Етапи розвитку

І – 30 – поч. 50-х рр. В СРСР склалась і закріпилась система СНБ. СНР використовується лише в окремих країнах (США, Англія).

ІІ – 50 – 60-ті рр. Фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом С макроекономічних показників.

ІІІ – 70-і і до сьогодні. Практично всі країни світу використовують СНР.

СНР – система взаємопов’язаних статистичних макроекономічних показників, які відображають аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продуктів і послуг, розподілу і перерозподілу та формування національного багатства.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка побудована на таких принципах:

– продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб’єктам. Принцип лежить в основі визначення величини суспільного продукту, до якого відносяться матеріальні і нематеріальні блага;

– витрати і доходи в економіці еквівалентні; витрати на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;

– економіка перебуває в постійному кругообороті перетворення видатків у доходи, а доходів у видатки. В, Р, О, С розглядаються як пов’язані сторони процесу відтворення. Цей принцип свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР відрізняється від СНБ тим, що у СНБ показники пов’язані лише зі сферою матеріального виробництва, а у СНР – всі результати економічної діяльності. Основні показники в СНР – ВВП, ВНП, Чистий ВП, НД, Особистий Дохід в особистому розпорядженні.

Первинним показником є валовий випуск, який представляє собою сукупну ринкову вартість товарів і послуг за певний період (ВВ). Центральне місце займає ВВП – сукупна ринкова вартість кінцевих благ на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

Кінцева продукція – це та частина ВВ, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на виробниче споживання, інвестиції і експорт; не враховується проміжна продукція – товари і послуги, що використовуються для подальшої обробки, перепродажу і набувають форми матеріальних витрат.

ВВП підраховується за територіальним принципом.

Існує 3 методи обчислення ВВП:

– за виробленою продукцією через додану вартість (виробничий метод);

– за витратами (метод кінцевого використання);

– за доходами (розподільний метод).

Виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки.

ВВП = (ВВ – Мат. Витрати) + Чисті продуктові податки

ЧПП = Продуктові податки – Субсидії

ПП – це податки, які стягуються пропорційно до кількості чи вартості благ, що виробляються продуктами чи імпортуються підприємствами–резидентами (ПДВ, акцизи, мито).

Субсидії – кошти, що надаються підприємствам–резидентам державою з метою відшкодування постійних збитків, що виникають у зв’язку з тим, що ціна на окремі види продукції складається нижчою за середні витрати; субсидії та експорт.

За витратами: підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП.

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

СВ – споживчі витрати домашнього господарства;

ВІ – валові інвестиції підприємств;

ДЗ – державні закупки;

ЧЕ – чистий експорт.

За доходами: підсумовуються всі види факторних доходів – зарплати, рента, процент, прибуток, амортизаційні відрахування.

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП

ЗП – зарплата;

ВКП – валовий корпоративний прибуток: податок, дивіденди, нерозподілений прибуток;

ЗД – змішаний дохід, дохід індивідуального бізнесу;

ЧНП – неприбуткові податки – субсидії.

У більшості країн найпоширенішими є виробничий метод і за витратами.

Номінальний ВВП – це ВВП, обчислений у поточних цінах.

Реальний ВВП – ВВП у цінах базового року.

Близьким за своїм змістом є ВНП, що характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг на території країни і за її межами. ВНП обчислюється як і ВВПА, але відрізняється від ВВП на величину, що дорівнює торговому балансу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) = ВВП – амортизація (А)

НД = ВНП – ЧВП (непрямий податок на бізнес)

НД – сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва.

До останнього часу вважалося, що НД – це новостворена вартість, яка створюється у сфері матеріального виробництва. Нині визнано, що частину НД створюють працівники сфери послуг.

ОД = НД – внески на соц. страхування – податки на прибуток корпорацій –

– перерозподіл прибутку корпорацій + трансферні платежі

Тема 13. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. ЗАЙНЯТІСТЬ, ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВОЮ

1. Економічний розвиток.

2. Зайнятість: суть і форми. Теорії зайнятості.

3. Неповна зайнятість. Безробіття.

4. Відтворення робочої сили.

Економічне зростання можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва та його основних факторів.

Досить близьким до терміну " зростання" є термін " розвиток". Проте економічний розвиток – це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого, тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.

Основною рушійною силою економічного зростання є суперечлива взаємодія зі споживанням. Бо саме потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів – виникає суперечливість " ресурси–потреби". Аналіз змісту рушійних сил економічного прогресу передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування держави, політичних, ідеологічних, правових, культурних відносин і відповідних інститутів. На економічне зростання впливають також нагромадження і інвестиції.

Норма нагромадження характеризує відношення частки чистого доходу, яку господарюючий суб’єкт спрямовує на розвиток виробництва, до загальної суми отриманого ним прибутку.

Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізовуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою є отримання в перспективі більшого підприємницького доходу, процента, ренти.

Моделі економічного зростання:

1. Однофакторна модель економічного зростання (Харрода – Домара). У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал наче " вбирає" в себе потенції решти виробничих факторів. Передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропозиції, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S і інвестиціями І.

G – темп економічного зростання;

С – відношення капіталу до випуску продукції (коефіцієнт капіталостійкості);

S – частка заощаджень у національному доході.

S = І, G/S – частка чистих інвестицій у НД.

2. Модель виробничої функції

Q = f (U, K, N)

Q – обсяг виготовленої продукції (НД);

U – сукупні витрати праці;

K – вкладений капітал;

N – земельні ресурси.

Проте існують й багатофакторні моделі зростання, які прямо й опосередковано впливають на економічне зростання.