Кельти та їх культура

Близько 700 р. до н.е. в Британію почали переселятися кельти - народ індоєвропейської групи. В цей період вони мешкали на величезних територіях Європи від Іспанії до західних теренів України включно. Осередок поширення їхньої культури знаходився у межиріччі Рейну та Дунаю, звідки кельтські племена та племінні союзи переселялися у Францію та Північну Італію (галли), на Балкани (галати) та у Британію. Ця експансія була викликана скоріше за все перенаселенням Центральної Європи в умовах тогочасної малопродуктивної економіки. Відомі три хвилі міграцій кельтів через Ла-Манш: бл. 700 р. до н.е. - переселення гелів (або гойделів), бл. 400 р. до н.е. - бриттів (від назви яких походить слово " Британія ") і бл. 200 р. до н.е. - белгів.

Основні історичні відомості про кельтів ми отримуємо із свідчень античних істориків та географів (Гекатей Мілетський, Геродот, Страбон, Діодор Сицилійський) та із археологічних знахідок. Займаючи величезні території, кельти не мали якоїсь спільної держави й відрізнялися за антропологічними ознаками; об'єднуючими їх чинниками були мова, яка ще й досі вживається в Шотландії та Уельсі, та матеріальна культура. Дослідниками виділяється дві фази розвитку останньої - гальштатська (бл. 1000 - 450 рр. до н.е.), що властива ще бронзовому віку, та латенська (бл. 450 до н.е. - початок нової ери), коли наступає залізний вік.

В Британії прибульці-кельти мешкали поряд із давнім місцевим населенням, яке поступово з ними змішувалось та переймало їхню більш розвинену культуру. В археологічних знахідках відчуваються також середземноморські (фінікійські, критські, ахейські) культурні впливи, які досягали Британії через торгівельні шляхи. До V ст. кельти використовували переважно бронзові знаряддя праці. Для їх виготовлення була потрібна домішка олова, найбагатшим на яке був південний захід Британії - півострів Корнуолл, звідки воно також експортувалося на континент. Економічні зв'язки Британії та Галлії (території сучасної Франції) поступово зміцнювалися в середині та особливо в кінці І тис. до н.е. Це було пов'язане із поширенням залізних знарядь праці, зокрема залізної сокири, яка вже дозволяла поступово вирубувати прадавні ліси на родючих землях південної Британії. Завдяки впровадженню белгами важкого плуга цей регіон поступово став місцем інтенсивного землеробства, населення заселило долини, а на пагорбах та височинах поширилося вівчарство. Зерно почало експортуватися у Галлію. Наприкінці І тисячоліття до н.е. одночасно із господарськими перетвореннями посилилося суспільне розшарування кельтського населення Британських островів, - все більшу владу отримувала племінна верхівка, яка намагалася контролювати торгівлю та обмін, очолювала соплемінників під час військових конфліктів, які почастішали у ІІ - І ст. до н.е. Проте темпи цього розшарування в Британії не були такими швидкими, як на континенті, де племена галлів потрапили в сферу поширення античної цивілізації та Римської імперії. Величезну роль у житті кельтів грали жерці друїди, які зберігали традиції і звичаї та вели судочинство. Вони використовували рунічну писемність, яка служила для релігійних відправ (огамічне письмо). Кельти поклонялися силам природи, священним деревам (дуб, омела) та гаям, приносили людські жертви. Центром друїдської релігії, спільним для Британії та Галлії, був острів Англсі поблизу Уельсу. Головним елементом кельтської культури, що певною мірою зберігся, є кельтський епос. Він складається із героїчних переказів та міфів, оповідань про богів, легендарних героїв та королів. Кельтський епос мав величезний вплив на подальший розвиток європейської літератури - на героїчну поезію, середньовічний лицарський роман.

У середині І ст. до н.е. Рим приступив до повного завоювання Галлії. Під час галльських війн (50-ті рр. до н.е.) римський полководець Гай Юлій Цезар (Julius Caesar) зіткнувся з тим, що опір галлів підтримувався їх родичами-бриттами, і у 55-54 р. до н.е. римляни організували дві експедиції в Британію з метою встановлення контролю над узбережжям Ла-Маншу та гирлом Темзи. Цезарю вдалося накласти данину на белгського вождя Кассівеллана. Ці експедиції не мали за мету завоювання територій і підпорядковувались тимчасовій військовій необхідності. Проте завдяки ним зріс обсяг історичних відомостей про Британію, яка описується, зокрема, у творі Цезаря " Нотатки про Галльську війну ". У наступні десятиліття відбувався інтенсивний економічний розвиток південно-східної Британії, зросла торгівля з континентом, поступово виникали міські центри (оппідуми), найбільшим з яких завдяки зручному розташуванню на торговельному шляху став Лондіній (Лондон).

У добу між походами Цезаря у Британію та її остаточним завоюванням Римом основні торговельні та політичні контакти з континентом йшли через королівства белгів, що знаходилися уздовж південно-східного узбережжя острова. З Британії вивозилися хліб, худоба, метали й раби, захоплені під час усобиць. Ввозили ж в країну кольорове скло, тонкі гончарні вироби, ювелірні прикраси. Про римський вплив свідчать знахідки численних римських золотих та срібних монет. На рубежі нашої ери посилилася експансія белгів, які почали захоплювати сусідні бриттські королівства. Найсильнішим белгським вождем був Кунобелін, проте після його смерті у 40 р. у його королівстві почалась смуга заколотів, з яких вирішили скористатися римляни.