Основні види цінних паперів та механізм їх економічної реалізації

Цінний папір — товарний або грошовий документ, який засвідчує майнові права і дає право на отримання певного доходу.

До цінних паперів належать акції, облігації, ощадні та депозитні сертифікати, чеки, векселі, державні цінні папе­ри та інші документи.

Облігація (лат. obligatio — зобов’язання) — цінний папір, який засвідчує, що його власник вніс на придбання цього паперу грошові кошти і має право подати його до оплати як боргове зобов’язання юридичним особам, які випусти­ли облігацію на певний термін (від 1 до 25 років).

Облігації випускають держава (в тому числі муніци­пальні органи), акціонерні й приватні компанії переважно великими партіями. Власник (тримач) облігації за цієї си­туації виступає кредитором, а організації, які її випуска­ють (емітенти), — боржниками. Внаслідок цього облігація є однією з форм кредиту.

Впродовж терміну, на який випускається облігація, боржник має викупити її за номінальною вартістю. Такий викуп називається погашенням облігації. Крім викупу емітент облігації повинен виплачувати її власнику фіксо­ваний відсоток стосовно номінальної вартості або майно­вий дохід у формі виграшів. Крім того, емітент облігації може оплачувати купони до неї, тобто частину цінного паперу, яку від нього відокремлюють і передають для оплати відсотків або дивідендів.

Привабливість облігацій зумовлена, по-перше, тим, що їх, на відміну від акцій, можна продавати за ко­місійною вартістю, яка нижча від номінальної. Така зниж­ка ціни називається дизажіо. По-друге, погашення облігації, залежно від домовленості, може здійснюватися за вищим курсом від номінального, що також є додатко­вим джерелом доходу для власника. Така надбавка отри­мала назву ажіо. Крім того, якщо компанія випустила акції та облігації, то спочатку з прибутку виплачують відсотки за облігаціями, а згодом — дивіденди за акціями.

Основними видами державних цінних паперів у розви­нутих країнах світу є казначейські векселі з терміном по­гашення до 91 дня, казначейські зобов’язання з терміном погашення до 10 років і казначейські облігації з терміном погашення від 10 до 30 років. Залежно від цього у США відсотки за казначейськими векселями становили в сере­дині 90-х років майже 6%, а за казначейськими обліга­ціями — приблизно 7%.

Основною метою випуску державних цінних паперів є покриття дефіциту державного бюджету, тобто переви­щення державних витрат над доходами, який, у свою чер­гу, спричиняється передусім надмірними військовими ви­тратами.

В Україні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) випускають з 1995 р. В окремий період (напри­клад, у січні—лютому 1996 р. доларова дохідність переви­щувала 100% річних) ОВДП продавали за цінами, вищими від ціни облікової ставки, що не узгоджується із законами ринку. У червні 1998 р. сума ОВДП, яка перебувала в обігу, становила понад 7 млрд грн., а сума заборгованості уряду за цими облігаціями — понад 9, 5 млрд грн. Дохід­ність на аукціонах в середині 1998 р. за облігаціями з терміном до 3 місяців досягала 75, 5%, до 6 місяців — май­же 71%, до 8 місяців — 67, 3%, до 12 місяців — 64, 5%. Су­ма сплат з основного боргу з початку 1998 р. становила, майже 3, 9 млрд грн., а сума сплати відсотків — понад 905 млн грн. Загальний борг за ОВДП досягав наприкінці червня 9, 2 млрд грн., у тому числі 2, 5 млрд — відсотки. Ли­ше у червні та липні 1998 р. виплати за цими облігаціями становили майже по 800 млн грн., а у серпні — 1 млрд грн.

Облігації — цінні папери з фіксованими доходами. Дохід з них розраховується за формулою

I = •100%,

де І — дохід; N — номінальний відсоток, Р — емісійний курс цінних паперів (курс, за яким здійснюється емісія цінних паперів залежно від стану фондового ринку і фінан­сової політики юридичної особи, що випустила ці папери).

Загалом дохід від облігацій нижчий порівняно з акціями, оскільки облігації гарантують їх власникам за­хист від втрати грошових вкладів або капіталовкладень.

Розглянемо специфіку іншого важливого виду цінних паперів — акцій.

Акція — вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства.

Акція дає право на участь в управлінні ним, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають свою ціну. Сума, зазначена в акції, — її номінальна вартість. Фактична ціна, за яку продано акцію, нази­вається її курсом. Курс акції перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій — від рівня позичкового відсотка. Він визначається за фор­мулою

Середній курс акції = •100%.

Дивіденд — дохід, який приносить акція її власнику.

Цей дохід не є фіксованим (як облігація), оскільки змінюється залежно від розмірів прибутку підприємства.

Економічним стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з внеском певної суми в ощадний банк. Так, у США ця різниця в середньому ста­новить до 5%. Крім того, володіння акціями окремих компаній дає змогу деяким акціонерам казково збагатитися. Важливо й те, що, купуючи акцію, людина сподівається на зростання її курсу.

Знання сутності курсу акцій допомагає засновникам акціонерної компанії зрозуміти вигідність її створення, зо­крема можливість отримання засновницького прибутку. Останній є доходом у вигляді різниці між курсовою вартістю акцій (або сумою, яка отримана від продажу акцій компанії) і сумою вкладеного у підприємство капіталу.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явни­ка, привілейовані та прості.

За продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (в тому числі про власни­ка і час придбання акції), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції, як правило, випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред’явника надають відомості лише про їх загальну кількість, Ці акції випускають мали­ми купюрами.

За розміром отриманого дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка, незалежно від поточного прибутку компанії. То­му після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують на привілейовані акції, а у разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкла­дені в акції кошти за їх номінальною ціною. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від ве­личини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням доходів власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки.

Прості акції набули значного поширення серед насе­лення розвинутих країн Заходу. Так, у Швеції продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% всіх відкритих акціонерних товариств. В Україні наприкінці 1999 р. налічувалося майже 15 млн акціонерів.

Формально кожен власник акції є співвласником акціонерного товариства і має право приймати рішення. Однак насправді, лише придбавши певну кількість акцій, можна стати співвласником акціонерного товариства. Для цього треба мати таку кількість акцій, дивіденди на які становили б не менше 7-10% щорічної заробітної плати найманого працівника. Наприклад, найбільшу кількість акцій випустила в обіг американська корпорація АТТ, але з понад 3 млн акціонерів цієї компанії половина володіє менш як 15 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на “одного­лосі”, “багатоголосі” та “безголосі”. Серед населення роз­повсюджуються, як правило, “одноголосі” та “безголосі” акції, а керівництво акціонерними компаніями зосереджує у своїх руках крупні пакети акцій. За визнанням амери­канського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються. Аналогічна ситуація склалась і в Україні. Власники простих акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юнктури або банкругства компанії, оскільки держава за це ніякої відповідальності не несе.

Акції випускають як у готівковій, так і безготівковій формах. За готівкової форми акціонер отримує документ, на якому написано “акція”, скріплений підписом і печат­кою. За безготівкової — на ім’я акціонера здійснюється за­пис на його рахунку. Нині ця форма переважає у розвину­тих країнах світу.

Оскільки “голосуючі” акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, треба було володіти 51% акцій від їх загальної кількості. Така кількість мала назву контрольного пакета акцій. Із збіль­шенням числа акціонерів по всій країні та зростанням мо­гутності акціонерних компаній для придбання контроль­ного пакета акцій потрібна була все менша їх частка.

Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо володіти до 5% загальної кількості акцій. Контрольний па­кет акцій, як правило, має вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів — комерційних банків, страхо­вих компаній та ін.

З’ясуємо сутність установи, на якій купують та прода­ють акції, а також механізм торгівлі ними.