Сутність і функції грошей

У товарному господарстві всі товари дорівнюються до грошей, що виражають вартість усіх товарів. Але перед тим, як знайти свій вираз у грошовій формі, вартість пройшла тривалий і складний шлях розвитку, у якому вона набувала різноманітних форм: проста або випадкова; повна або розгорнута; загальна; грошова. Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва й обміну.

Товар, який виражає свою вартість по відношенню до другого товару, знаходиться у відносній формі вартості (товар А). Товар, споживна вартість якого служить засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в еквівалентній формі вартості (товар Б).

Коли роль загального еквівалента закріпилася за одним якимось товаром, виникла грошова форма вартості. З розвитком світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Золото, як загальний еквівалент, виділилось з ряду інших товарів завдяки своїм природним властивостям: однорідність, подільність, портативність, висока ступінь збереження, висока вартість.

Проста:

Товар А

=

Товар Б

Повна:

Товар

Товари:

(відносна форма)

(еквівалентна форма)

Б1 Б2 Б3 Б4

А:

(відносна форма)

(еквівалентна форма)

Загальна:

Товари

Товар

Грошова:

Товари

Золото

А1 А2 А3 А4

Б

А Б В Г

2 гр. золота

(відносна (еквівалентна (відносна (еквівалент

форма) форма) форма) на форма)

Само по собі золото не є грошима, але гроші – це золото як загальний еквівалент. Отже, гроші виникли не як результат домовленості людей про введення грошового обігу, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Тобто, гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента. Виконувати цю роль гроші могли саме тому, що вони самі були втіленням людської праці. Обмін товарів, як втілення індивідуальної праці, на гроші – це, по суті, визнання суспільством затрат цієї праці.

Слід зазначити, що визначений підхід до сутності грошей одержав назву логіко-історичного. Проте існує ще і функціональний підхід, для якого характерно те, що гроші визначаються через їх функціональні форми, не розглядаючи при цьому питання про їх глибшу основу. Наприклад, за К.Р. Макконнеллом і С.Л. Брю „гроші – це те, що гроші роблять”.

Сутність грошей розкривається в їх функціях. Насамперед вони виконують функцію міри вартості, в якій виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Здійснення цієї функції проявляється через категорію ціни як грошового вираження вартості товарів. Друга функція грошей – бути засобом обігу. Виконують її гроші готівкою і обслуговують товарний обіг. Третя функція – засіб платежу, коли гроші використовуються як засіб покриття певних зобов’язань. Одночасний зустрічний рух зобов’язань (платежів, товарів, послуг) і грошей у цій функції відсутній. Четверта функція – засіб нагромадження. Суть цієї функції полягає в збереженні у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді, коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Гроші обслуговують і міжнародну торгівлю, тому виконують функцію світових грошей. Особливо проявляються в міжнародному обміні такі сторони грошей, як загальний засіб платежу і загальний купівельний засіб. Після 1976 р. – року прийняття Ямайської міжнародної валютної системи, п’ята функція грошей відпала, оскільки гроші, відповідно цій системі, втратили зв’язок з золотом.

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Зв’язок між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, яка необхідна для реалізації суспільного продукту за різних умов. Згідно з класичним підходом, кількість грошей визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна формалізувати:

Кг = (Т х Ц): 0,

де Кг – кількість необхідних грошей; Т – кількість товарів; Ц – ціни товарів; О- кількість обертів грошової одиниці. З урахуванням впливу кредитних відносин, К. Маркс модифікував цю формулу:

де (крім визначених) К – сума цін товарів, проданих в кредит; П – сума платежів за попередніми борговими зобов’язаннями; ВВ – сума взаємопогашених платежів.

Згідно з неокласичним підходом (І. Фішер) формула закону грошового обігу має такий вигляд:

М = (Q x P): V,

де М – кількість грошей; Q – сукупний обсяг товарів і послуг; Р – середній рівень цін товарів; V – швидкість обігу грошей протягом року.

Якщо кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, має місце порушення закону грошового обігу, наслідком чого є інфляція.