Статутний фонд та його формування

Статутний фонд — сукупність матеріальних (речових) і грошових коштів та інших нематеріальних цінностей, які є постійним внеском його засновників — учасників у ство­рене ними господарське товариство з метою забезпе­чення діяльності підприємства й отримання на цій основі прибутку.

Внесками засновників та учасників товариства у ма­теріальній формі є будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;

у грошовій формі — грошові ресурси (в тому числі у вільно конвертованій валюті) та цінні папери;

у формі нематеріальних цінностей — усі види май­нових прав — на користування землею та іншими природ­ними ресурсами, у тому числі інтелектуальною власністю (зокрема, використання винаходів у вигляді патентів і ліцензій, “ноу-хау”).

Статутний фонд може поповнюватися за рахунок час­тини прибутку від господарської діяльності, а також додат­кових внесків учасників.

Порядок внесення і оцінка вкладів кожного засновни­ка в статутний фонд визначаються засновницькими доку­ментами. Вартість майна при цьому оцінюють за цінами, які склалися на період заснування підприємства або відповідно до угоди між учасниками. Для оцінки товарно-матеріальних цінностей, які вносять до статутного фонду, створюють відповідну комісію з учасників підприємства. Водночас таку оцінку при організації спільного підприєм­ства здійснюють у договірних цінах з урахуванням цін сві­тового ринку. За ухвалою ради засновників учасники то­вариства можуть вносити вклади частинами або одноразо­во. Ця ж рада може прийняти спеціальну ухвалу про збільшення або зменшення статутного фонду. Збільшення його відбувається лише після внесення всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом України “Про господарські товариства”. Змен­шення статутного фонду товариства у разі заперечення з боку його кредиторів не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фон­ду набуває сили з дня внесення їх до державного реєстру. Так, у разі створення товариства з обмеженою відповідаль­ністю розмір статутного фонду повинен становити не мен­ше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним пла­там. При цьому до уваги беруть ставку на момент створен­ня даного товариства. Наприклад, згідно з першим рішен­ням ВРУ, мінімальна зарплата стано­вила 15 грн., а розмір статутного фонду товариства з обме­женою відповідальністю — відповідно 9375 грн. Пізніше рішенням законодавчого органу України мінімальну за­робітну плату було підвищено до 45 грн., і статутний фонд товариства збільшився до 28 125 грн. А з червня 1998 р. мінімальна заробітна плата досягла 55 грн., внаслідок чо­го зросла величина статутного фонду. З 2000 р. мінімальна заробітна плата становить 118 грн. Мінімальний статутний фонд відкритого акціонерного товариства — 1250 міні­мальних заробітних плат.

Згідно із Законом України “Про господарські товари­ства” до моменту реєстрації такого товариства кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу, і цей внесок повинен бути підтверджений документами, виданими банківською уста­новою. Учасник товариства зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товари­ства. У разі порушення цього положення учасник сплачує за час прострочення 10% річних з недовнесеної суми. Ви­нятком із цього правила можуть бути випадки, передба­чені установчими документами. Внесення повного вкладу підтверджується свідоцтвом товариства.

Акціонерне товариство може збільшувати розміри ста­тутного фонду, якщо всі попередньо випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за номінальну вартість. Збільшення статутного фонду здійснюється шля­хом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції, а та­кож збільшенням номінальної вартості акцій. При цьому акціонери користуються переважним правом на придбан­ня додатково випущених акцій.

Водночас збільшення статутного фонду не більше як на 1/3 може бути здійснене за рішенням правління, якщо це передбачено статутом. Зміни статуту, пов’язані зі збіль­шенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані тим органом, який-зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу час­тини їх у власників та анулювання.

Якщо учасник товариства з обмеженою відповідальніс­тю виходить з нього, то йому виплачують вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному фонді. Май­но повертається учаснику цього товариства без винагоро­ди. Водночас йому виплачують належну частину прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту ви­ходу з нього учасника.

У разі зменшення статутного фонду акціонерне това­риство відшкодовує зазнані при цьому збитки.

Крім відкритих акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю в Україні, згідно з чинним законодавст­вом, можна заснувати закрите акціонерне товариство, то­вариство з додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства.

Перейдемо до розгляду механізму державної реєстрації.

3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяль­ності здійснюють у виконавчому комітеті міської, район­ної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, ди­рекції та ін.) чи місцепроживанням суб’єктів бізнесу.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — необхідні такі установчі документи:

1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб’єкта підприємницької діяль­ності. Таким рішенням за наявності двох і більше влас­ників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;

2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарю­вання);

3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірни­ках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує водночас заявою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної ре­єстрації надає допомогу в заповненні картки;

4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників) підприємниць­кої діяльності є юридична особа.

Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або оформлених за іншими вимогами.

За реєстрації приватного підприємства рішення влас­ника не подається. Якщо власниками суб’єкта під­приємницької діяльності є фізичні особи, їх підписи на ус­тановчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

На реєстрацію подають лише оригінали установчих до­кументів, в яких не повинно бути положень, що супере­чать чинному законодавству. За це несе відповідальність заявник.

Громадянин, який має намір займатися підприємниць­кою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред’являє документ, який посвідчує його особу.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надход­ження повинен провести державну реєстрацію і видати за­явникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахунко­вого, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на яких пови­нен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстра­цію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб’єкта підприємницької діяльності внесе­но до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Так, ідентифікаційний код індивідуального підприємства становить 100, приватного — 120, акціонерного товарист­ва — 230, товариства з обмеженою відповідальністю — 240.

Після державної реєстрації відповідний орган у десяти­денний термін подає по одному екземпляру реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Окремі філіали (відділення) або представництва, ство­рені суб’єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про їх відкриття слід пові­домити органи державної реєстрації та внести відповідну інформацію до реєстраційної картки.

Скасування державної реєстрації здійснюється за осо­бистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а та­кож на підставі рішення суду або арбітражного суду. При­чиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством, неповідомлення суб’єктом підприєм­ницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання).

Якщо така зміна відбулася, то суб’єкт підприємницької діяльності у семиденний термін повинен у письмовій фор­мі повідомити орган державної реєстрації, внести відповід­ні зміни до реєстраційної картки, а також подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення аналогічних змін.

Як зазначалось вище, наявність свідоцтва про держав­ну реєстрацію дає право на відкриття розрахункового ра­хунка у банку. Розглянемо механізм цієї операції.

З метою відкриття поточного рахунка підприємство повинно подати в банк такі документи:

1) заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) копію зареєстрованого статуту, засвідчену но­таріально або реєструючим органом;

4) копію документа про взяття підприємства на подат­ковий облік;

5) картку із зразками підписів осіб, яким надано пра­во розпоряджатися рахунком;

6) копію документа про реєстрацію в органах Пенсій­ного фонду України.

Банк зобов’язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Позначка установи банку про відкриття рахунка ставиться на титульній сторінці кредитного договору.