Класифікація в залежності від кількості переломів

одиночні - це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки

множинні - це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток

Основними ознаками перелому є:

сильний біль; набряк; синець; крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток);

неправдивий суглоб; деформація кістки (кінцівки); порушення функцій кістки (кінцівки)

Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження.

Можливі ускладнення: 1.пошкодження великих судин кістковими уламками і наявність ран призводять до розвитку гострої анемії, а у разі закритих переломів – внутрішньо тканинної гематоми.2.Пошкодження кістковими уламками нервових стовбурів може спричинювати травматичний шок або розвиток паралічів.3.Потрапляння в рану інфекції у разі відкритих переломів може призвести до розвитку остеомієліту, флегмони або сепсису.4.Кісткові уламки можуть пошкодити життєво важливі органи (гол. мозок, печінку легені).5.Несправжній суглоб – стійка патологічна рухомість на місці перелому через неправильне вправлення кісткових уламків або не утворення кісткового мозоля.6.Неправильне зростання переломів порушує функцію переламаної кінцівки (зростання перелому під кутом) і є результатом дефектів лікування.

Невідкладна допомога:

При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.

Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).

При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий - при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.

При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.

У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.

При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку.

17 Правила надання і обєм першої медичної при закритих і відкритих переломах

Правильно надана перша медична допомога має велике значення для потерпілогою Вона попереджує розвиток таких ускладнень як шок, кровотеча, інфікування. У випадку закритих переломів загроза для життя потерпілого виникає рідше бо може не бути сильної кровотечі і умов для розвитку ранової інфекції. НД у разі закритих переломів. 1) Знерухомити ушкоджену кінцівку за допомогою стандартних шин або підручних засобів 2) Ввести знеболювальне внутрішньомязево для запобігання розвитку травматичного шоку. НД у разі відкритих переломів 1) Спинити кровотечу шляхом накладання джгута 2) Накласти на рану стерильну повязку щоб попередити вторинне інфікування рани 3) Знерухомити ушкоджену кінцівку за допомогою стандартних шин або підручних засобів 4) Ввести знеболювальне внутрішньомязево для запобігання розвитку травматичного шоку.Лікування переломів кісток включає їх репозицію, фіксацію і функціональну терапію. Репозицію роблять після рентгенівського обстеження, обов’язково знеболивши місце перелому щоб домогтися правильного зіставлення відламків. Фіксацію досягають за допомогою гіпсової повязки, спеціальних апаратів, витяганням або оперативним втручанням. Основою зрощення переломів є регенерація тканин, унаслідок якої утворюється кістковий мозоль(Перше зявляється первинний мозоль за 20 днів після перелому).Надалі тривають складні процеси відкладання солей кальцію і окостеніння після чого утворюється вторинний кістковий мозоль (7-10 тижнів після перелому).

18 Засоби та основні принципи транспортної іммобілізації, аутоіммобілізації. Особливості переломів у дітей. Іммобілізація це приведення у нерухомий стан частини тіла(кінцівка, хребет).ЇЇ застосовують у разі переломів кісток, вивихів, обширних опіків і обширних пошкоджень мяких тканин, ушкоджень великих кровоносних судин.Іммобілізація попереджує травматичний шок, розвиток інжекції в рані, можливість перетворення закритого перелому в відкритий. Іммобілізацію поділяють на транспортувальну і лікувальну. Першу здійснюють на період транспортування постраждалого з місця пригоди в лікувальний заклад. Вона повинна забезпечити повний спокій пошкодженому органу в цей період. Транспортувальну іммобілізацію забезпечують стандартними або підручними засобами(шини, лижа, дошки) або користуються найпростішим засобом- Аутоіммобілізацією - прибинтувати верхню кінцівку, зігнуту під прямими кутои у ліктьовому суглобі до тулуба а пошкоджену нижню кінцівку до здорової ноги. НД- 1) Ввести знеболювальні речовини, 2) Шину з жорсткого матеріалу на голе тіло не накладають. Її накладають на одяг, взуття щоб не спричинити додаткової травми, 3) під час накладання шин потрібно залишити кінчики пальців руки і стопи відкритими щоб контролювати за кровообігом у пошкодженій кінцівці. Щодо переломів у дітей, анатомно-фізіологічні особливості дитячого віку створюють умови внаслідок яких у дітей трапляються особливі форми ушкодження кісток. Їхні кістки більш еластичніші через менший вміст у них мінеральних солей і передусім солей кальцію.Серед усіх ушкоджень у дітей переломи трапляються близько 20 відсотків.

19 Поняття про синдром тривалого здавлювання (травматичний токсикоз). Умови виникнення, патогенез, клінічні ознаки, перша допомога. Травматичний токсикоз (синдром тривалого здавлювання) - розвивається як наслідок тривалого здавлювання тканин. Фактори, які зумовлюють тяжкість ушкодження: локалізація здавлювання, його тривалість, обсяг, сила, вік потерпілого.Основні ознаки травматичного токсикозу: місцеві (біль у місці здавлювання, набряк тканин, крововилив, пухирці) та загальні ознаки травматичного шоку.Перша медична допомога при травматичному токсикозі та її послідовність: визволення від здавлювання, туга пов'язка, джгут вище місця здавлювання, накладання стерильної пов'язки при наявності ран, іммобілізація кінцівок, знеболювання, застосування холоду, зігрівання потерпілого, транспортування до лікувального закладу. Є 3 види. Ранній виникає через 6 годин після стискання тканин. Спричинює сильний біль який триває від декількох хвилин до 2-3 годин, загальна слабкість, сухість у горлі. Проміжний починається через 2-3 дні і триває до 10-12днів створюючи найбільшу небезпеку для життя. Пізній починається на 10-12 день коли стан потерпілого покращується а набряки зникають.

20 Відмороження та загальне замерзання, умови виникнення, клінічні ознаки, невідкладна допомога.

Відмороження-це ушкодження тканин унаслідок дії низької температури. Є 4 ступені відмороження. 1 ступінь – шкіра бліда з темно-червоними або темно-синіми плямами. Потерпілі спочатку скаржаться на біль а згодом на оніміння в ділянці відмороження. Видужання відбувається за декілька днів. Іноді спостерігається незначне лущення внаслідок відшарування епідермісу і підвищена чутливість до холоду. 2 ступінь -утворюються пухирі наповнені прозорою рідиною. Шкіра навколо них синюшна з темно-червоними і фіолетовими плямами. Видужання настає за 10-12 днів. 3 ступінь – змертвіння шкіри яка загоюється довго з утворенням рубців. 4 ступінь – некроз мяких тканин і кісток що супроводжується змертвінням тканин і їх подальшим відшаруванням. У перебігу відморожень відрізняють дореактивний і реактивний періоди. Під час першого холоне, блідне шкіра, втрачається чутливість в ділянці відмороження. Реактивний починається після зігрівання тканин, зміни залежать від ступеня відмороження. Загальне замерзання виникає коли температура тіла стає нижче 10 градусів що призводить до смерті. Його клінічні прояви це млявість, сонливість і поступове засинання потерпілого. НД – перенести у тепле місце, дати гарячого чаю, кави чи алкоголю. Обидві кінцівки треба поступово зігрівати протягом 40-60хв у ванні з повільним підвищенням температури води від 20 до 40 градусів. Після почервоніння і потепління кінцівок уражені ділянки змазують етиловим спиртом або 5-ти про центовим розчином йоду і накладають асептичну повязку.

21. Термічні опіки шкіри, класифікація, клінічні ознаки. Особливості опіків у дітей. Перша допомога при термічних і хімічних опіках. Опіки це ушкодження які виникають внаслідок дії термічних, фізичних і хімічних чинників. Термічні опіки виникають в результаті дії високої температури на поверхню тіла людини. Важкість стану потерпілого залежить від природи чинника(пара, полум’я чи предмет нагрітий до високої температури), тривалості дії чинника, глибини ушкодження тканин і віку потерпілого. Є 4 ступені термічних опіків. 1 – еритема шкіри (почервоніння, набряк шкіри. Усі явища зникають за 3-7 днів, деколи залишаються пігментні плями). 2 – поява на шкірі пухирів (булозна форма). Характеризується підвищенням пульсу, підвищенням температури. Опіки загоюються за 8-10 днів без рубців якщо немає нагноювання. 3 – А) – некроз поверхневих шарів шкіри. Утворюється світло-коричневий струп і загоювання триває 3-4 тижні. Б) – некроз усієї товщі шкіри. Утворюється темно-коричневий струп і загоювання триває 3-5 тижнів залишаючи великі рубці. 4 – значний некроз шкіри і глибше розташованих клітин, іноді обвуглювання різних ділянок тіла. 1, 2, 3А ступені належать до поверхневих а 3Б і 4 до глибоких і потребують хірургічного втручання. За важкість опіки поділяють на важкі- 2-4 ступенів, середньої важкості – 2-3 ступенів і легкі опіки - 1-2 ступенів. Хімічні опіки виникають в результаті дії на тканини різних хімічних речовин (луги, міцні кислоти, солі важних металів). Особливо часто опіки слизових оболонок трапляються в дітей причиною є необережність з боку дорослих і дітей. Термічні опіки -42 відсотки. Їх найчастіше отримують діти у віці до трьох років. Радіаційні опіки ушкоджують шкіру і слизову оболонку. Опіки дихальних шляхів виникають внаслідок дії полум’я, гарячого повітря, у разі опіків грудей, шиї, обличчя.

НМД -При незначному опікові промийте місце ураження під струменем холодної води протягом як мінімум п'яти хвилин, поки біль не пройде. Накладіть на область опіку чистий бинт або марлю, цього, як правило, буде достатньо. Не використовуйте пухнасту вату, яка може прилипнути до шкіри. Незначні опіки звичайно гояться без подальшого лікування. Після загоєння пігментація шкіри може відрізнятися. При серйозних термічних опіках дуже важливо винести потерпілого із зони дії високої температури. Частини палаючого одягу потрібно загасити покривалом або водою, але не відривайте одяг, який прилип до ураженої опіками поверхні. Сам потерпілий може гасити палаючий на собі одяг, повзаючи по землі. Якщо Ви перебуваєте в приміщенні, де щось горить, вийдіть із наповненої димом кімнати, прикривши рот і ніс вологим рушником.Охолодження тіла припиняє подальше руйнування тканин, тому в перші 15 хвилин для зняття болі й охолодження опікової поверхні використовуйте сніг, лід, холодну воду або рушник, змочений в холодній воді. Поява пухирців означає, що верхній шар шкіри повністю ушкоджений і є ймовірність ускладнень. Ділянки, які ніби почорніли, вказують на більш глибоке ушкодження всіх трьох шарів шкіри. Опікові пухирці в жодному разі не можна проколювати. На пошкоджену поверхню шкіри накладіть суху асептичну пов'язку, при наявності — опіковий бинт (марля, просочена фурациліном, ментолом). Така пов'язка зменшує біль. Якщо опіки широкі, їх можна прикрити чистим простирадлом або іншою бавовняною тканиною.

22 Поняття про опікову хворобу, особливості перебігу. Значення та правила визначення площі опікової хвороби. Визначення площі обпеченої поверхні має велике значення. Якщо площа становить 10 відсоків то стан потерпілого задовільний, якщо площа більша ніж 15відсотків то це може спричинити порушення серцево-судинної і центральнлї нервової системи. В результаті чого розвивається опікова хвороба. Щодо вимірювання площі опіку то найбільшого поширення набула схема Б Постинкова. Передняя поверхня тіла-51%, задняя-49%, поверзня голови і шиї-9%, нижньої кінцівки-18%, передняя і задняя поверхні тулуба по 18%.(правило девятки).У перебігу опікової хвороби розрізняють 4 стадії. 1 - опіковий шок –настає в момент опіку і триває до 2 діб у наслідок больових потоків що надходять в центральну нервову систему. Ериктильна фаза опікового шоку короткочасна-триває від декількох хвилин до 1-2 годин. Торпідна фаза виникає в результаті виснпження нервової системи і триває до 6-8 годин. 2 - стадія токсемії. Токсемія може виникнути швидко через кілька годин після опіку але найчасніше на 2-3 добу. Ця стадія характеризується високою температурою, збудженням, частим пульсом, блюванням, зневодненням організму. 3 – стадія септикотоксемії зявляється під час нагноєння опікових ран (на 12-15 день хвороби. Це період інфекційних ускладнень для якого характирними є висока температура, розлади обмінних процесів, порушення функцій травного каналу, нирок, печінки. 4 – період рековалесценції (видужання) – є тривалим поцесом і характеризується загоєнням ран і поступовою нормалізацією функцій органіхму.