Ознаки капіталізму вільної конкуренції

1. Приватна власність на засоби виробництва.

2. Система найманої праці.

3. Свобода підприємництва і вибору.

4. Ринкова система і вільна конкуренція.

5. Важлива роль прибутку (стимулююча).

6. Обмежена роль держави.

Вільна (досконала) конкуренція – такий вид змагання економічних суб’єктів, за якого кожен з виробників, яких багато, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці продукції, є ринковою ціною.

Вільна конкуренція означає:

– наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців кожного конкретного продукту або ресурсу;

– відсутність будь-якого контролю над цінами;

– свободу для покупців і продавців виступати на тих чи інших ринках або залишати їх;

– широке розпорошення економічної влади, що є необхідною умовою вільної конкуренції;

– встановлення для покупців і продавців обмеження стосовно реалізації особистого інтересу.

Капіталістичний спосіб виробництва почав зосереджуватись у надрах феодалізму. Зростання ПС і розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарювання. Поглиблення спеціалізації у сільському господарстві і розвиток ремісничого виробництва сприяли встановленню більш міцніших економічних зв’язків між різними районами і злиттю місцевих ринків в єдиний національний ринок. Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного виробництва, проте, насамперед, на базі міського ремісництва. Поглиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширили сферу застосування найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал (купці в ряді випадків безпосередньо підкоряли собі працю багатьох ремісників, які з часом перетворювалися у найманих робітників). Процеси становлення капіталістичного виробництва прискорювались первісним нагромадженням капіталу.

Капіталізм вільної конкуренції як особлива стадія розвитку капіталістичної формації існував до початку останньої третини ХІХ ст. У процесі свого розвитку він пройшов ряд етапів. Першою найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста кооперація, за якої досягалась вища продуктивність праці. Згодом її замінила мануфактура. Мануфактура зі своєю спеціалізацією створила умови для переходу на нову машинну базу. Промисловий переворот дав поштовх для розвитку великої машинної індустрії. Панівною формою підприємства стала фабрика. Остаточно капіталістичний лад закріпив себе під час переможних буржуазних революцій.

Друга – монополістична – стадія розвитку капіталізму почалася на межі ХІХ і ХХ ст. Третя (сучасна) стадія розвитку капіталізму почала формуватись у середині 30-х рр. ХХ ст. і триває нині.

Протягом періоду існування вільного капіталізму на ринку праці існувала недосконала конкуренція. Недосконала конкуренція приводилася капіталістичним класом в дію шляхом застосування монополії ринку, на якому є лише один покупець товару, послуги, ресурсу.

Якби конкуренція на ринку праці була досконала, то заробітна плата робітників дорівнювала б конкурентній заробітній платі W_g, яка еквівалентна альтернативній вартості робочої сили як ресурсу. Але капіталіст, користуючись владою на ринку праці застосовує монополію, тобто вводить зарплату нижче конкурентного рівня (W_m).

Монополістичний капіталізм – це економічний лад із системою великих і невеликих підприємств, що уклали один з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія розвитку капіталізму.

Вільна конкуренція сприяє концентрації виробництва, а ця концентрація на невидимому щаблі розвитку веде до монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств. Підприємець може розширити завод чи фабрику лише в міру того, як ідуть справи з його основним виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до збільшення розмірів основного і оборотного капіталів.

Ефект масштабу. За нових технологій, які з’явилися в останній третині ХХ ст. у нових і більшості старих галузей, ефективне виробництво з низькими витратами можливе тільки в тому разі, якщо підприємства є досить великими як в абсолютному вираженні, так і стосовно ринку. Якщо позитивний ефект масштабу значний, то крива середніх довгострокових витрат великого підприємства спадатиме в широкому діапазоні.

Унаслідок цього ефекту будь-який обсяг продукції можна виробити за наявності єдиного виробника – монополії.

Якщо монополіст стикається з деяким попитом на продукцію галузі і бажає максимальний валовий прибуток, що він повинен зробити?

ВП = ВД – ВВ = P•Q – DD

Монополія максимілізує свої прибутки, установлюючи свій обсяг виробництва на такому рівні, де ГВ = ГД (граничні витрати = граничному доходу). Часто це означає, що ціна Р > ГД. Через те, що ціна більша граничних витрат, монополіст, який максимілізує свій прибуток, зменшує обсяг продукції порівняно з тим, що був у галузі за умов досконалої конкуренції. Оптимальною ціною для монополіста буде точка G на лінії D, що лежить вище точки Е.

Фінансово-монополістичний капітал – це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки. Фінансові групи – це об’єднання фінансових і нефінансових монополій на основі системи участі, особистої унії, тривалих фінансових відносин та інших зв’язків. Фінансова олігархія – це капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.

Як відомо, виникнення монополій пов’язане з їх втручанням в механізм саморегулювання, що створює та загострює нові соціально-економічні суперечності. Монополія завдає значних матеріальних збитків суспільству, тому що перерозподіляє доходи мільйонів виробників на свою користь, зменшує надходження до бюджету. Держава повинна проводити антимонопольну політику під тиском обставин для захисту державних і національних інтересів. Виникає новий господарський механізм – ринково-державний. Ринок стає регульованим спочатку з боку монополій, а потім з боку держави. Капіталізм переходить до якісно нової стадії розвитку – державно-монополістичний капіталізм.

Змішана економіка – це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивного ладу.

Ідеї змішаної економіки виникли ще у ХІХ ст. основою їх появи була життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які могла вирішити лише держава. Родоначальником теорії змішаної економіки був А.Вагнер, який розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання трьох господарських систем:

– приватногосподарської, що прагне до отримання найбільшого прибутку;

– суспільно-господарської (державне господарство), що керується принципом загальної користі;

– благодійницької, що функціонує з альтруїстичних намірів.

Подальший розвиток теорія змішаної економіки дістала у працях американських економістів, зокрема, С.Чейза, Дж.М.Кейнса, Е.Хансена, П.Самуельсона та ін. Близька за своїм змістом до цієї теорії і теорія " соціального ринкового господарства" (П.Ерхард, В.Ойкен).

Системоутворюючими складовими змішаної економіки є високий економічний потенціал суспільства, забезпечення на його основі загального добробуту населення; раціональне поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням.