Атестаційне провадження

Атестаційне провадження - це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів, в ході якої вирішуються питання про ідентифікацію, інвентаризацію або встановлення відповідності об'єктів атестації оцінювальним критеріям, необхідним для подальшої їх діяльності у визначеній сфері.

Атестаційне провадження так само має визначену структуру, яка представлена окремими стадіями, а саме:

1. Підготовка справи про атестацію.

2. Розгляд атестаційної справи та прийняття рішення з атестації.

3. Оскарження та опротестування прийнятого рішення.

4. Виконання прийнятого рішення.

Суть та значення адміністративного судочинства (адміністративної юстиції)

Орієнтація України на побудову правової, демократичної держави та входження до Європейського Союзу передбачають наявність ефективного механізму захисту прав та свобод людини, одним із елементів якого є дієва та відповідальна система судового захисту фізичних та юридичних осіб від порушень їх прав та законних інтересів з боку органів державного управління у сфері публічно-правових відносин. Створення системи адміністративних судів було визначено як напрям і судово-правової, і адміністративно-правової реформ, а також передбачалося положеннями Конституції. Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме адміністративне судочинство є способом реалізації цього конституційного права громадян на оскарження неправомірних дій та рішень органів державної влади.

Адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, в яких хоча б однією стороною є суб'єкт публічної адміністрації. Такі спори виникають з приводу порушення органами державної влади прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Розгляд справ у адміністративних судах здійснюється за правилами, що встановлює КАС. Зокрема, КАС регламентує:

- завдання адміністративного судочинства та принципи його здійснення;

- повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції;

- статус учасників судового адміністративного процесу - позивача, відповідача, третіх осіб, секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, їхні права та обов'язки;

- поняття, види, правила оцінки доказів;

- види та порядок розподілу судових витрат;

- порядок та строки звернення до адміністративних судів;

- порядок здійснення адміністративного судочинства в адміністративних судах першої інстанції;

- види та вимоги до судових рішень адміністративного суду;

- особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ;

- порядок перегляду судових рішень;

- порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та інші питання.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

КАС встановлено основні принципи адміністративного судочинства, тобто вихідні, кардинальні засади його здійснення: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду крім випадків, установлених КАС; обов'язковість судових рішень.

Системний аналіз Закону України від 7 липня 2010 р. " Про судоустрій і статус суддів" та КАС дозволяє визначити, що низова ланка системи (місцеві адміністративні суди) складається з місцевих загальних судів як адміністративних судів та місцевих окружних адміністративних судів. Наступна ланка - апеляційні суди. Як випливає зі змісту ст. 31 Закону " Про судоустрій і статус суддів" вищим судовим органом адміністративних судів є Виший адміністративний суд України. Місцезнаходженням його визначено м. Київ. Стаття 32 вказаного Закону в загальному вигляді закріплює основні повноваження Вищого адміністративного суду України.

Адміністративним судом відповідно до КАС є:

- окружний адміністративний суд;

- місцевий суд загальної юрисдикції при розгляді і при вирішенні ним адміністративних справ;

- апеляційний адміністративний суд;

- Вищий адміністративний суд України;

- Верховний Суд України при перегляді судових рішень в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених КАС.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на:

- спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

- спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

- спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

- спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

- що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

- що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

- про накладення адміністративних стягнень;

- щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Отже, до сфери адміністративного судочинства належать публічно-правові відносини, тому центральним є розуміння публічності, публічного права. Сьогодні в законодавстві немає поняття публічного права та не визначені його відмінності від приватного. Ці критерії виробляються правовою наукою. Традиційно вважається, що публічне право регламентує організацію і діяльність публічної влади і її відношення з приватними особами. Приватне право регулює відносини між приватними особами і їх об'єднаннями. Метою публічного права є задоволення загального інтересу, приватне право орієнтоване на індивідуальні, приватні інтереси. Іноді виводяться і деякі інші критерії, але вони, як правило, походять з попередніх (такі, як характер регулювання - в публічному праві найчастіше імперативне, владне, а в приватному - диспозитивне; позиції суб'єктів відносин - суб'єкт публічного права володіє прерогативами публічної влади, суб'єкти приватного права знаходяться в рівному становищі). Мабуть, ключовим поняттям публічного права є публічний інтерес. Публічний інтерес часто ототожнюється із суспільним інтересом, або вважається, що категорія " публічні інтереси" охоплює як суспільні, так і державні потреби.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Під суб'єктами владних повноважень слід розуміти органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, втому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.