Сфери підприємницької діяльності

Вибір конкретної сфери підприємницької діяльності пов’язаний з поділом народного господарства на сфери та галузі, а також з обмеженнями держави щодо певних видів діяльності.

Двома основними сферами для зайняття підприємни­цькою діяльністю є матеріальне та нематеріальне вироб­ництво (або сфера послуг).

У сфері матеріального виробництва підприємець може орієнтуватися на побудову підприємств, які виготовляти­муть засоби виробництва (машини, верстати, устаткуван­ня, транспортні засоби, будівлі, споруди, дороги тощо) або предмети споживання (одяг, взуття, продукти харчування, предмети широкого вжитку: посуд, пральні машини то­що). Основними галузями народного господарства є про­мисловість, сільське господарство, будівництво, рибальст­во, лісове господарство, вантажний та пасажирський транспорт, зв’язок (радіо, телебачення, телефон, телеграф, пошта), громадське харчування та ін.

Згідно з прийнятою в розвинутих країнах класифіка­цією у сфері послуг надаються послуги матеріально-ви­робничого та нематеріального (неречового) характеру.

До послуг матеріально-виробничого характеру, надан­ням яких може зайнятися підприємець, належать:

1) частина послуг транспорту, торгівлі, зв’язку;

2) матеріальні послуги населенню (хімчистка, прання, ремонт і обслуговування автомобілів, електроприладів, го­динників, меблів, одягу, взуття, ювелірних виробів та ін.);

3) готельні послуги;

4) послуги з виробництва та обігу (організація та нала­годження управління виробництвом: створення підприємств, приватизація, перехід на інші форми власності та організаційно-правові форми, аудиторські послуги тощо);

5) різноманітні науково-дослідні та допоміжні лабора­торії, проектно-конструкторські бюро; агентства з прока­ту устаткування: передрук і стенографія, проектування інтер’єрів, виготовлення та прикрашення вітрин та багато інших.

До послуг нематеріального (неречового) характеру відно­сять послуги у сфері науки, освіти, охорони здоров’я, гос­подарського використання нерухомості, страхування, юридичні послуги та ін. Так, у сфері науки дрібні й середні вузькоспеціалізовані підприємства можуть виконувати такі операції:

1) здійснювати спеціальні розрахунки для крупних компаній, складати програми для ЕОМ, розробляти ок­ремі частини інженерних проектів;

2) провадити лабораторні та стендові випробування (фіксувати виконані роботи у формі патентів);

3) продукувати нові ідеї, здійснювати відкриття і вина­ходи, пропонувати “ноу-хау” (сукупність технічних знань та виробничого, комерційного досвіду, відповідної інфор­мації, необхідних для виготовлення певного виробу;

нео-публіковані винаходи, які використовують у ліцензійних угодах та ін.). Інформацію на зразок “ноу-хау” передають у формі креслень, проектів, схем, техніко-економічних об­ґрунтувань, методик, розрахунків тощо.

Повніше перелік різних видів робіт, послуг буде наве­дено далі при розгляді порядку отримання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності.

У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято май­же 75% працездатного населення, що свідчить про кращі можливості створення у цій сфері власної справи. В Ук­раїні в ній зайнято лише до 27% працездатного населення, У сфері послуг загалом потрібні менша сума початкового (стартового) капіталу для створення підприємства, у бага­тьох випадках для цього можна використати власні будин­ки і квартири, менша необхідність специфічних знань (про технологію виробництва, способи управління тощо).

Як показав досвід формування підприємницької діяль­ності в Україні, найскладніша проблема для підприємців — дефіцит фінансових ресурсів для організації власної справи. Важливими перепонами є також відсутність приміщень та устаткування, нестача кваліфікованого персоналу, труднощі з придбанням необхідних сировини та матеріалів, недостат­ня власна кваліфікація, труднощі у доступі до інформації.

Важливим елементом підприємницької ідеї є знання та вміння вибрати найоптимальнішу організаційно-правову форму підприємницької діяльності. Для цього необхідно знати основні з цих форм, їх позитивні сторони та недоліки, умови формування статутного фонду тощо.

Такими організаційно-правовими формами в Україні є: організації; індивідуальне підприємство; сімейне під­приємство; приватне підприємство; колективне підприєм­ство; спільне підприємство; кооператив; орендне підприємство; селянське господарство; споживче товариство; різні види господарських товариств (акціонерні, товарист­ва з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові­дальністю, повні, командитні товариства тощо).

У сфері матеріального виробництва попередніми умо­вами правильного вибору організаційно-правової форми підприємства є проведення маркетингового дослідження — найважливішої ланки технології визначення переваг ство­рюваного підприємства.

2. Визначення переваг створюваного підприємства

Для досягнення успіху у підприємницькій діяльності головне завдання маркетингу — знайти місце для під­приємства на ринку. Найкращим варіантом такого пошу­ку є виявлення ще не освоєного конкурентами ринку. З цією метою попередньо проводять сегментацію ринку.

Сегментація ринку — поділ його на окремі частини (сег­менти) залежно від типу споживачів, товарів, конкурую­чих підприємств та інших чинників (демографічних, гео­графічних, економічних, на основі поведінки споживача та ін.).

Важливими об’єктами сегментації є наявність конку­руючих підприємств на ринку або окремих груп товарів і послуг та споживачів. При здійсненні сегментації ринку маркетолог намагається знайти таку групу споживачів, потреби яких постійно зростатимуть, а підприємство зможе їх найповніше задовольнити і на цій основі забезпечити стабільне зростання прибутків. Такий сегмент ринку нази­вають ринковою нішею. Зайняти таку нішу — означає ви­брати окремий вид підприємницької діяльності, спрямований на виготовлення нових товарів і послуг з метою задоволення потреб певного кола споживачів і привласнен­ня на цій основі прибутків.

При вивченні ринку найважливішим об’єктом сегмен­тації є споживач та його поведінка на ринку товарів і по­слуг залежно від спонукальних засобів маркетингу. До них належать товар або послуга, ціна на них, способи реалізації та стимулювання збуту. Залежно від цього фор­мується ставлення до певних речей або послуг, яке пови­нен знати маркетолог, щоб зробити висновок про ймовірність їх купівлі у майбутньому. У разі необхідності покращують якість товару, дизайн тощо.

Аналіз конкуруючих товарів або підприємств-конку­рентів — наступний етап маркетингових досліджень. Кон­куренція з погляду маркетингу — це суперництво між підприємствами-виробниками, торговельними підприєм­ствами, окремими продавцями за ринки збуту товарів з метою отримання прибутку.

У сфері маркетингу розрізняють конкуренцію предмет­ну (конкуренція між однаковими за виглядом і формою товарами, але різними за якістю), видову (конкуренція між товарами, однаковими в загальних рисах, але з істотно різними окремими деталями, корисними властивостя­ми тощо) та ін.

Завданнями маркетолога є пошук конкуруючих під­приємств, товарів-аналогів, здатних замінити виготовлювані його підприємством товари, або товарів-замінників, спроможних виконати таку саму функцію. Після цього виявляють сильні та слабкі сторони конкурентів, обґрунто­вують їх ймовірні тактику та стратегію.

Щоб виявити сильні та слабкі сторони конкурента, не­обхідно знати:

1) ринкову нішу, яку він займає;

2) обсяг товарообороту;

3) якість чи кількість товарів, на які переважно орієн­товане підприємство;

4) форму і зовнішній вигляд продукції, наявність тор­гової марки;

5) гарантійний та післягарантійний періоди обслугову­вання покупців;

6) організацію збуту, зокрема умови та терміни поста­чання товарів, розміщення складських приміщень, спосо­би транспортування та вартість цих операцій та ін.

Якщо товари конкуруючих підприємств експортуються за кордон, необхідно з’ясувати, в які країни здійснюється цей експорт, яку ринкову нішу він там займає, частку ек­спорту в окремі країни тощо.

Аналіз конкуруючих товарів завершується визначен­ням їх конкурентоспроможності — здатності відповідати вимогам споживачів порівняно з іншими конкуруючими товарами. Конкурентоспроможність товарів визначають, з одного боку, їх якістю, а з іншого — цінами.

У свою чергу, якість товару вимірюють сукупністю йо­го споживчих властивостей, основними з яких є дов­говічність, надійність, простота в експлуатації, ергоно-мічність (відповідність споживчих властивостей товару властивостям людського організму та психіки, передусім зручності у використанні, швидкості втомлюваності спо­живача).

Двома основними видами цін, які мають вирішальне значення для споживача, є ціна покупки і ціна викорис­тання (формується для товарів тривалого користування — холодильників, телевізорів, меблів тощо). Крім ціни по­купки, остання передбачає витрати на транспортування, встановлення, експлуатацію та ремонт. Так, для побутово­го холодильника за весь час його експлуатації ціна покуп­ки становить лише до 10% ціни використання.

Визначення конкурентоспроможності підприємства (тобто його основних відмінностей від конкуруючих підприємств за показниками ефективності виробництва та здатністю задовольняти потреби споживачів у товарах і послугах) — важлива ланка маркетингових досліджень. На думку західних науковців, високу конкурентоспромож­ність підприємства забезпечують такі економічні критерії:

1) наближеність до ринку;

2) створення автономій для підрозділів, цехів філій разом з централізацією з питань фінансів, інвестицій;

3) простота організації;

4) максимальне використання здібностей працівників і створення для цього відповідної творчої атмосфери;

5) здійснення ефективного контролю за найважливі­шими проблемами підприємства та ін.

Крім того, підприємець повинен розробити постачаль­ницьку, цінову, збутову, рекламну політику підприємства, передбачити можливості отримання кредитів, їх повернен­ня та інші аспекти підприємницької діяльності. Всі ці аспекти є водночас елементами маркетингових досліджень, маркетингової діяльності, а остання — складовою части­ною підприємницької діяльності.