Тема 8. Українська культура другої половини ХХ - початку ХХІ століття.

Суспiльний розвиток Радянськоiї України в 30-тi роки. Друга світова вiйна її наслiдки для України.

«Великий перелом». Індустріалізація і прискорена урбанізація. Колективізація, голодомор і знищення селянства. Знищення духовенства, особливо УАПЦ. Остаточне руйнування традиційної системи народної культури, відтік селянських мас у видобувну промисловість і на будівництво. Припинення «українізації» та розгром української елітарної культури інтелігенції. Репресії щодо діячів культури, адаптація певної їх частини до нових умов і відбиття цього в їх творчості /Тичина, Рильський, Сосюра, Бажан/. Великий терор і розгром КП/б/У. Перенесення столиці до Києва. Утвердження тотального партійно-ідеологічного диктату над культурою та її деградація внаслідок цього протягом 30-х рр.

Початок другої світової війни: поділ Польщі і приєднання до УРСР /власне - СРСР/ Галичини й Волині, а незабаром Північної Буковини і приморської смуги між Дністром і Дунаєм. Суперечливі для української культури наслідки встановлення нової влади в Галичині: українізація системи освіти, з одного боку, і репресії інтелігенції - з іншого. Масові депортації, початок організації опору. Розкол в ОУН: «мельниківці» і «бандерівці», розбіжності а ідеології і політичній спрямованості. Фашистська окупація та різні напрями народного опору. Фашистський терор. Геноцид єврейського населення. Наступ Червоної Армії, приєднання Закарпаття. Україна в нових повоєнних кордонах, у межах яких об'єдналися майже всі споконвічні українські території; значення цього факту як передумови досягнення нового рівня національної інтеграції. Повоєнний радянський терор і національний опір у західних областях. Боротьба за комуністичну ідеологію: Ярослав Галан. Ліквідація Греко-католицької церкви. Криза і поразка ідеології «інтегрального націоналізму»: його значення як антитеза більшовизму і невідповідність західним - ідеям правової держави й пріоритету прав людини.

Суспільні процеси в повоєнні роки. Розвиток освіти і науки. Посилення ідеологічного тиску і репресій щодо культури в повоєнні роки, спрямованість жданівських «постанов». Тотальний ідеологічний диктат у системі освіти при зацікавленості влади в науково-технічному розвитку. Науково-технічні досягнення в повоєнні роки в Україні /Інститут електрозварювання, літакобудування тощо/. Хрущовська «відлига». Подальший розвиток природничих і фізико-математичних наук, науково-технічні і медичні досягнення. Виникнення нових наукових галузей, зокрема кібернетики. Певні позитивні, але занадто повільні зрушення в системі гуманітарних наук. Брежнєвська реакція на зрушення хрущовських часів у СРСР. Українофільська орієнтація Шелеста. О.Богомолець, Є.Патон, О.Антонов, В.Глушков, М.Амосов, П.Копнін, О.Білецький, І.Крип’якевич, Ф.Колесса, М.Возняк. Розвиток українознавчих дисциплін у 60-ті рр. та їх розгром на початку 70-х, після зняття Шелеста. Викривлення української історії в офіційній історіографії. Політика русифікації за часів Щербицького. Подальший, хоча і повільніший, ніж раніше, поступ у сфері природничих, математичних і технічних наук. Тотальний ідеологічний диктат у сферах філософії й гуманітарних наук, але й певні позитивні зрушення в них /звернення до проблематики філософії людини, філософії природознавства, розвитку філософської думки в Україні, зокрема спадщини Києво-Могилянської академії і Сковороди; широкомасштабні археологічні дослідження та їх попередні узагальнення; вивчення історії й культури Київської Русі - при фактичній забороні на дослідження козаччини; вивчення історії української літератури, фольклору тощо/. Суперечливий характер наукового розвитку протягом 50-80-х рр.

Література. Кіно, сценічне мистецтво. Нормативність соціалістичного канону й впливи політико-ідеологічних змін. Панегіризм Сталінові й радянській владі у післявоєнні роки, літературно-художнє висвітлення /і викривлення/ української історії, особливо доби Визвольної війни; розвиток жанру історичної прози в цілому /Ле, Рибак, Скляренко/. Певне оновлення за часів «відлиги» творчості офіційно визнаних поетів /Тичини, Рильського, Сосюри, Бажана/. Розвиток поетичного перекладу /Рильський/. Оновлення літератури з приходом до неї нового покоління в 60-ті рр. /Павличко, Драч, Ліна Костенко та ін./. Розквіт українського кінематографу /Параджанов, Миколайчук/у 60-ті та його занепад у 70-80-ті рр. Український театр: орієнтація на побутову драму.

Культурна опозиція ідеологічному диктатові й непідцензурна культура. Національно-демократичний рух у Києві та Львові в 60-70-ті рр. Початковий зв'язок його з соціалістичним світоглядом /Григоренко, Руденко/ та поступове відмежування від нього /Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Мороз/. Вільна непідцензурна українська поезія /Симоненко, Стус/. Українська Гельсінська група: ідейна спрямованість на ідеали прав людини, її місце в контексті загальносоюзного руху опору партійній диктатурі. Зв'язок українського й російського дисидентства в Києві /В.Некрасов/. Російськомовна дисидентська література, зокрема поезія в Україні /Чічібабін, Ратушинська/. Загальна криза соціалізму й дискредитація офіційної ідеології, їх відбиття в літературі дисидентського напрямку.

Образотворче мистецтво та архітектура. Соціалістичний канон і образотворче мистецтво, його жанрово-стилістичне звуження порівняно з мистецтвом першої третини XX ст, Поступове подолання жорстких соціалістичних меж, розвиток позаідеологічної тематики - пейзаж, натюрморт тощо. Тематичне й стилістичне оновлення образотворчого мистецтва в 60-ті роки. Образотворче мистецтво андеграунду. Нові напрями в образотворчому мистецтві в 70-80-ті рр. Розвиток архітектури: уніфікація за умов «масової забудови» й творчі здобутки.

Музична культура, опера, балет. Розвиток музичної культури та його зовнішні обмеження. Симфонічна музика та її виконання. Оперне та балетне мистецтво. Хорові капели й танцювальні ансамблі. Традиційне естрадне виконання та оновлення української пісні /Івасюк/. Народні ансамблі. Неофіційна музична молодіжна культура 70-80-х рр. Л.Грабовський, Л.Ревуцький, Б.Лятошинський.

Посилення ідеологічного вакууму і пожвавлення релігійного життя. Найслабкіше місце комуністичної ідеології її нездатність задовольнити духовні потреби окремої особистості. Пасивність та орієнтація на обрядовість Російської православної церкви. Підпільна діяльність греко-католицької церкви у західних областях. Активність баптистів, адвентистів, п’ятидесятників. Поширення серед інтелігенції уваги до західних /психоаналіз, екзистенціалізм/ і східних /йога, дзен-буддизм/ течій. Поява східних релігійних течій, зокрема кришнаїтів. Активізація діяльності Української автокефальної Православної церкви. Підвищення авторитету українських християнських церков: УАПЦ і ГКЦ.

Культурне життя української діаспори. Географія української діаспори поза межами колишнього СРСР. Часописи й періодичні видання. Українські освітні заклади, церковні організації, культурні об'єднання. Емігрантські література, мистецтво, музика і виконавче мистецтво, наука. Українці в культурному житті США, Канади, країн Європи, Південної Америки, Австралії. Діяльність української служби радіо «Свобода». Культурні зв'язки між Україною й діаспорою, їх посилення наприкінці 80-х рр. «Східна діаспора» - в межах колишнього СРСР. Українці в Москві, Казахстані, на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході, спроби активізувати їхнє національно-культурне життя наприкінці 80-х - на початку 90-х рр.

Українське суспільство та українська культура в роки боротьби за державну незалежність.

Національно-культурний рух другої половини 80-х - початку 90-х рр. Боротьба за культурно-мовне відродження. Товариство шанувальників української мови і його діяльність. Поезія та інші роди художньої літератури, загострення в них суспільно-політичної та активізація національно-історичної спрямованості: теми козаччини, гетьманської держави, революції й голодомору, репресій, русифікації. Зміни в образотворчому мистецтві, авангардистські течії й національна тематика. Молодіжна музична рок-культура та її українізація; фестиваль «Червона рута». Відмова від принципів соцреалізму, стилістичне й тематичне оновлення культури. Початок зрушень у сфері гуманітарних наук. Зв'язки з діаспорою та посилення культурних впливів з її боку. Переорієнтація світогляду національної інтелігенції на альтернативні щодо партійно-радянських духовних цінностей. Відродження релігійного життя; діяльність греко-католицької та автокефальної православної церков.

Незалежна держава й національна культура. Заходи щодо розбудови незалежної Української держави на початку і наприкінці XX ст.: спільне та специфічне. Суспільно-політичні сили та їх боротьба в першій половині 90-х рр.: національна демократія і національний радикалізм, соціалістичний рух необільшовицького ґатунку та соціал-демократія, ліберально-прагматична орієнтація, постімперсько-сепаратистські сили. Співвідношення суспільно-політичних сил з соціально-економічною та національно-мовною структурами України, релігійною ситуацією та традиціями окремих регіонів. Ідейно-ціннісна орієнтація провідних суспільно-політичних сил; боротьба національної та суспільно-класової ідеологій на сучасному етапі, ідейна орієнтація на загальнолюдські цінності та права людини.

Україна як соціальний організм з певною структурою соціально-політичних відносин і спільністю інтересів її громадян. Об'єктивний характер культурно-мовної консолідації її населення та утворення власного ідейно-інформаційного поля в межах власної держави. Посилення загальноукраїнської громадської свідомості й збереження національної свідомості та культурної самобутності окремих етнічних груп: поляків, угорців, євреїв, татар, болгар тощо. Проблема співвідношення української і російської /російськомовної/ культур у сучасній Україні в цілому і в окремих регіонах. Необхідність якісного оновлення сучасної української культури, виведення її на світовий рівень відповідно до запитів сучасної людини індустріального суспільства.

Напрями оновлення української культури за умов державної; незалежності. Ідейно-ціннісний контекст сучасної світової культури - орієнтація на людину та її права і свободи. Крах і доведення неефективності соціокультурних систем, побудованих на ідеї примату спільності над особою, їх антидуховність і культурна неспроможність. Особистість як фундаментальна цінність сучасної цивілізації. Рівні сучасної світової культури. Масова культура та її специфіка в різних типах сучасних суспільств. Елітарна культура. Мистецтво, наука, філософія, релігія в сучасному світі та їх специфіка в Україні. Проблеми міжкультурного діалогу в сучасному світі. Екологічна проблема, її світові масштаби. Специфічні порівняно з іншими країнами проблеми культурного розвитку в Україні. Роль національної культури в утвердженні і розвитку незалежної держави.

Основні напрями оновлення і перспективного розвитку української культури в контексті гуманізації суспільних відносин і побудови правової держави, лібералізації економічного життя, подолання регіонально-сепаратистських тенденцій та екологічної кризи. Серед них: проблематика буття особи як самоцінної реальності з притаманними їй проявами в сучасному світі; історична пам'ять і міжпоколінний зв'язок, національні традиції та їх оновлення відповідно до вимог часу; культурний діалог на міжнаціональному, міждержавному і міжцивілізаційному рівнях у просторі й часі, з орієнтацією на загальнолюдські цінності при висвітленні багатства, та специфіки окремих національно-культурних традицій; екологічна проблематика, захист природи і гармонізація взаємовідносин людини й середовища. Усвідомлення місця українського народу, його держави та культури у всесвітньо-історичному контексті, його глибинних і органічних зв'язків з іншими народами і культурами в минулі часи й сьогодні.