Економічні погляди Н. Сеніора

Особливе місце серед західних економістів XIX ст. займає Насау Вільям Сеніор (1790—1864), який розвивав свої економічні міркування у руслі класичної традиції, однак мав власний оригі­нальний підхід до аналізу деяких економічних процесів та явищ.

Свої економічні погляди вчений виклав у працях: " Нариси з полі­тичної економії" (1836), " Листи про дію фабричного акта в бавовно­ткацькій промисловості" (1837), " Політична економія" (1850) тощо.

Н. Сеніор народився в Англії у сім'ї сільського священика. Здобувши освіту в Оксфорді, він деякий час працював чиновником канцелярського суду, проте за станом здоров'я вимушений був відмовитись від кар'єри адвоката.

Зацікавившись економічною наукою Н. Сеніор, плідно працював у цьому напрямі, спілкувався з багатьма видатними людьми свого часу. Визнанням його заслуг стало обрання вченого на посаду про­фесора організованої у 1825 р. в Оксфорді кафедри політичної еко­номії. Згодом він став членом Французької академії наук. Водночас Н. Сеніор активно займався реформаторською діяльністю, очолю­ючи урядові комісії з питань праці та добробуту.

Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як прихильник " чистої політичної економії", переконаний у тому, що економічну теорію можна звести до невеликої кількості незаперечних істин. Продовжуючи традиції класичної школи щодо дослідження при­роди багатства як сукупності мінових вартостей, вчений:

1. Визначав цінність на основі аналізу корисності та обся­гу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ре­сурсів. Стверджуючи, що обмінюватись можуть лише корисні речі, які існують в обмеженій кількості і здатні " прямо чи побічно приносити задоволення" [42], Н. Сеніор вважав недо­статнім визначення вартості витратами праці. Він дотриму­вався думки, що рідкісність та корисність блага безпосе­редньо впливають на його оцінку. Розвиваючи цю тезу, дослідник звернув увагу на те, що " Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного виду і більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі" [43]. Водночас важливим елементом фор­
мування цінності Н. Сеніор вважав " порівняльне обмеження
пропозиції", " порівняльну недостатність благ" [44], обмежену
витратами виробництва.

• 2. Здійснив аналіз витрат виробництва через призму суб'єк­тивної категорії " утримання". На відміну від Д. Рікардо, який зводив витрати виробництва до нагромадженої праці, Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. Він надавав великого значен­ня поведінці суб'єкта господарювання, який або утримуєть­ся від непродуктивного застосування засобів, які знаходять­ся у його розпорядженні, або ж навмисно віддає перевагу виробництву більш віддалених продуктів над виробництвом продуктів, які отримуються безпосередньо.

З огляду на це вчений трактував працю як пожертву ро­бітника, який витрачає свій час і зусилля, утримуючись від дозвілля і спокою. Водночас капітал він визначав як по­жертву капіталіста, який накопичує (заощаджує) грошові засоби і таким чином відмовляється від особистого спожи­вання.

На думку Н. Сеніора, затрати зусиль та пожертви робітників і капіталістів формують мінові пропорції і складають реальні витрати виробництва. Відтак ціну він визначав як суму утри­мання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків.

3. Дослідив закономірності ціноутворення, дійшовши ви­сновку, що витрати виробництва окреслюють лише приблизні ціни, виступаючи їх " регулятором". Остаточну та визначальну роль при формуванні ціни вчений відводив співвідношен­ню попиту та пропозиції.

Дотримуючись класичної традиції, Н. Сеніор був прихиль­ником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, стверджуючи, що вільна конкуренція забезпечує найвищу ефективність. Наголошуючи на тому, що за умов свободи ціноутворення вартість товару визначається затра­тами праці та капіталу, вчений звернув увагу на те, що мо­нополізація виробництва змінює механізм ціноутворен­ня, уможливлюючи ситуацію, за якої вартість товару пере­вищує затрати праці та капіталу. Утворений за рахунок цьо­го дохід монополіста Н. Сеніор назвав рентою. Таким чином, природу ренти англійський дослідник виводив із монополії, пов'язаної як з володінням родючими земельни­ми ділянками, так і передовими науково-технічними досяг­неннями, рідкісними талантами тощо. На відміну від попе­редників, він не виокремлював землю як самостійний фактор виробництва, зазначаючи, що рента не належить до витрат виробництва і не впливає на ціну.

4. Виклав своє розуміння процесу розподілу доходів, виходя­чи з теорії утримання. На думку Н. Сеніора, саме пожер­тви праці та капіталу дають право робітникам та підприєм­цям на отримання відповідної винагороди: заробітної плати і прибутку.

На відміну від Д. Рікардо, який трактував дохід на капітал як залишок після вилучення із ціни товару заробітної пла­ти, Н. Сеніор розглядав прибуток як винагороду за пожер­тву капіталіста, який утримався від непродуктивного спо­живання. Аналізуючи взаємозв'язок заробітної плати і при­бутку, вчений виходив з того, що основою нарощування ви­робництва є прибуток, який заощаджується і перетворюєть­ся в інвестиції. Відтак величину заробітної плати він узалежнював від утримання капіталіста, а не робітника. Водно­час динаміку заробітної плати вчений пов'язував зі змінами товарних цін.

Значний інтерес для дослідників економічної думки стано­вить здійснене Н. Сеніором розмежування капіталу-власності та капіталу-функції, яке дало підставу вченому ви­окремити два види винагороди капіталіста:

— підприємницький дохід як плату за працю, підприєм­ницькі здібності;

— процент як плату за капітал (своєрідну пожертву капі­таліста, який утримується від негайного споживання гро­шей).

5. Обґрунтував теорію, яка пізніше отримала назву " остан­ньої години". Аналізуючи прибуток як величину, яка пере­вищує витрати виробництва, вчений вважав, що цей вид доходу можна отримати лише за умов незмінної тривалості робочого дня. Він виходив з того, що за існуючого на той часу Англії 11, 5-годинного робочого дня прибуток створюється в останню годину, оскільки перші 10, 5 годин витрачаються
на відтворення спожитої вартості авансованого капіталу.
Відтак у роботі " Листи про дію фабричного акта у бавовно­ткацькій промисловості" Н. Сеніор виступив проти боротьби робітників за скорочення тривалості робочого дня, ствер­джуючи, що останнє унеможливить отримання прибутку, підірвавши таким чином стимули підприємництва та розвит­ку виробництва.

Однак у подальшому вчений визнав свою теорію помилко­вою, сприйнявши критику сучасників, які переконливо до­вели, що пропорції між заробітною платою та прибутком можуть змінюватись навіть при скороченні робочого дня вна­слідок зростання продуктивності праці.

6. Виклав своє розуміння сутності грошей. Вчений визначав гроші як особливий товар, який у процесі еволюції обміну став відігравати важливу роль універсального засобу обміну та виразника вартості. При цьому Н. Сеніор був переконаний, що вартість грошей визначається тими ж чинниками, що і вартість звичайних товарів. Відтак він критикував прихиль­ників кількісної теорії, грошей, зазначаючи, що такий підхід
не дає змоги виявити закономірності формування цін, особ­ливо за умов міжнародного обміну. Водночас дослідник ви­магав відносного обмеження кількості грошей в обігу шля­хом встановлення державної монополії на емісію грошей, ви­важеної податкової політики, підтримки постійного спів­відношення міжнародних обмінних курсів тощо. Критикуючи теорію народонаселення Т. Мальтуса, Н. Сеніор звернув увагу на те, що прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само сильним мотивом, як і пра­гнення до продовження роду. Звідси вчений зробив правиль­ний висновок, згідно з яким зростання життєвого рівня
населення може стати автоматичним обмежувачем збіль­шення його чисельності. Заслугою вченого став також поділ предметів споживання на товари " необхідності, добробуту і розкоші" та розуміння того, що прогрес суспільства сприяє перетворенню предметів розкоші одних поколінь у товари " доб­робуту", а згодом і " необхідності" для наступних поколінь.

За всієї непослідовності та недостатньої обґрунтованості тео­ретичних підходів, Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як вчений, який започаткував багато оригінальних ідей, котрі знайшли продовження у працях економістів неокласич­ного спрямування. Учений одним з перших:

— здійснив спробу аналізу корисності як основи цінності;

— звернув увагу на спадний характер граничної корисності;

— висунув принципи обмеженості ресурсів та альтернатив­ності затрат;

— звернувся до дослідження ринкового попиту та пропозиції;

— розмежував підприємницький дохід і процент як два види
винагороди капіталіста; ■

— звернув увагу на заощадження як основу розвитку рин­кової системи;

— широко трактував ренту як додатковий дохід, пов'язаний
з нееластичністю попиту за ціною тощо.