Англо-саксонські королівства

Від кінця І до кінця ІV ст. о. Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії).Римляни побудували тут міста і фортеці, але переселенців із теплої Італії тут було обмаль. У 407 р. римські війська залишили острів, бо змушені були захищати кордони Італії від варварів, і римо-британські зв’язки фактично припинилися. Римська культура у Британії почала занепадати. Вожді місцевих кельтських племен вели міжусобну боротьбу. Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англосаксонських завойовників. Походили ці північно-західні германські племена із земель між Ельбою і Рейном (сучасна Німеччина) — сакси та з Ютландського півострова (сучасна Данія) — англи та юти.

Спершу завойовники захопили південно-східне узбережжя Британії, а потім почали просуватися вглиб острова. Вонизнищували кельтів або перетворювали їх на залежних людей, яких обкладали даниною. Племена бриттів зберегли незалежність лише на заході (півострови Уельс та Корнуолл), на півночі (Шотландія) та на сусідньому острові Ірландія. Частина кельтів переселилася на континент, до Галлії, на півострів Арморика, що згодом дістав назву Бретань.

Кельти не лише тікали від завойовників, а й чинили їм одчайдушний опір. На початку VI ст. правитель бриттів і останніх римлян на острові Амвросій Авреліан очолив боротьбу проти германців. Його воєначальником або, можливо, вождем одного з племен був легендарний король Артур. Він зумів завдати саксам декількох відчутних поразок, зокрема 516 р. в битві біля гори Бадон. Невідомий хроніст написав, що битва тривала три дні і три ночі й закінчилася перемогою бриттів. Пам’ять про короля Артура збереглась у легендах, які з часом набули майже казкової форми і не мають нічого спільного зі справжніми подіями. Середньовічні європейські письменники залишили десятки романів про короля Артура, його рицарів “круглого столу” на чолі з Ланселотом і чарівника Мерліна, який допомагав королю.

Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів були Останглія, Мерсія і Нортумбрія; саксів — Ессекс, Уессекс, Сассекс; ютів — Кент. Усі германські племена розмовлялирізними говірками, але поступово поширювався і почав переважати діалект англів з Мерсі. Мову, якою розмовляли завойовники, стали називати англійською, а саму країну — Англією. Залишки підкореного населення і завойовники поступово злилися в один народ, який дістав назву англосакси.

Перші два – три століття після завоювання населення англосаксонських королівств поділялося на простих людей (керлів) і знатних (ерлів). Керли були вільними селянами, володіли невеликими ділянками землі, а в разі війни йшли в ополчення. Ерли були представниками англосаксонської знаті й володіли великими ділянками землі, що оброблялася рабами і залежними людьми — поневоленими бриттами чи боржниками-керлами.

Англосакси принесли з собою традиції правління германських племен. У кожному поселенні всі вільні люди брали участь у народних зборах, що обирали свого старосту. Декілька поселень складали сотню, на чолі якої також був свій староста. Щомісяця керівники сотень збирались у священному місці, на пагорбі чи під дубом, і вирішували спільні справи, карали злочинців, розв’язували суперечки. Двічі на рік проводилися збори представників кількох сотень, куди кожен приходив зі своєю зброєю і, за давнім звичаєм германців, висловлював свою думку, вдаряючи мечем по щиті.

Після завоювання германські вожді стали королями, їх влада посилилася. Короля оточувала дружина, що захищала його, отримуючи у винагороду зброю, коней, коштовності і землю. Обов’язковою частиною винагороди були бенкети, розкіш яких сприяла збільшенню популярності короля. Водночас віддавна при королі існувала “рада мудрих”, або “тих, хто знає звичаї”, що обмежувала королівську владу. Ця рада складалася з представників знаті, затверджувала нові закони і, в разі необхідності, могла усунути старого та обрати нового короля.

Внаслідок англосаксонського завоювання Британія перетворилася на Англію: кельтів було знищено або поневолено; римська культура і звичаї зникли.

Як і у континентальних варварських королівствах в англосаксонських теж почало поширюватися християнство.Християнізація Англії мала два джерела. Перше – це ірландські місіонери, друге – це римська церква. Папа Григорій І Великий (590 – 604 рр.) доклав чимало зусиль, щоб навернути населення Англії у християнську віру.Задля цього він послав 40 ченців на чолі з видатним богословом Августином, який став першим єпископом Англії. Його резиденцією стало містечко Кентербері в Кенті. Римські монахи розгорнули енергійну діяльність, навертаючи до християнства населення південної частини країни і витісняючи мандрівних ірландських проповідників, у яких вони вбачали суперників. В Англії було створено церковну організацію, що підпорядковувалася Риму, в селах створювалися парафії, до яких призначалися постійні священики. Замість маленьких ірландських каплиць запрошені з Галлії майстри будували великі кам’яні церкви.