По видах.

• Ризик зниження фінансової стійкості (або ризик порушення рівноваги фінансового розвитку) підприємства.

• Ризик неплатоспроможності (або ризик незбалансованої ліквідності) підприємства.

• Інвестиційний ризик.

• Інфляційний ризик.

• Процентний ризик.

• Валютний ризик.

• Депозитний ризик.

• Кредитний ризик.

• Податковий ризик.

• Структурний ризик. Цей вид ризику генерується неефективним фінансуванням поточних витрат підприємства, що обумовлює високу питому вагу постійних витрат у загальній їхній сумі.

• Криміногенний ризик.

• Інші види ризиків.

2. За об'єктом виділяють наступні групи фінансових ризиків:

• ризик окремої фінансової операції.

• ризик різних видів фінансової діяльності

• ризик фінансової діяльності підприємства в цілому.

3. По сукупності досліджуваних інструментів фінансові ризики підрозділяються на наступні групи:

• індивідуальний фінансовий ризик.

• портфельний фінансовий ризик.

4. По комплексності дослідження виділяють наступні групи ризиків:

• простий фінансовий ризик

• складний фінансовий ризик.

5. По джерелах виникнення виділяють наступні групи фінансових ризиків:

• зовнішній, систематичний або ринковий ризик

• внутрішній, несистематичний або специфічний ризик

6. По фінансових наслідках усі ризики підрозділяються на такі групи:

• ризик, що спричиняє тільки економічні втрати

• ризик, що спричиняє упущену вигоду.

• ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи.

7. По характері прояву в часі виділяють дві групи фінансових ризиків:

• постійний фінансовий ризик.

• тимчасовий фінансовий ризик.

8. За рівнем фінансових утрат ризики підрозділяються на наступні групи:

• припустимий фінансовий ризик.

• критичний фінансовий ризик.

• катастрофічний фінансовий ризик

9. По можливості передбачення фінансові ризики підрозділяються на наступних двох груп:

• прогнозований фінансовий ризик.

• непрогнозований фінансовий ризик.

10. По можливості страхуванняфінансові ризики підрозділяються також на двох груп:

• фінансовий ризик, який підлягає страхуванню.

• фінансовий ризик, який не підлягає страхуванню.

12.2. Принципи управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, зв'язаний з їхньою ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.

Управління фінансовими ризиками підприємства ґрунтується на визначених принципах, основними з яких є:

1. Усвідомленість прийняття ризиків.

2. Керованість прийнятими ризиками.

3. Незалежність управління окремими ризиками.

4. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості фінансових операцій.

5. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з фінансовими можливостями підприємства.

6. Економічність управління ризиками.

7. Облік тимчасового фактора в управлінні ризиками.

8. Облік фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками.

9. Облік можливості передачі ризиків.

12.3. Політика управління фінансовими ризиками

Політика управління фінансовими ринками являє собою частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи заходів щодо нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, зв'язаних зі здійсненням різних аспектів фінансової діяльності.

Формування і реалізація політики управління фінансовими ризиками передбачає здійснення наступних основних заходів:

1. Ідентифікація окремих видів ризиків, зв'язаних з фінансовою діяльністю підприємства.

2. Оцінка широти і вірогідності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків.

3. Вибір і використання відповідних методів оцінки імовірності настання ризикової події по окремих видах фінансових ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових утрат при настанні ризикової події по окремих видах фінансових ризиків.

5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства.

6. Установлення гранично припустимого рівня фінансових ризиків по окремих фінансових операціях і видам фінансової діяльності.

7. Вибір і використання внутрішніх механізмів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків.

8. Вибір форм і видів страхування („передачі") окремих фінансових ризиків підприємства.

9. Оцінка результативності нейтралізації й організація моніторингу фінансових ризиків.

12.4. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків являють собою систему методів мінімізації їхніх негативних наслідків, що обираються і здійснюваних у рамках самого підприємства.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів.

1. Запобігання ризику. До числа основних з таких мір відносяться:

• відмовлення від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий.

• відмовлення від використання У високих обсягах позикового капіталу.

• відмовлення від надмірного використання оборотних активів у низьколіквідних формах.

• відмовлення від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях.

2. Лімітування концентрації ризику. Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітування концентрації ризиків, може включати:

• граничний розмір (питома вага) позикових коштів, використовуваних у господарській діяльності.

• мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі.

• максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, наданого одному покупцеві.

• максимальний розмір депозитного внеску, розташовуваного в одному банку.

• максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента

• максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість

3. Хеджування. Цей термін використовується у фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. У вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, заснований на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних цінних паперів — деривативів). У залежності від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування фінансових ризиків:

• хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів.

• хеджування з використанням опціонів.

• хеджування з використанням операції „своп".

4. Диверсифікованість.

• диверсифікованість видів фінансової діяльності.

• диверсифікованість валютного портфеля („валютного кошика") підприємства.

• диверсифікованість депозитного портфеля.

• диверсифікованість кредитного портфеля.

• диверсифікованість портфеля цінних паперів.

• диверсифікованість програми реального інвестування.

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків заснований на частковому їхньому трансферті (передачі) партнерам по окремих фінансових операціях.

• розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту.

• розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів

• розподіл ризику між учасниками лізингової операції.

• розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції.

6. Самострахування (внутрішнє страхування).

• формування резервного (страхового) фонду підприємства.

• формування цільових резервних фондів.

• формування резервних сум фінансових ресурсів у системі бюджетів.

• формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотних активів підприємства.

• нерозподілений залишок прибутку, отриманої в звітному періоді.

7. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків.

• забезпечення зажадання з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик.

• одержання від контрагентів визначених гарантій.

• скорочення переліку форс-мажорних обставин у контрактах з контрагентами

• забезпечення компенсації можливих фінансових утрат по ризиках за рахунок системи штрафних санкцій, що передбачається

Тема 13. СУТНІСТЬ БАНКРУТСТВА І ПРИНЦИПИ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ

12.1. Економічна сутність, види і процедури банкрутства

З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, унаслідок якої воно незручно задовольнити у встановлений термін пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

До основних причин відносяться:

1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності.

2. Істотна незбалансованість у рамках щодо тривалого періоду обсягів його грошових потоків.

3. Тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів.

До складу функцій фінансового менеджменту в процесі здійснення ліквідаційних процедур відносяться:

1. Оцінка майна підприємства-банкрута по балансовій вартості.

2. Визначення обсягу і складу ліквідаційної (конкурсної) маси.

3. Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної (конкурсної) маси, по ринковій вартості.

4. Визначення обсягу реальних фінансових зобов'язань підприємства-банкрута.

5. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна.

6. Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства-банкрута.

7. Розробка ліквідаційного балансу підприємства-банкрута.

13.2. Політика антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства

Політика антикризового фінансового управління являє собою частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи методів попередньої діагностики погрози банкрутства і „включенні" механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства передбачає

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства.

3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства.

4. формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам.

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо висновку підприємства з фінансової кризи.

13.3. Система експрес-діагностики банкрутства

Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують погрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

У залежності від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства підрозділяється на дві основні системи:

1) систему експрес-діагностики банкрутства;

2) систему фундаментальної діагностики банкрутства.

Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на базі даних його фінансового обліку по стандартних алгоритмах аналізу.

Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризового його стану.

Експрес-діагностика банкрутства здійснюється по наступних основних етапах:

1. Визначення об'єктів спостереження „кризового поля", що реалізує погрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах практично всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть генерувати погрозу його банкрутства.

2. формування системи індикаторів оцінки погрози банкрутства підприємства.

3. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваний стандартними методами.

4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства три принципових характеристики:

• легка фінансова криза;

• глибока фінансова криза;

• фінансова катастрофа.

При необхідності кожна з цих характеристик може одержати більш заглиблену диференціацію.

Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє вжити оперативних заходів по їхній нейтралізації. Її попереджувальний ефект найбільше відчуємо на стадії легкої фінансової кризи підприємства. При інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов'язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики.

13.4. Система фундаментальної діагностики банкрутства

фундаментальна діагностика банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на основі методів факторного аналізу і прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства є:

• поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;

• підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

• прогнозування розвитку окремих факторів, що генерують погрозу банкрутства підприємства, і їхніх негативних наслідків;

• оцінка і прогнозування здатності підприємства до нейтралізації погрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється по наступних основних етапах:

1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства, факторний аналіз і прогнозування складають основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів, намічуваних до дослідження, повинне бути приділена першорядна увага.

2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства.

Основу такого аналізу складає виявлення ступеня негативного впливу окремих факторів на різні аспекти фінансового розвитку підприємства. У процесі здійснення такого фундаментального аналізу використовуються наступні основні методи:

• повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів.

• кореляційний аналіз.

• СВОТ — аналіз [SWOT-analysis]. Назва цього методу представляє абревіатуру початкових букв термінів, що характеризують об'єкти цього аналізу: S— Strength (сильні сторони підприємства); W— Weakness (слабкі сторони підприємства); ПРО — Opportunity (можливості розвитку підприємства); Т— Treat (погрози розвиткові підприємства). Основним зміст СВОТ-аналізу є дослідження характеру сильних і слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх (ендогенних) факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх (екзогенних) факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

• аналітична „модель Альтмана".

3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів.

4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації погрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства.

У табл. приведені критерії характеристик масштабів кризового фінансового стану підприємства, а також найбільш адекватні їм способи реагування (включення відповідних систем захисних фінансових механізмів).

13.5. Внутрішні механізми фінансової стабілізації

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється по таких основних етапах:

1. Усунення неплатоспроможності.

2. Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги).

3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.

Кожному етапові фінансової стабілізації підприємства відповідають визначені її внутрішні механізми, що у практиці фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичн і стратегічний.

Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі „відсікання зайвого", являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений яких-небудь наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства.

13.6. Форми санації підприємства і їхня ефективність

Санація являє собою систему заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, реалізованих за допомогою сторонніх юридичних або фізичних осіб і спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.

В умовах ринкової економіки санація підприємств має значний економічний потенціал, є важливим інструментом регулювання структурних змін і входить у систему найбільш діючих механізмів фінансової стабілізації підприємств.

Санація представляє складний і в багатьох відносинах хворобливий для нього процес, що вимагає ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення. Таке управління здійснюється на підприємстві по наступних основних етапах:

1. Визначення доцільності і можливості проведення санації.

2. Обґрунтування концепції санації.

Оборонна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збалансованість грошових потоків на більш низькому об'ємному їхньому рівні. Ця концепція припускає залучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризації підприємства, у процесі якої воно рятується від ряду виробничих структурних підрозділів, незавершених реальних інвестицій і інших видів активів з метою фінансової стабілізації.

Наступальна концепція санації спрямована на диверсифікованість операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збільшення розміру чистого грошового потоку в майбутньому періоді за рахунок росту ефективності господарської діяльності. У цьому випадку зовнішня фінансова допомога й інші реорганізаційні заходи, здійснювані в процесі санації, використовуються з метою розширення асортименту конкурентноздатної продукції, виходу на інші регіональні ринки, швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів. Наступальна концепція санації не суперечить основним параметрам загальної стратегії економічного розвитку підприємства.

3. Визначення напрямку здійснення санації.

Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу. Така санація здійснюється звичайно для допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як тимчасове і не носить катастрофічного характеру. Це напрямок санації не змінює статусу юридичної особи підприємства.

Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію). Така санація здійснюється при більш глибоких масштабах кризового фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації зв'язаний зі зміною статусу юридичної особи підприємства.

4. Вибір форми санації, форма санації безпосередньо характеризує той механізм, за допомогою якого досягаються її основні цілі.

5. Підбор санатора.

6. Підготовка бізнес-плану санації.

7. Розрахунок ефективності санації.

8. Твердження бізнес-плану санації.

9. Моніторинг реалізації заходів бізнес-плану санації.

Ціль санації вважається досягнутої, якщо удалося за рахунок Зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.