Форми зайнятості

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Три основні категорії зайнятих:

1. Працівники, що працюють за наймом і отримують зарплату.

2. Самозайняті працівники чи підприємці.

3. Неоплачувані працівники сімейних господарств.

Перший сектор – формальний – представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.

Неформальний сектор самозайнятості – це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і послуги.

Третій сектор є сферою порушення чинного законодавства, а тому виступає як нелегальний і неконтрольований. Склад цього сектора неоднорідний. За мотивацією можна виділити дві групи людей:

а) ті, що займаються нелегальною діяльністю тимчасово, в умовах стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор;

б) громадяни, які будуть займатися даною діяльністю за будь-яких умов.

Іншим новим елементом зайнятості є часткова зайнятість, до якої належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її розглядають як форму неефективного використання праці.

Часткова (вимушена неповна) – зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без зарплати чи працювали в режимі неповного часу.

Зайнятість основна – трудова діяльність за основним місцем роботи або в межах нормативного дня.

Зайнятість додаткова – у вільний час чи за межами основної зайнятості Зайнятість додаткова нерідко збігається з нереґламентованою зайнятістю – не зареєстрована і не оподаткована оплачувана діяльність – послуги на бартерній основі, тіньова економіка.

Важливим показником є раціональна зайнятість:

а) суспільно-корисний характер трудової діяльності;

б) оптимальна структура економіки;

в) використання сучасних досягнень;

г) професійно-кваліфікована структура сукупної робочої сили та адекватна система робочих місць.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Існує кілька теорій зайнятості, які по-різному пояснюють механізм функціонування ринку праці. Згідно з класичною теорією зарплата є основним регулятором ринку праці, а попит і пропозиція є високо еластичними щодо зарплати. В умовах зростання зарплати попит скорочується, а пропозиція збільшується, і навпаки. Рівновага забезпечується автоматично за допомогою абсолютно гнучкої зарплати. Згідно з класичною теорією (неокласичною) надмірна зарплата викликає безробіття, а останнє, зменшуючи зарплату, відновлює зайнятість і себе усуває. Якщо певна частка працівників не бажає найматися за низьку зарплату, то таке безробіття – добровільне.

У марксистській економічній теорії зайнятість аналізується крізь призму нагромадження капіталу. Капітал сам регулює попит на робочу силу та її пропозиції, створює механізм їх взаємодії. Нагромадження капіталу, яке супроводжується широким застосуванням машин, наслідком цього є зростання будови капіталу – виштовхує робітників із сфери виробництва. Заміна ручної праці машинною відбувається, коли стикаються з нестачею робочих рун. У результаті в міру технічного прогресу відносна потреба в робочій силі скорочується, хоча відбувається абсолютне збільшення чисельності працюючих. Утворюється промислова резервна армія праці. Утворюється видимість, що частина населення є зайвою, насправді ж " надлишок" працездатних людей утворюється самим капіталом, виходячи з потреби його самозростання, і є відносним. Утворення відносного перенаселення – це закон капіталістичного народонаселення, який був сформульований К.Марксом. Цей закон виражає внутрішньо необхідний сталий і суттєвий зв’язок між населенням процесу нагромадження капіталу і зростанням армії безробітних. В міру нагромадження капіталу, зростання його технічної будови збільшується чисельність непрацюючого населення, яке є не абсолютно, а відносно надлишковим в порівнянні з потребами зростаючого капіталу. Неповна зайнятість, безробіття є постійним атрибутом капіталізму. Сучасні економічні теорії позицію, близьку до неокласиків, займають прихильники теорії раціональних очікувань. Вона передбачає, що крива сукупної пропозицій праці S вертикальна, а заробітна плата та інші ціни гнучкі. Зниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не приведе до вимушеної незайнятості робочої сили, через певний час зайнятість швидко відновиться на новому (нижчому) рівні цін.

Але, як показує практика, зниженню зарплати протистоять наймані робітники і профспілки. Роботодавці теж не завжди хочуть її зниження, оскільки це викликає соціальні конфлікти і негативний вплив на продуктивність праці. Це враховує кейнсіанська теорія: в короткостроковому періоді зарплата майже не змінюється під впливом попиту і пропозиції, особливо в бік зниження. Зниження зарплати з W' до W призводить до того, що частина робітників (HG) звільняється і стає вимушено незайнятою. Ринок неспроможний швидко усувати безробіття і забезпечити повну зайнятість. Вирішити цю проблему можливо за умови державного втручання. Відповідно держава, застосовуючи політику стимулювання сукупного попиту, може збільшити попит на працю, що зменшує безробіття і підвищує зарплату (номінальну).

Досить часто причиною безробіття є не загальний спад виробництва, а негнучкість ринку праці. Тому виникає теорія гнучкого ринку праці. Значне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією за професією і кваліфікацією робочої сили; між територіальним розміщенням вільних місць та зайнятою робочою силою.

Пропонується посилити гнучкість за допомогою підвищення кваліфікації, фінансової підтримки переміщень, підвищення мобільності служб зайнятості.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Вважається, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує природного рівня (5-6%). Отже, якщо 94-95% робочої сили зайняті, то існує повна зайнятість. Така форма повної зайнятості називається нормативною ринковою. Безробітними вважають громадян, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, зареєстровані у службі зайнятості, отримують допомогу і дійсно шукають роботу. Безробіття має багато причин:

– НТП, що призводить до заміни людської праці машинною;

– не збігається структура попиту та пропозиції робочої сили (з одного боку робочі місця з новими вимогами залишаються вільними, а з іншого – працівники старих професій не можуть знайти роботу);

– чисельність робочої сили зростає швидше, ніж виробництво;

– підприємці не мають повної інформації про наявність працівників певної кваліфікації і професії, а наймані працівники про наявність робочих місць;

– циклічні спади (зменшення попиту на робочу силу);

– занадто високий рівень зарплати, установлений законодавчо під тиском профспілок, що призводить до зменшення прибутку підприємств і викликає скорочення виробництва.

Основними видами є природне і циклічне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але стали б на роботу, якби вона була вищою.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, а також на різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу після закінчення навчання або переїзду в інше місто.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватись до цього.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури і характеризується тривалістю. Буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Циклічне безробіття – безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Кожен 1 % зростання безробіття, коли його рівень перевищує природне безробіття, знижує ВВП на 2, 5 %.

Формою розвитку людського фактору є процес його відтворення.

Відтворення людського фактору є елементом саморозвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Відтворення робочої сили і відтворення людського ресурсу не поточні процеси. Процес відтворення робочої вили є більш специфічним, до нього належить не тільки процес відтворення носія робочої сили, але й тих відносин, що виникають у процесі використання робочої сили (відносини найму, ринку праці, зайнятості). Процес відтворення робочої сили – це виробництво робочої сили (підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей, заміна працівників, що вибувають з процесу виробництва); розподіл робочої сили в галузях і сферах народного господарства; споживання робочої сили. Але серед складових процесу відтворення слід враховувати й обмін. Процес відтворення можна поділити на такі фази:

1. Формування (виробництво) робочої сили. До нього належить постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, її якісне вдосконалення; природне відтворення і виховання нових контингентів працездатного населення.

2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості; галузями народного господарства, економічними регіонами.

3. Обмін, який служить з’єднанню робочої сили і засобів виробництва. При цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого – власник робочої сили.

4. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне втілення в кінцевому продукті праці.

Поділ усього процесу відтворення робочої сили на окремі фази зумовлений існуванням різних факторів відтворення на кожному з етапів. Розширене відтворення – це зростання її чисельності в органічному зв’язку з підвищенням кваліфікації, трудового стажу та добробуту населення. Основними факторами розширеного відтворення є:

– збільшення чисельності населення (за рахунок народжуваності і збільшення рівня життя); держава може впливати своєю демографічною політикою (покращення житлових умов, допомога на дітей, забезпечення дитячими установами, збільшення відпусток, зростання доходів). Важливе значення має охорона здоров’я, система безкоштовного лікування, страхування;

– підвищення кваліфікації працівників, їх загальноосвітньої і професійної підготовленості. В умовах НТП діє закон зростання кваліфікації та професійної підготовленості робочої сили. Суть полягає в тому, що на основі зростання загальноосвітнього і культурного рівня людей збільшується питома вага робочої сили високої кваліфікації тоді, як частка малокваліфікованої робочої сили скорочується;

– повна і ефективна зайнятість;

– фактори розподілу доходів серед населення; різка диференціація доходів негативно впливає на відтворення робочої сили бідних верств населення;