Форми колективного впливу людей на природу

Розглянемо конкретні форми суспільної сутності про­дуктивних сил, тобто спільної (а не відокремленої), колек­тивної (а не індивідуальної) дії людини на природу, які ви­магають певної організації їх у процесі праці.

Такими формами є кооперація праці, поділ праці та обмін діяльністю між людьми.

Кооперація праці — форма організації праці, виконання робіт, за якої значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або в різних пов’язаних між собою трудових процесах.

Завдяки такій кооперації праці було побудовано гігантські піраміди, інші споруди ще в рабовласницькому суспільстві.

Поділ праці — процес відокремлення різних видів люд­ської діяльності, що виявляється у спеціалізації працівни­ка на виготовленні якогось одного продукту, окремих йо­го деталей або на виконанні певної трудової операції.

Так, для виготовлення сучасного легкового автомобіля необхідно мати майже 15 тис. деталей, у виробленні яких беруть участь сотні й тисячі робітників різних професій. Поділ праці надалі переростає у суспільний поділ, про сутність якого йтиметься далі.

Про глибину поділу праці свідчить той факт, що на­прикінці 30-х років XX ст. у США налічувалося до 40 тис. різноманітних професій, а наприкінці 90-х — майже 8 млн таких професій, робіт та ін. Для порівняння зазначимо, що в Парижі у XIII ст. існувало до 300 ремісничих і торгових спеціальностей. Щоб налагодити чітку взаємодію діяль­ності людей різних професій, також необхідна певна ор­ганізація.

Обмін діяльністю — один з різновидів поділу праці, за якого відбувається взаємообмін результатами виробничої діяльності у формі продуктів праці (товарів або послуг) однієї чи кількох галузей народного господарства.

Так, для підприємств машинобудівних галузей про­мисловості використовують метал підприємств мета­лургійної промисловості й водночас виготовляють устат­кування для металургійних заводів. Для раціонального обміну діяльністю потрібна також певна організація суспільного виробництва.

Діючи на природу, люди водночас вступають у певні взаємовідносини між собою. Такі відносини називаються виробничими, або відносинами економічної власності. Вони формуються і розвиваються у всіх сферах суспільно­го відтворення, тобто у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні. Тому їх можна визначити як відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг. Теоре­тичним виразом таких відносин є всі економічні категорії (вартість, ціна, товар, гроші, капітал, заробітна плата, при­буток тощо).

Серед об’єктів економічної власності вирішальну роль відіграє власність на засоби виробництва (тобто на засоби і предмети праці в їх єдності). Залежно від того, хто висту­пає власником засобів виробництва, формується відпо­відний тип суспільства — рабовласницький устрій, феодалізм, капіталізм.

Виробничі відносини (економічна власність) — друга (після продуктивних сил) важлива сторона суспільного способу виробництва. Конкретними формами їх розвитку є певні типи (приватна, колективна і державна) і форми власності, кожна з яких має окремих суб’єктів (окремий товаровиробник, капіталіст, трудовий колектив, асоційо­ваний капіталіст, держава та ін.). Для запобігання анта­гонізмам і конфліктам між окремими типами і формами власності необхідна певна організація, яка є складовою частиною процесу управління на мікро- і макрорівнях.

Продуктивні сили і відносини економічної власності постійно взаємодіють між собою. Як правило, динаміч­ніше розвиваються продуктивні сили, які вимагають вдо­сконалення існуючих або появи нових форм власності. Для приведення у відповідність цих двох сторін суспільного виробництва необхідно постійно управляти їх розвитком, координувати дії окремих елементів вироб­ництва, що є важливою функцією організації суспільного виробництва.

Організація суспільного виробництва — координація дій кожної з його сторін (продуктивних сил і виробничих відносин) та процесу їх взаємодії, передусім форма об’єднання людей у процесі суспільного виробництва.

Така координація здійснюється на макрорівні шляхом саморегулювання економічної системи та свідомого ціле­спрямованого регулювання з боку держави, на мікро-рівні — у процесі підприємницької діяльності. Щоб зрозуміти, як у межах економічної системи поступово форму­валась підприємницька діяльність, необхідно з’ясувати сутність економічних систем та їх еволюцію.