А. Маршалл

Існує мало письменників, які мають шанс... подобатися і тим, і іншим. Девід Рікардо належить до таких рідкісних авторів. Класичні та неокласичні економісти, а також послідовники Кейнса ведуть своє родовідне дерево від нього. Це однаковою мірою стосується ав­торів марксистського соціалізму. П. Семюелсон

На початку XIX ст. в Англії розгорнулась полеміка між при­хильниками та послідовниками учення Д. Рікардо та критиками окремих сторін його теорії.

Найортодоксальнішими прибічниками ідей Д. Рікардо були англійські економісти Джеймс Мілль (1773—1836) та Джон Мак Куллох (1789—1864), які, догматично сприйнявши теорію Д. Рі­кардо, коментували, відстоювали та популяризували її. Водно­час вони здійснили спробу застосувати ідеї вченого до аналізу нових економічних проблем з метою подолання суперечностей та слабких місць його теоретичної системи.

Професор богослов'я Лондонського університету Джеймс Мілль вперше в історії економічної думки дав систематизований вик­лад теорії Д. Рікардо. Його економічні погляди знайшли відобра­ження у працях: " Історія Британської Індії" (1817), " Елементи політичної економії" (1821) та ін. Однак на відміну від Рікардо Дж. Мілль:

1. Не погоджувався з існуванням суперечностей між заробіт­
ною платою і прибутком. Відштовхуючись від ідей Д. Рі­кардо, вчений вважав джерелом вартості не лише живу, але
й уречевлену в засобах виробництва працю. Він стверджу­
вав, що витримане вино дорожче за молоде тому, що над ним
попрацювала нагромаджена праця, втілена в бочках, підва­лах тощо. Відтак заробітна плата є законною винагородою за
живу працю, а прибуток — за працю опосередковану. Звідси
вчений зробив висновок, що взаємовідносини робітників і
підприємців є стосунками рівноправних товаровиробників,
кожен з яких отримує відповідну частину виробленого про­дукту. При цьому прибуток використовується для відтворен­ня уречевленої, а заробітна плата — живої праці.

2. Зробив радикальний висновок про існування антагоністич­
них суперечностей між прибутком і рентою. Виходячи з
теорії ренти Д. Рікардо, вчений обґрунтував думку про те,
що землевласники є паразитичним класом, який перешкоджає
прогресивному розвитку суспільства та зниженню на цій ос­
нові величини рентного доходу. У зв'язку з цим Дж. Мілль
виступав за введення конфіскаційного земельного податку,
що по суті означало б націоналізацію землі. Як і Д. Рікардо,
він виступав проти протекціоністських заходів держави, обґрунтовуючи свободу зовнішньої торгівлі як важливий засіб
протидії зростанню ренти всередині країни.

3. Був прихильником так званої теорії фонду заробітної пла­ ти, згідно з якою розмір заробітку кожного робітника зале­жить від величини фонду, який формується підприємцем за рахунку авансованої частки капіталу, призначеної для опла­ти праці. З огляду на це Дж. Мілль стверджував, що боротьба робітників за підвищення заробітної плати є марною, оскіль­ки при фіксованому фонді оплати праці доходи робітників
можуть зростати лише за рахунок скорочення кількості за­йнятих. Відтак єдиним джерелом зростання оплати праці робітників Дж. Мілль вважав нарощування обсягів капіталу та прибутків як джерела збільшення фонду заробітної плати.

Близьким другом та популяризатором праць Д. Рікардо був також Джон Рамсей Мак-Куллох — філософ, економіст, відомий книговидавець та редактор. У виданих у 1825 р. " Основах полі­тичної економії" він здійснив спробу дохідливо викласти рікардіанську теорію, однак, на думку відомого представника англій­ської класичної політичної економії Н. Сеніора, спростив її до такої міри, що став більшим рікардіанцем, ніж сам Д. Рікардо. Відстоюючи трудову теорію вартості, вчений: