Економічне учення Т. Мальтуса

Видатним представником економічної думки в Англії на по­чатку XIX ст. був Томас Мальтус (1766—1834), який на відміну від Дж. Мілля та Дж. Мак-Куллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди. Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях " Дослідження про закон народонаселення" (1798), " Дослі­дження про наслідки хлібних законів" (1814), " Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), " Принципи політичної еко­номії" (1820) та ін.

Беззастережно приймаючи ідею економічного лібералізму та примноження багатства суспільства за рахунок розвитку сфери виробництва, вчений намагався виявити фактори і передумови економічного зростання, взаємозв'язок між темпами зростання економіки та народонаселення, можливості протидії кризам над­виробництва. Його заслугою стало збагачення класичної еконо­мічної теорії новими науковими підходами та ідеями. Переслідую­чи практичну мету, " покращання участі та збільшення щастя нижчих класів суспільства" [29], Т. Мальтус:

1. Виклав своє розуміння проблем економічного зростання на основі дослідження взаємозалежності економічних та позаекономічних (демографічних) чинників. Він виступив з критикою ідей англійського політичного діяча У. Годвіна, автора нарису " Про політичну справедливість" (1793), та про­гресивного французького мислителя Ж.А. Кондорсе, автора книги " Ескіз історичної картини прогресу людського духу" (1794), які обстоювали прогрес розуму, всемогутність науки та можливість нескінченного вдосконалення людської свідомості на шляху суспільства всезагального достатку і рівності за умов державного регулювання розподілу суспільних доходів. Виходячи з теорії А. Сміта та підкреслюючи " слідом за мудре­цями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її території, а кількістю населення" [30], Т. Мальтус був переконаний в існуванні значних та нездоланних, на його дум­ку, перешкод на шляху вдосконалення людини і суспільства. Вихідною у його теоретичній побудові була думка про існу­вання закону народонаселення: " великого і тісно пов'яза­ного з людською природою закону, який діяв незмінно з часів походження суспільства... Закон цей полягає у постійному прагненні, притаманному всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні" [31].

Розвиваючи цю тезу, вчений звернув увагу на проблему обме­женості природних ресурсів та неминуче зменшення віддачі від додаткових вкладень праці та капіталу внаслідок залу­чення в обіг земель гіршої якості. Це зниження, на думку вченого, не в змозі компенсувати технічний прогрес та зміни в технології, які здійснюються у сільському господарстві занад­то повільно. Виявлена Т. Мальтусом тенденція отримала назву закону " спадної родючості ґрунтів", який став праобразом фундаментального економічного закону спадної граничної про­дуктивності.

Головне, до чого вчений мав намір привернути увагу, поля­гало в тому, що " якщо зростання населення не затримується якими-небудь перешкодами, то це населення подвоюється кожні 25 років і, отже, зростає у кожний наступний двадця­тип'ятирічний період у геометричній прогресії" ¹. Водночас " засоби існування за найбільш сприятливих умов застосуван­ня людської праці ніколи не можуть зростати швидше ніж у арифметичній прогресії" [32].

 

Відомий англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766—1834) народився поблизу Лондона у сім'ї англійського дворя­нина. Томас був молодшим сином і за зви­чаєм його чекала духовна кар'єра, оскільки він не міг претендувати на спадок.

Томас Роберт Мальтус

Закінчивши Кембриджський університет, Т. Мальтус став англіканським пастором в Олбері. У 1796 р. він написав невеликий твір " Криза", в якому відстоював ідеї соціальної справедливості та допомоги злиденним. Здібний до науки, англійський дослідник ба­гато читав і проводив свій вільний час у

дискусіях на філософські, економічні та політичні теми зі своїм бать­ком, який був високоосвіченою людиною і, на відміну від сина, з оптимізмом дивився на майбутнє людства. Не залишаючи обов'язків священика, у 1793 р. Т. Мальтус став працювати викладачем у ко­леджі.

У 1798 р. вчений анонімно опублікував невеликий памфлет під заголовком " Дослідження про закон народонаселення, або Погляд на його вплив на щастя суспільства у минулому і теперішньому, а крім того, вивчення наскільки ґрунтовні наші очікування щодо зни­щення або пом'якшення тих злигоднів, які він породжує". Незважа­ючи на те, що головною метою свого твору Т. Мальтус проголосив визначення шляхів поліпшення становища бідних верств населен­ня, його праця викликала дискусії, а також критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. У 1803 р. вчений видав книгу під своїм іменем. Успіх, який принесла публікація твору, спонукав авто­ра до доповнення та вдосконалення видання. З часом зі стислого памфлету книга перетворилась у трактат, який перевидавався за життя Т. Мальтуса шість разів щоразу більшим тиражем.

У 1805 р. Т. Мальтус прийняв запропоновану йому кафедру профе­сора сучасної історії і політекономії у коледжі Ост-Індської компанії. Ре­зультати його наукових досліджень знайшли відображення у виданій в 1815 р. праці " Дослідження про природу і збільшення земельної ренти". У 1820 р. вчений опублікував важливу наукову працю " Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосуван­ня". Друг Д. Рікардо у повсякденному житті, Т. Мальтус виступив у цьому творі його завзятим опонентом, висловлюючи власні мірку­вання щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалі­зації. Помер вчений від хвороби серця

Прагнення Мальтуса до того, щоб його краще зрозуміли, при­мусило вченого, за словами Вагнера, " занадто різко підкреслити значення своєї доктрини і сформулювати її вкрай абсолютно". На­приклад, він стверджував, що виробництво може зростати в ариф­метичній прогресії, і багато авторів вважали, що він надавав цим словам абсолютного значення, тоді як насправді це був лише спосіб коротко викласти... думку. В дійсності ж у перекладі сучасною мо­вою він мав на увазі те, що тенденція спадної віддачі, на якій засно­вана система його доказів, починає діяти різко після того, як про­дукт острова подвоюється. Подвійна кількість праці може дати по­двійний продукт, але кількість праці, збільшена у чотири рази, на­вряд чи збільшить продукт у три рази; кількість праці, збільшена у вісім разів, не приведе до чотирикратного зростання продукту. А. Маршалл

 

Цю об'єктивну тенденцію вчений продемонстрував на умов­ному прикладі. " Припустимо, що сучасне населення земної кулі становить 1 мільярд, — писав Мальтус, — тоді людство розмножується як: 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256; водночас засоби існування зростають як: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. По завершенні двох століть кількість населення відносилась би до засобів існування як 256 до 9; після закінчення трьох століть як 4096 до 13, а по завершенню 2000 років це відно­шення було б безмежним і незліченним" [33]. Розвиваючи далі свої економічні міркування, вчений ствер­джував, що у всіх людських суспільствах існують природні перешкоди до розмноження населення, здатні утримати його кількість на рівні існуючих засобів існування. Ці перешко­ди Мальтус поділив на дві групи:

—перешкоди, які попереджують розмноження населення і
є " добровільними, заснованими на здатності... передбача­ти і оцінювати віддалені наслідки" [34] (моральне стримування, відмова від шлюбу, вдівство, пізні бездітні шлюби, добровільна відмова від народжування дітей тощо);

— перешкоди, які скорочують населення, " в міру його надмірного зростання і є " перешкодами руйнівними" (шкідливі для здоров'я заняття, важка надмірна праця, крайня злиденність, погане харчування дітей, шкідливі умови великих міст, різного роду надмірності, хвороби, епідемії, війни, голод тощо).

2. Трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення. Зазначаючи, що " народ повинен звинувачувати головним чином самого себе у власних стражданнях", вчений підкреслював, що бідність є наслідком " легковажності і неосвіченості". У перших виданнях " Закону про народонаселення" Т. Мальтус категорично стверджував, що людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, якщо батьки не здатні прогодувати її або якщо суспільство не спроможне використати її працю, не має права вимагати будь-якої їжі, вона зайва на землі. На великому життєвому банкеті для неї немає місця. Природа наказує її віддалитись і не зволікає привести свою ухвалу до виконання.

Наголошуючи на тому, що ніякі соціально-економічні перетворення не в змозі відмінити дію природного закону народонаселення, вчений засуджував спроби подолати бідність за допомогою приватної доброчинності або державного втручання у процес розподілу доходів. " Ніякі пожертвування з боку багатих, особливо грошові, — писав вчений, — не в змозі ліквідувати серед нижчих класів злидні або попередити їх повернення на тривалий час" [35]. Водночас вчений був переконаний, що " Головна і постійна причина бідності мало або зовсім не залежить від способу правління або від нерівномірного розподілу майна..." [36].

У зв'язку з цим Т. Мальтус, як і Д. Рікардо, виступав проти " Законів про бідних", зазначаючи, що останні " По-перше,...заохочують розмноження населення, не збільшуючи при цьому кількість продуктів споживання....По-друге, кількість продовольства, яка споживається у парафіянських робітничих будинках злидарями, яких не можна вважати корисними членами суспільства, настільки ж зменшує частку робітників, тобто людей, більш корисних для країни". Виходячи з того, що ігнорування дії об'єктивного закону народонасе­лення і втручання держави у розподільчі процеси зруйнує основи природного саморегулювання, призвівши до ката­строфічних наслідків, Т. Мальтус стверджував, що " Сусп­ільний добробут має випливати із добробуту окремих осіб і для досягнення його кожний повинен турбуватися насампе­ред про самого себе" [37].

Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентив­них заходів з метою встановлення такого співвідношен­ня між населенням і засобами його існування, " яке б не викликало боротьби між ними".

Наголошуючи на тому, що для збереження природної рівно­ваги " необхідно, щоб розмноження населення постійно за­тримувалось", Т. Мальтус виступав за обмеження народжува­ності шляхом неухильного дотримання моральних принципів, добровільного самообмеження, утримання від ранніх шлюбів тощо. Водночас вчений обстоював необхідність нарощування виробництва, зростання доходів та збільшення на цій основі частки середнього класу. " Не надмірна розкіш невеликої кількості людей, — писав вчений, — але помірне багатство всіх класів суспільства становить добробут і процвітання на­роду". Водночас він розумів, що " Вищі та нижчі верстви не­минучі і корисні. Якщо відібрати у людини надію на підви­щення і побоювання пониження, то не було б тієї старанності, яка спонукає кожну людину до поліпшення свого становища, виступаючи головним рушієм суспільного добробуту" ².

Обґрунтував теорію розподілу, засновану на аналізі вартості створюваного продукту; збагатив класичну тео­рію ренти. Виступивши з критикою трудової теорії вартості Д. Рікардо та вказавши на її суперечливість, вчений поклав в основу власного підходу ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується. Т. Мальтус ототожнював ос­танню з працею, витраченою на виробництво товарів. Відтак він зводив вартість до витрат виробництва, зараховую­ чи до останніх живу та уречевлену працю і прибуток на авансований капітал.

Трактуючи прибуток як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, англійський дослідник визначав дохід капіталіста як такий, що безпосередньо включається у вартість (ціну) товару поряд з працею і незалежно від неї. Звідси ви­пливав цілком логічний висновок, що праця найманих робітників є джерелом лише однієї частини вартості товару — тієї, яка відповідає заробітній платі. Останню вчений зводив до прожиткового мінімуму — мінімальної кількості життєвих засобів,
необхідних для підтримки фізичного існування робітників.
Теорія заробітної плати Т. Мальтуса заснована на визна­ченні оплати праці важливим економічним чинником обме­ження приросту населення. Згідно із обґрунтованим ученим
" залізним законом заробітної плати" стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітникам фізично необхідний мінімум засобів існування. Т. Мальтус звертав увагу на те, що зростання попиту на працю може спричинити зростання заробітної плати до розміру, який перевищує прожитковий
мінімум. Однак, на його думку, " надмірна схильність до роз­множення" за цих умов сприятиме зростанню чисельності населення, що в свою чергу призведе до збільшення пропо­зиції праці, повернувши заробітну плату до вихідної вели­чини. Водночас зменшення заробітної плати обмежуватиме
зростання населення в наступний період і т.д. Як і Д. Рікардо, Т. Мальтус розрізняв номінальну (грошову) та реальну (залежну від ціни засобів існування робітників) заробітну плату. Наголошуючи на тому, що важливе значен­ня має не абсолютна сума грошей, які отримує робітник,
а та кількість необхідних засобів існування, яку він може
придбати на свою заробітну плату, вчений звертав увагу на те, що за умов, коли відчувається нестача продовольства порівняно з населенням, абсолютно все одно, будуть нижчі верстви отримувати два мільйони чи п'ять.

Виходячи з теорії народонаселення, заснованої на ідеї обмеже­ності природних ресурсів, та закону спадної родючості ґрунтів,
згідно з якими існують економічні межі збільшення продук­тивності сільськогосподарської праці, вчений прийшов до вис­новку, що перехід до обробітку гірших земель внаслідок зро­стання народонаселення є причиною існування додатково­го доходу власників більш, родючих земельних угідь. Відтак ренту він визначав як додатковий дохід від вкладення капіта­лу в земельні ділянки кращої якості (диференціальна рента І). Водночас аналіз ефективності використання капіталів у зем­леробстві дав Т. Мальтусу підставу дійти висновку про існу­вання ренти, пов'язаної з послідовним вкладенням капіталу в одну і ту ж земельну ділянку (диференційна рента II). На думку вченого, цей додатковий дохід привласнюють власни­ки капіталу, а не землі, відтак він є важливим стимулом капіталовкладень. Водночас Т. Мальтус підкреслював, що необхідно брати до уваги неухильне зниження приросту ро­дючості ґрунтів стосовно приросту інвестицій.

5. Виокремив платоспроможний попит як важливий фактор
вирішення проблем реалізації на основі аналізу способу
розподілу суспільного продукту та взаємозв'язку між попи­
том, споживанням і заощадженнями.

На відміну від попередників, Т. Мальтус вважав, що у межах суспільства, яке складається лише з капіталістів та найма­них робітників, неможливо повністю реалізувати сукупний продукт, оскільки попит завжди буде недостатнім для при­дбання усієї маси товарів та послуг.

На думку вченого, прагнення капіталістів до нагромадження та розширення виробництва обмежує розміри їх непродуктивного споживання. Водночас робітники на свою заробітну плату можуть придбати лише частину виробленої продукції. Відтак виникає проблема реалізації тієї частини сукупного продукту, у якій втілено прибуток. На цій підставі Т. Мальтус не поділяв
оптимізму " закону ринків" Ж.Б. Сея і визнавав можливість
загальних криз надвиробництва, пов'язуючи їх з труднощами реалізації виготовленого продукту. і

Вирішення зазначених проблем англійський дослідник вбачав -у додатковому невиробничому споживанні " третіх осіб" — соціальних верств, які не беруть участі у виробництві, але отримують доходи і створюють додатковий попит на вироб­лені у суспільстві товари і послуги. Таким чином, попит дер­жавних службовців, землевласників, священиків, військових на предмети розкоші й послуги невиробничого характеру Т. Мальтус трактував як важливий фактор подолання загрози загальних криз надвиробництва. Наголошуючи на тому, що землевласники своїм споживання сприяють вирішенню проблем реалізації, вчений стверджу­вав, що " економічне процвітання залежить від процвітання лендлордів". Відтак він критикував Д. Рікардо, який засу­джував паразитизм отримувачів ренти. " Трохи дивно, — пи­сав вчений, — що містер Д. Рікардо, який отримує земельну ренту, так недооцінює її національне значення. Тоді як я, який ренти ніколи не отримував і не сподіваюсь отримувати, мож­ливо буду звинувачений в переоцінці її важливості" [38].