Проблематика твору

1900 року I. Франко опублікував повість " Перехресні стежки". Саме в цi роки вiн розгорнув боротьбу за реалістичну i народну літературу, за реалiзацiю ï ï мети - служiння iнтересам народу. Література повинна порвати iз схоластичнiстю i шукати нових доріг, більш природних i вiдповiдних самому життю. Саме таким новатором i став I. Франко в ідейному змiстi твору. Він не iдеалiзує сільське життя, а показує страждання, голод, новi форми експлуатацiï галицького селянина. З такою ж увагою i критичністю письменник зображує iншi верстви населення - безпросвiтнi злидні народу, знехтування, голод, самогубство, звірячу грубість, з якими доводилось зустрічатись у житті. Саме цi проблеми стають визначними у повістях i романах в період 90-х - перших років XX ст.

Сюжет твору розгортається двома лiнiями. Перша - це показ важкого життя зубожілого галицького селянства; друга - зображення громадської дiяльностi адвоката Євгенія Рафаловича, який постає носієм головної проблеми твору. Він пробуджує свiдомi почуття солiдарностi у селян, шукає поліпшення долі народу, невтомно викриває державну бюрократію тощо. Євгеній користується в житті девізом: " Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе? " Зустріч головного героя " Перехресних стежок" - " мужичого" адвоката Рафаловича - з Регiною, жінкою, яка уособлювала його молодечий iдеал, а тепер виявилася його блідою копією, зустріч зi своїм минулим в образі Стальського, цiєï " скотини в людській подобi", i, зрештою, зустріч з селянином, який заблукав недалеко від свого села в молодому сосновому лiсi, де " нi стежки, нi прикмети жодної" - це перехресні стежки життєвого й історичного випробування радикальної iнтелiгенцiï та ï ï розвитку. Франко iдеологiчно й символiчно підсумував цей шлях як випробування " серед шляху між минулим i будущим видінням". Цей перехід до свідомого нового життя він намагався аналізувати в повiстi " Не спитавши броду", однак внутрiшня колiзiя характеру лишалася ще нерозкритою i письменник повертається до неï у романi " Лель i Полель". Серед соціальних контрастів праці та вбозтва, світла i темряви, віри i безвір’я " закручуваних" суспільною машиною i викривлення хворобливою суб’єктивістською свiдомiстю кінця століття (Баран, Шварц, Шнадельський, Стальський), формується нова революційна свiдомiсть, позбавлена минулої роздвоєності.