової оболонки носоглотки, трахеї, бронхів і регіонарних лімфатичних вузлах. Про­никаючи у кров з 3-го дня інкубації, спричинює ураження клітин ендотелію судин, унаслідок чого утворюється висип. Останній має вигляд папул, звичайно з’являється на 4-й день після підвищен­ня температури тіла спочатку за вухами, на лобі, потім поширю­ється по всьому тілу. На слизовій оболонці щік утворюються пля­ми Коплика—Філатова. Вірус кору уражає Т-лімфоцити, порушує функцію моноцитів, що призводить до імунної супресії, наслідком якої є вторинні інфекції (пневмонія бактеріальної етіології).

Захворювання може супроводжуватися такими ускладненнями: круп (унаслідок набряку гортані), зрідка може виникати гострий коровий енцефаліт у дітей віком понад 8—10 років.

У дітей, яким з профілактичною метою було введено імуноглобулін, хвороба має легкий перебіг (мітигований кір).

Постінфекційний імунітет напружений, стійкий і довічний.

Мікробіологічну діагностику проводять у разі потреби. Матеріа­лом для дослідження є слиз із носоглотки, кров, секційний матеріал (мозок). Використовують мікроскопічний (експрес-метод), вірусоло­гічний і серологічний методи.

Експрес-метод — це виявлення вірусу у заражених клітинах за допомогою РІФ.

Специфічна профілактика проводиться атенуйованою живою коровою вакциною відповідно до календаря щеплень. Але 0, 3 % ді­тей після одноразової вакцинації втрачають імунітет. Вакцина ви­пускається у вигляді моновакцини, а також у вигляді комбінованої тривакцини проти кору, краснухи і паротитної інфекції. В Україні вакцинація проти кору починається з 12—-15 міс життя, ревакцина­цію проводять у 6 років. Контактним у віці до 30 років, які раніше не хворіли і не були щеплені, для профілактики кору вводять коро­ву вакцину не пізніше 3 днів після контакту.

Для лікування кору використовують імуноглобулін, рибавірин.

Родина рабдовірусів

Вірус сказу має типову паличкоподібну форму розмірами 180х80 нм.До складу генома входить однониткова мінус-РНК, яка оточена капсидними білками. Нуклеокапсид має РНК-полімеразу, а ліпопротеїнова оболонка - глікопротеїд. Останній визначає єдиний антигенний варіант вірусу.

Резистентність. Вірус сказу порівняно малостійкий у навколиш­ньому середовищі, але в трупах тварин за низької температури збе­рігається до 4 міс. За температури 50 °С гине через 30—40 хв, під час кип’ятіння — майже миттєво. У разі заморожування до —70 °С зберігається протягом декількох років.

Рабічний вірус культивується в культурах клітин багатьох тварин і диплоїдних клітинах людини. Досить швидко адаптується до курячих ембріонів. Є два варіанти вірусу: вуличний (дикий), який циркулює серед багатьох видів диких тварин, і фіксований вірус (virus fixe), отриманий Пастером після 133 пасажів на кроликах. Фіксований вірус використовують для виготовлення антирабічних вакцин.

Особливості епідеміології. Джерелом сказу є дикі і свійські тварини. У різних регіонах Землі є свої особливості осередків ска­зу, в яких роль резервуару інфекції виконують різні дикі тварини. В Україні це лисиці, в Південній Америці — кажани, в Північній Америці — єноти. Джерелами інфекції можуть бути вовки, шакали, мангусти. Серед свійських тварин основним джерелом інфекції є со­баки (до 90 %), але можуть бути коти, корови, коні, свині. У тварин віруси сказу накопичуються в слинних залозах. Основним шляхом передачі є укус тварин (90—95 % випадків) або попадання слини інфікованої тварини через мікротравми. Вірус на­копичується у великій кількості у слині тварин за 7—10 діб до появи клінічних проявів хвороби. Особливо небезпечним є потрапляння вірусів в очі, в рани на голові чи обличчі. Можливі й інші шляхи передачі. Через плаценту вірус не пере­дається. У людей не кожне зараження супроводжується розвитком хвороби. Хворіють близько 15-30 % заражених, але кожний, хто захворіє, вмирає.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Вірус проникає че­рез ушкоджену шкіру у м’язи і сполучну тканину. У клітинах цих тканин відбувається первинна реплікація та накопичення вірусу. В цих тканинах вірус може зберігатися в латентному стані протягом тривалого часу (іноді місяці). У разі проникнення в периневральний простір периферичних нервів вірус починає рухатися по їх аксонах у центральну нервову систему зі швидкістю 3 мм/год. Там вірус про­никає в клітини сірої речовини головного і спинного мозку, поши­рення вірусу відбувається від клітини до клітини. На цьому етапі віруси проникають також у спинномозкову рідину. В уражених нер­вових клітинах виникають дегенеративні зміни, в них з’являються специфічні для сказу включення (тільця Бабеша—Негрі). Внаслідок цього в тканині мозку порушується кровообіг, утворюється набряк, розвивається специфічний рабічний енцефа­літ. Після розмноження в клітинах центральної нервової системи віруси знову по волокнах периферичних нервів поширюються у зво­ротному напрямку, проникають майже в усі органи і накопичують­ся у великій кількості в слинних і слізних залозах. Проникнення вірусу у внутрішні органи призводить до порушення їх іннервації та функції. Перебіг хвороби триває до 5—7 діб. Смерть настає внаслі­док асфіксії або тяжких серцево-судинних уражень.

Інкубаційний період при сказі найчастіше триває 1—3 міс, інко­ли скорочується до 7—8 днів або подовжується до 1 року. Його три­валість залежить від локалізації і глибини рани, а також від дози та властивостей штаму вірусу, що потрапив в рану.

Розрізняють дві форми перебігу сказу: буйну і тиху. При буй­ній формі виділяють три клінічні стадії: стадію депресії, збуджен­ня (буйна стадія) та стадію паралічів. На першій стадії з’являються невизначений біль, м’язові посмикування і свербіж у ділянці рани, змінюється настрій (порушується сон, з’являється втомлюваність, депресія, відчуття страху, тривоги, зникає апетит). У хворого роз­виваються слухові і зорові галюцинації. Хворий шукає самотності, його мучить думка про смерть. Потім (можливо, на наступний день) підвищується температура тіла, виникає нудота, блювання, біль у горлі, кашель, біль у животі, іноді розширюються зіниці.

У стадії збудження хворий неспокійний, навіть агресивний, об­личчя перелякане, очі блищать, зіниці нерівномірно розширені, ви­діляється велика кількість слини, яку хворий не може проковтнути через болючі спазми ковтальних м’язів. Судоми і спазм ковтальних м’язів виникають також, коли хворий намагається випити води (звідси назва “гідрофобія” — боязнь води).

Стадія збудження може переходити у стадію паралічів. У хворо­го припиняються судоми, відновлюється ковтання, хворий заспо­коюється — “зловісний спокій”. Але у хворих розвивається парез ніг, голосових зв’язок. Ця стадія триває 2—3 доби. Смерть настає миттєво.

При тихій формі стадія збудження відсутня, тобто І стадія зразу переходить у стадію паралічів.

Імунітет. При сказі в крові і спинномозковій рідині накопичу­ються віруснейтралізуючі антитіла, синтезується інтерферон. Але захворювання має настільки швидкий перебіг, що ні антитіла, ні інтерферон не встигають виконати свої функції. Після вакцинації імунітет зберігається протягом 1 року.

Мікробіологічну діагностику проводять мікроскопічним, віру­сологічним, біологічним і серологічним методами. Матеріалом для дослідження є слина, спинномозкова рідина, біоптати шкіри (поти­лиці і шиї), секційний матеріал.

Мікроскопічним методом виявляють тільця Бабеша—Негрі у зрізах мозкової тканини.

Вірусологічним методом виявляють вірус із слини, спинномоз­кової рідини, мозкової тканини шляхом зараження матеріалом культури клітин (найчастіше використовують клітини нейроблас4’ томи мишей).

Біологічним методом виявляють вірус унаслідок зараження мишенят-сисунців у головний мозок, які гинуть через 8—12 діб від сказу. Наявність вірусу визначають шляхом виявлення тілець Бабеша—Негрі під час дослідження мозку або виявленням антиге­нів у РІФ.

Серологічний метод (РІФ) використовують для виявлення анти­тіл у біоптатах шкіри і мазках-відбитках із центральної частини ро­гівки. Це експрес-метод, відповідь можна отримати через 6—8 год.

Профілактика. Неспецифічна профілактика спрямована на ізоляцію бездомних собак і котів. Профілактику сказу серед ди­ких тварин проводять шляхом додавання вакцини до харчових приманок.

У разі укусу необхідно промити рану мильною водою і оброби­ти спиртовим розчином йоду. Необхідність проведення специфічної профілактики залежить від обставин.

Якщо рана нанесена дикою чи бездомною хворою твариною, специфічну профілактику проводять зразу після оброблення рани. Спочатку вводять антирабічний імуноглобулін, а потім вакцину, введення якої починають не пізніше ніж через 2 тиж після укусу. Використовують два види вакцин: інактивовану вакцину Фермі (виготовлена з мозку овець, заражених атенуйованим фіксованим вірусом) і антирабічну інактивовану культуральну вакцину (виго­товлена на культурі клітин нирок сірійського хом’ячка, зараженій атенуйованим вірусом сказу). Культуральна вакцина більш ефек­тивна і менш реактогенна, тому використовується також для специ­фічної профілактики сказу особам, що належать до груп високого ризику зараження (медичні працівники відділень, де лікують хво­рих на сказ, працівники спеціальних лабораторій, професійні мис­ливці, ветеринари, спелеологи).

Лікування симптоматичне.