Територія Запорожжя, чисельність, заняття, побут та звичаї його населення

Землі козацьких вільностей були визнані за запорожцями Ще в XVI ст. польськими королями Сигізмундом І і Стефаном Баторієм. Пізніше автономний статус цих земель підтвердив гетьманським універсалом Богдан Хмельницький. У 1711 р. російський цар Петро І змушений був визнати цю територію Областю Війська Запорозького, а після повернення запорожців під протекторат Росії і заснування Нової Січі в 1734 р. їхні «воль-ності» були підкріплені указом імператриці Анни Іоанівни.

Центр січових земель розташовувався в області Вели­кого Лугу (нинішній Нікопольський район Дніпропетров­ської області). На протязі сторіч Січ із різних причин

80 ________________________________________ Історія України

змінювала місця свого розташування. Перша Січ була розташована на острові Мала Хортиця, з кінця 60-х рр. XVI ст. вона була перенесена на острів Томаківка, з 1593 р. - на острів у гирлі ріки Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитинському Розі (сучасний Нікополь), а в 1652- 1709 рр. - у гирлі ріки Чортомлик. Нова Січ у 1734-1775 рр. розташовувалася на ріці Підпільній. У XVIII ст. Область Війська Запорозького охоплювала понад третину сучасної території України, доходячи на заході до Побужжя, на півночі - до р. Орель, на сході упираючись у землі Області Війська Донського, а на півдні - у татарські землі. Ця територія поділялася на вісім основних округів — паланок (три правобережних - Бугогардівська, Кодацька та Інгульська, чотири лівобережних - Протовчанська, Орільська, Самарська та Кальміуська, і одна в гирлі Дніпра - Прогноївська). Сама Січ була укріпленим центром цих земель, населення якого у своїй основі не було постійним - улітку козаки збиралися на Січ, узимку поверталися в села і міста («на волость») та на хутори-зимівники. Постійно на Січі проживало декіль­ка тисяч козаків. Тут можна було зустріти людей різних національностей, серед яких безумовно переважали українці. Жінки і діти на Січ не допускалися. Завдяки своєму демокра­тичному устрою Запорозьке козацтво досить довго уникало гострих соціальних конфліктів в своєму середовищі (вони проявилися пізніше, у другій половині XVII ст. і значно посла­били Січ).

Основним заняттям козацтва була оборона українських земель від турецько-татарської агресії (з 1479 року Кримське ханство стало васалом Оттоманської Порти - Туреччини), а також захист українського населення від католицької експан­сії, допомога братствам. Важливу роль у житті козацтва грали військові походи - у першу чергу морські. Запорізький флот складався з чайок - великих човнів довжиною до 20 м. і міст­кістю 50-70 чол., на яких козаки спускалися по Дніпру вихо­дили в Чорне море. Чайки ходили як під вітрилами, так і на веслах, оснащувалися гарматами - фальконетами. Основу козацького війська складала піхота, Запорозька артилерія була на той час однією з кращих у Європі. Кінних загонів практично не було, козацька кавалерія як рід військ з'яви­лася лише за Богдана Хмельницького.

Козаки займалися землеробством і тваринництвом. Важли­ве місце в господарській діяльності належало відхідництву і посередницькій торгівлі (у тому числі кримською сіллю).

Кріпосного права на новоосвоюваних землях Запорожжя не було. Кожен козак мав право брати участь у раді, користу­ватися землею, ловити рибу, полювати на спільних землях,

Тема 6

які належали Війську. Однак, козацтво з самого початку не було однорідним, оскільки воно поповнювалося не тільки за рахунок селян, але і міщан, дрібних священнослужителів, зубожілої шляхти. Тому були козаки бідні (голота), заможні і багаті (дуки). Багаті експлуатували голоту, надаючи їй зброю, спорядження, знаряддя праці і забирали за це половину військової здобичі, частину продукції відхідництва або зібра­ного врожаю. Бідняки також наймитували в господарствах багатих козаків. Переважним типом землеволодіння на запорізьких землях було фермерське. Однак, наприкінці існу­вання Запорозької Січі соціальне розшарування серед козацтва різко посилилося, що стало основною причиною загибелі козацької державності.

Військово-політична організація Запорозької Січі

На новоосвоєних землях колишнього Дикого Поля коза­цтво створило власну військово-політичну організацію, демократичну за своїм характером. За місцем свого розта­шування за порогами Дніпра, у його низов'ях, вона одержала найменування «Військо Запорозьке Низове».

Усі життєво важливі питання козаки вирішували на загальних радах, які іменувалися також «козацьке коло». Збиралася Військова Рада тоді, коли для вирішення того або іншого питання необхідна була воля всього товариства, але двічі в рік - 1 січня і 1 жовтня - вона збиралася обов'язково. Ради, які збиралися з ініціативи козацької голоти, називалися «чорними».

На чолі січового війська (коша) стояв кошовий отаман разом із військовою (генеральною) старшиною, котра обиралася на військовій раді. Оскільки Запорозька Січ визнавалася всіма українцями як центр козацтва, у виборах старшини мали право брати участь усі козаки, а не лише ті з них, хто постійно про­живав на території Січі. Часто, щоб підкреслити, що Кіш представляє всіх українських козаків, запорожці ще при обран­ні іменували цих отаманів гетьманами (так, гетьманами на Запорожжі були обрані Петро Сагайдачний і Богдан Хмельни­цький). Гетьмани, обрані без участі запорожців, ними не визна­валися і не вважалися легітимними (тобто такими, що мали законні права на керівництво українським козацтвом). Геть­мани або кошові отамани володіли на Запорожжі практично необмеженою владою. Однак, якщо вони використовували свою владу всупереч інтересам козаків або виявлялися пога­ними керівниками, їх відразу могли позбавити влади на ново-скликаній раді. Повноваження отаманів обмежувалися річним терміном перебування на посаді, після чого вони повинні були

82________________________________________ Історія України

звітувати про свою діяльність перед Військовою Радою і прохо­дити обовязкову процедуру переобрання.

Тут же терміном на один рік обиралося козацьке керів­ництво — старшина. Старшину складали військовий писар (який завідував військовою канцелярією і зовнішніми зноси­нами), військовий обозний (начальник артилерії), військовий скарбник, військовий суддя, два військових осавули (котрі підтримували правопорядок на території Січі), хорунжий, бун­чужний тощо. У мирний час військова старшина виконувала адміністративні і судові функції, а під час військових походів очолювала Запорозьке Військо, передаючи свої «мирні» повно­важення наказній старшині (хоча нерідко військо в поході очолював наказний отаман).

На Січі козаки - вихідці з однієї і тієї ж місцевості жили у певних куренях (їхнє число доходило до 38), які очолювалися курінними отаманами. В подальшому, із зростанням підпоряд­кованої Січі території, вона була розділена на паланки -округи. Січовики, приписані до одного з куренів, замість платні отримували в одній із паланок землю для ведення господарства або право на промисел. Козаки почергово несли прикордонну та гарнізонну службу. На рівні куренів і паланок існували власні ради, на яких обиралась місцева старшина.

Курені та паланки були не військовими, а адміністативно-господарськими одиницями. Для походів і бойових дій на базі куренів формувалися військові команди, полки і сотні, для керівництва якими обиралася старшина відповідного рівня. Курінні отамани, котрі обиралися як господарники, а не не як військові ватажки, не очолювали створені на базі своїх куренів походні одиниці.

З числа колишніх військових старшин і полковників, не переобраних на наступний термін, формувалося «військове товариство», яке було фактичним кадровим резервом війська при заміщенні командних посад під час воєнних дій. Таким чином, верхівка козацтва не була постійною, однак в своїй сукупності вона створювала періодично відновлюваний орган адміністративно-військової влади. З часом на цей вищий орган військової, адміністративної і судової влади на території Запо­рожжя було перенесено назву Кіш, котра спочатку стосувалася всього Запорозького козацького товариства.