Євген Рафалович

У повісті «Перехресні стежки» письменник виписав образ інтелігента, головною метою якого було покласти своє життя на жертовник щастя людського.

Саме з цією метою адвокат Євгеній Рафалович після закінчення Львівського університету приїжджає в невеличке повітове містечко працювати на благо селян.

Молодий адвокат мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й створити політичну організацію в повіті, запросити сюди помалу інтелігенцію, заснувати хоч невеличкий, та енергійний центр національного життя. Ці наміри додавали йому сил у важкій канцелярській праці і у спілкуванні з не дуже приємними людьми, якими були його колеги.

Сама повість розпочинається сценою успішного закінчення захисту адвокатом селян, яким загрожувала тюрма за «аграрний бунт». Більше того, Рафалович повів справу так, що у селян зародилася надія відібрати у поміщика через суд самочинно захоплені ним пасовиська. Відразу зав'язується конфлікт: боротьба між селянами, на боці яких стоїть молодий адвокат, та землевласниками.

Хоч представники влади натякали, що ніяких заворушень не потрібно в повіті, однак адвокат повів свою справу рішучо і безкомпромісно.

Рафалович боляче сприймав контрасти, що впадали в око при порівнянні життя людей в хаті і в кам'яниці. Він бачив причини страшного убозтва села, бачив ворогів села, які живляться людською працею. Адвокат під час роботи часто бував у селі, бачив гнітючі картини селянського життя, і це змушувало його замислитися над шляхами допомоги простим людям. Його думки ніби кристалізувалися в реченні-зітханні: «Ах, як багато праці потрібно!»

Ця праця стала для нього справою життя, заради якої він приніс у жертву навіть особисте щастя.

Рафалович вирішив спочатку поліпшити економічне становище селян, а потім вчити їх політичної свідомості. Євген Рафалович агітує селян братися за цілі досяжні, розуміючи, що починати доводиться з нуля, що вся боротьба, власне, попереду.

Подання скарг до прокуратури і надсилання статей до газети нічого не дали, і Рафалович вирішив організувати селян на масові виступи проти своїх визискувачів. Розгортаючи політичну діяльність на селі, адвокат «мав таке почуття, що підсаджує свої плечі під високу і важку кам'яну гору з наміром зрушити її з місця. Він знав, що се праця страшенна, довга і важка, але сказав собі в душі: «Все одно! Мушу двигнути!».

Євгеній прагнув розвинути в народі почуття солідарності. Але це страшенно важко. Прикладом цьому може служити зустріч із селянином, який заблукав у лісі і не міг потрапити до свого села. Ця зустріч набула для Рафаловича символічного значення: «Чи ж се не символ усього нашого народа?» А слова адвоката: «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?» становлять ідейну основу повісті.

Існуюча система відчула в особі адвоката. Рафаловича небезпечного суперника, здатного сколихнути приспані в селянських масах сили. Найбільший успіх Євгена — народне віче і той розголос, який воно мало в Галичині, одним (селянам) — вселивши надію і віру, других (можновладців) — налякавши.

Щоб рельєфніше, драматичніше зобразити діяльність головного героя, автор повісті вводить у твір любовну сюжетну лінію. Виявляється, що вже десять років Рафалович має у серці «незагоєну рану». Сталося розлучення Євгена зі своєю коханою Реґіною Твардовською. Рафалович дізнався про примусове одруження його коханої з якимось чоловіком. Після тяжких страждань Євген поїхав в невелике місто, де поринув у роботу. Він так і не одружився.

Євген не знав, що в місті, куди він переїхав працювати, і живе його колишня кохана, тепер уже жінка судового чиновника Стальського.

Сцени зустрічей Євгена і Реґіни сповнені глибокими емоціями і ліризмом. Рафалович хотів навіть забрати Реґіну і клявся покинути політичну діяльність. Реґіна повелася достойно: вона розуміла, що цим він собі лише зашкодить. І справді, сам Євген через мить розкаявся у сказаному.

Хоч Реґіна вже давно жінка іншого чоловіка, вона весь час пам'ятала про свою велику любов і у відповідальний момент вирішила допомогти адвокату: віддати саквояжик із своїми коштовностями для організації політичної діяльності.

Незважаючи на численні перепони повітового начальства, Рафалович досяг мети — скликав віче. Але відразу був схоплений за нібито ним вчинений злочин. Адвокат заспокоює всіх присутніх: «Не падайте духом! Робіть своє, щоб наші вороги не тішилися з нашого занепаду...»

Невдовзі адвокат був на свободі завдяки спростуванню злочинних фактів, і він подав заяву на скликання нового віча.

На цьому письменник закінчує повість, залишаючи сюжет відкритим, спрямованим на майбутнє. Бо зрозуміло: основні події розгортатимуться за межами цього твору.

Не дивлячись на те, що молодий адвокат знаходить щастя в боротьбі, в його образі чимало трагічного. Трагізм Франкового героя має кілька відтінків. Він — і в самотності Євгена, не завжди зрозумілого тому народові, якого хоче вивести з неволі; і в обмеженості цього самого народу; і в потребі чималих зусиль для досягнення мети; і, звичайно, у цілковитій зруйнованості особистого життя.

Інші образи Поряд з позитивними образами виведено цілу низку негативних персонажів, які повстали проти дій Рафаловича: зажерливий шляхтич, пан маршалок Брикольський, староста, суддя Страхотський, Шнадельский і ціла зграя інших людців, що жили за рахунок селянства.

Щоб убити зародки громадського руху, староста заарештовує Рафаловича на очах у селян, які зібралися на багатолюдне віче. Повернувшись із в'язниці через два місяці, Рафалович знову прийшов до старости за дозволом скликати селянське віче. У роздумах Рафаловича автор висловлює свої тривожні думки і турботи про народ.

Повість «Перехресні стежки» позначена прагненням Франка-психолога зазирнути за межу типового, проникнути в таємниці незвичайних психологічних явищ. Автор «Перехресних стежок» з глибоким психологізмом розкрив образи Рафаловича, Реґіни, Стальського, Варана та інших персонажів.

Стальський був цікавий Франкові можливістю розкрити психологію садизму — крайньої жорстокості, яка приносить цьому нелюдові задоволення.

Баран з його нав'язливою ідеєю врятування людей від антихриста — це художньо-наукова студія потьмареної психіки, власне — психопатології.

Із хворобливим затьмаренням підсвідомості зустрічаємося в сценах твору, де з'являється Реґіна Стальська.

Письменник також цікавиться сферою ірраціонального: з цього приводу варто згадати віщий сон Рафаловича напередодні загибелі Реґіни. Йому примарилася «втоплена нещаслива жінка» — і сон збувся, Реґіна трагічно загинула.

Найзагадковіша постать у повісті Франка «Перехресні стежки» — «незвичайний лихвар» Вагман. З моменту першої своєї появи цей «високий жид у довгім жупані, з чорною бородою і довгими пейсами» привертає увагу читачів.

Сам Вагман у розмові з Рафаловичем називає себе «добродієм добродіїв». Це означає, що він тримає в залежності не простих людей, а багатіїв.

Несподіваним для адвоката була пропозиція допомогти. Вагман нікого не боїться: «Законами мені нічого не вдіють, — пояснює Вагман свою невразливість. — Вони знають один закон, а я знаю 10 способів, щоб обійти той закон».

Метою «незвичайного лихваря» було бажання «повикурювати тих панків із сіл». Сказавши ці слова Євгенові, Вагман віддає йому векселі й боргові записи своїх супротивників.

Сумна історія, повідана Євгенові отцем Зваричем, проливає світло на поведінку Вагмана: староста домігся, щоб лихваревого сина забрали до війська, де його й замучили. Особисте нещастя перетворило Вагмана з «хлопської п'явки» в «добродія добродіїв».

Образом Вагмана Іван Франко намагався знайти способи розв'язання існуючих суперечностей. Вагман і Рафалович розуміють один одного. Розуміючи, що влада будь-що зірве збори селян українців, лихвар призначає на той же час (і зовсім поруч) паралельне єврейське віче, щоб у потрібну мить надати Рафаловичу трибуну, а селянам — «майданчик».

Цікавими у повісті є стосунки двох євреїв — бурмістра і Вагмана. Вони дискутують з приводу проблеми самовизначення галицького єврейства і його стосунків з українцями. Якщо бурмістр тяжів до «німецьких жидів», то Вагман належав до жидів-старовірів. Йшлося про єврейські погроми в Росії (як цілком слушно зауважує бурмістр, інспіровані російським урядом). Вагман припускає можливість таких. Боячись єврейських погромів в Галичині (такі погроми були в Росії), бурмістр прагне зректися своєї національності, щоб знайти іншу батьківщину.

Як бачимо, гостру проблему співжиття корінних і некорінних націй Вагман розглядає з позицій здорового глузду. Його ідеалом є власна єврейська держава. Він вважає, що «можна бути жидом і любити той край, де народився, і бути пожиточним, або бодай нешкідливим для того народу, що, хоч нерідний нам, все-таки тісно зв'язаний з усіма споминами нашого життя».

Справа, отже, не лише в особистих мотивах поведінки Вагмана, а й у його глибинних переконаннях, які роблять цього лихваря спільником Рафаловича.

Спільної мови вони не знаходять хіба що в деяких питаннях тактики. Вагман пропонує адвокатові самому купити маєток, а той відмовляється, пояснюючи це тим, що він хоче допомагати бідним. На думку лихваря, маючи маєток, можна допомагати краще.

Цікавим для читача є образ селянина Демка Горішнього, який заблукав у лісі. Цим образом Франко розкриває долю свого народу, що не знає, куди йому йти. У цьому вболіванні за народну долю - весь пафос повісті «Перехресні стежки».

Євген Рафалович - це розважлива, поміркована людина, чесна і відповідальна у своїх вчинках. Це людина, яка відмовляється від особистого щастя в ім'я праці для народу, він працює на власну силу без приналежності до якоїсь організації, він наполегливий у досягненні своєї мети. Він виходець з бідних низів суспільства, великою ціною здобув освіту, став адвокатом і в міру своїх сил став служити прозрінню свого бідного народу, як і І.Франко.

Регіна - убога сирота, 10 років мусить терпіти знущання, чисто садиські експерименти з боку чоловіка. Прототипом для створення цього жіночого образу послужило третє кохання поета: Целіна Журовська, яку поет довго і глибоко кохав. (Народилася в Трусковці, мешкала в Дрогобичі.

Рафалович і Регіна. Надзвичайно цікаво у «Перехресних стежках» виписана історія стосунків Євге­нія Рафаловича і Реґіни Твардовської. Як уже було сказано, в ній відбилися пери­петії тривалих і дуже складних за сюжетом стосунків Івана Франка й Ольги Рошкевич. А крім того, дослідники давно помітили зв'язок між повістю «Перехресні стежки» і ліричною драмою «Зів'яле листя». Про це, зокрема, писав Микола Ільницький: «Зів'яле листя», цей світовий шедевр драми закоханого серця, було основою для розкриття глибини внутрішніх переживань персонажів «Перехрес­них стежок»; «у тексті обох творів можна виявити цілу низку співпадань, які характеризують стан головного героя, розвиток його настроїв, переживань, рефлексій...».

Стальський - дрібний урядовець. В той час, коли здорове суспільство відвернулося б від нього, то гниле галицьке суспільство дало йому значну посаду в суді, він користується поблажливістю начальства. Можемо сказати, що це уроджений садист. Це прогниле суспільство породжує блазня, а прекрасну і благородну, не позбавлену світлих і громадських ідеалів Регіну умертвляє ще за життя.