Синдроми пневмотораксу та гемотораксу, клінічні прояви, особливості надання допомоги.

Небезпека полягає у розвитку важких ускладнень. Завжди розвивається травматичний шок. Більш ніж 45% поранень спричинюють розвиток пневмотораксу або скупчення повітря в плевральній порожнині, яке поступово може призвести до повного спадання легенів і припинення їх­нього функціонування. Розриви судин та органів грудної клітки спричиняють розвиток гемотораксу, або скупчення крові в плевральній порожнині, що призводить до виведення легенів із акту дихання та розвитку гострого недокрів'я внаслідок крововтрати. Може розвиватися гемопневмоторакс (скупчення крові та повітря в плевральній порожнині).

Пневмоторакс виникає внаслідок проникнення повітря через рану грудної стінки, бронхів або легені. Він може бути спонтанним, без попередньої травми або інших явних при­чин, і травматичним, спричиненим травмою грудної клітки. Розрізняють також відкритий, закритий і клапанний пневмо­торакс. Відкритий пневмоторакс характеризується вільним сполу­ченням плевральної порожнини із зовнішнім середовищем, внаслідок чого повітря входить і виходить через рану грудної стінки. У разі відкритого пневмотораксу повітря, потрапляючи в плевральну порожнину, спричинює спадання (колапс) легені. Отже, внаслідок відкритого пневмотораксу порушуєть­ся легенева вентиляція, робота серця і виникає травматичний нервово-рефлекторний плевропульмональний шок. У зв'язку з колапсом легені настає так зване парадоксальне дихання. Під час вдиху в здорову легеню надходить повітря через трахею, а також зі спалої легені; під час видиху частина повітря потра­пляє із здорової легені в спалу. Парадоксальне дихання значно порушує легеневу вентиляцію і посилює гіпоксемію. Закритий пневмоторакс розвивається внаслідок швидко­го закриття ранового каналу. Надходження повітря припи­няється внаслідок зміщення м'яких тканин. Повітря, що по­трапило в плевральну порожнину, поступово розсмоктується і помірне його скупчення не призводить до значних функціо­нальних порушень. Клапанний, або напружений, пневмоторакс виникає вна­слідок порушення цілості бронхів або утворення клапана в ді­лянці рани грудної клітки. Повітря, що надходить під час вди­ху в плевральну порожнину, під час видиху не виходить з неї або виходить частково. Відбувається нагромадження повітря в плевральній порожнині, спадання легень і зміщення серед­остіння. Внаслідок колапсу легені, перегину великих судин і зміщення серця настають тяжкі порушення серцево-судинної діяльності і дихання.

Під час огляду потерпілого помітна нерівномірність дихання обох половин грудної клітки, уражена половина відстає від здорової. Крім того, на боці локалізації пневмотораксу просте­жують збільшення об'єму грудної клітки і розширення міжре­берних проміжків. Підтверджують діагноз рентгенологічно - на боці пневмотораксу відсутній легеневий рисунок. НМД у разі відкритого пневмотораксу полягає в накладенні герметичної (оклюзійної) пов'язки з ме­тою перетворення відкритого пневмотораксу в закритий. Рану грудної клітки можна заклеїти липким пластиром або вну­трішнім (стерильним) боком прогумованого пакета першої до­помоги з подальшим накладенням стерильної ватно-марлевої пов'язки.''У випадку непроникних поранень накладають сте­рильну пов'язку. Вживають протишокові заходи, вводять сер­цеві засоби.

Синдром “гострого живота”, клінічні ознаки, особливості надання першої допомоги, можливі ускладнення.30. Гострі захворювання органів черевної порожнини (“гострий живіт”), клінічні прояви, особливості надання першої допомоги. Поняття про перитоніт.

Травматичні ушкодження живота та органів черевної порожнини виникають від безпосереднього удару в живіт, у разі падіння з висоти, від стискання під час обвалів, від дії повітряної й водяної вибухових хвиль.Небезпека закритих травм живота полягає у можливому ушкодженні порожнистих (шлунку, кишок, сечового міхура) або паренхіматозних (печінки, селезінки, нирок, підшлунко­вої залози) органів черевної порожнини. Клініка складається із ознак внутрішньої кровотечі, перитоніту (запалення очеревини, яке часто виникає як ускладнення запальних захворювань органів черевної порожнини та при травмі живота.) та травматичного шоку.Внаслідок ушкодження та гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини та заочеревинного просто­ру, розривів органів черевної порожнини, внутрішньочеревних кровотеч розвивається клінічний комплекс симптомів, який називають синдромом " гострого живота". Найбільшого вираження клінічні ознаки синдрому гострого живота на догоспітальному етапі набувають у разі розвитку перитоніту, однак для встановлення остаточного діагнозу необхідно про­вести комплексне обстеження хворого, яке можливе в умовах стаціонару. Клініка " гострого живота" характеризується раптовим виникненням болю (постійного або переймоподібного; роз­литого або локалізованого; помірного чи вираженого навіть з розвитком шоку) у животі. Біль досить часто супроводжується диспепсичними проявами у вигляді нудоти та блювання, які на початку захворювання мають рефлекторний характер, а з прогресуванням перитоніту є проявом інтоксикації організму. З'являються ознаки парезу кишок, затримка газів та випо­рожнень. Деяких хворих тривалий час непокоять проноси, у тому числі (у разі тромбозу мезентеріальних судин) з домішкою крові. Під час розвитку парезу кишок аускультативно вияв­ляють відсутність їхньої перистальтики. У хворих на гострий живіт часто простежують тахікардію, зниження АТ, тахіпное, підвищення температури тіла. НМД. Хворого на гострий живіт необхідно терміново госпіталізувати до профіль­ного (хірургічного, гінекологічного) відділення. Для встановлення діагнозу на догоспітальному етапі не можна витрачати час. Забороняється вводити анальгетичні засоби, антибіотики, послаблювальні засоби, ставити очисні клізми. Потерпілим не можна пити, вживати їжу, щоб не ускладнити ушкодження. Потрібно прикласти холод на живіт та терміново госпіталізувати хворого. Хворі на гострий живіт у більшості випадків потребують термінового оперативного втручання.

Проникні поранення живота вважають найнебезпечнішими, за яких ушкоджується очеревина, і черевна порожнина сполучається із зовнішнім середовищем. Клінічний діагноз ставлять на підставі ознак, що виникають у разі ушкодження того чи іншого органа черевної порожнини. Важкість перебігу зумовлена ступенем шоку, величиною крововтрати, часом, що минув з моменту ушкодження та наявними ускладненнями. Абсолютні симптоми: випадання із рани внутрішніх органів (петель кишок, сальника, краю пе чінки, шлунку). Можливе витікання із рани крові та вмісту порожнистих органів.У разі проникних поранень внутрішні органи, що випадають (кишки, сальник), вправляти у черевну порожнину _Не можна; їх треба обережно обгорнути з усіх боків стерильною пов'язкою і прибинтувати до черевної стінки. Для цього вико­ристовують декілька перев'язувальних пакетів або стерильних великих пакетів. Асептична пов'язка повинна щільно закри­вати всю передню і бокову поверхні живота. Надалі вводять знеболювальну речовину, кладуть потерпілого на ноші в поло­женні на спині, зігнувши ноги в кульшових і колінних сугло­бах, під коліна підкладають валик з одягу (положення " жаби"), прикладають холод на живіт (міхур з льодом або холодною водою). Пораненим у живіт категорично заборонено вживати пиття та їжу.