Виникнення козацької держави — Запорозької Січі

Наприкінці XVII - XVIII ст. Запорозька Січ усе більше набу­вала рис окремої держави. її територія, що включала в себе численні міста, села і слободи, поділялася на військово-адміністративні округи - паланки на чолі з паланковими

Тема 6

полковниками. Паланки, у свою чергу, поділялися на сотні.

Козацька адміністративна і судова влада розповсюджувалась як на козаків, так і на некозацьке населення, що проживало на території війська. При цьому чіткого станового поділу між козаками, з одного боку і посполитими (селянами і міщанами) з іншого, не були; люди могли досить вільно переходити з одного стану в інший.

У виборах паланкової і сотенної старшини брало участь не все доволі численне населення запорозьких земель, а лише козаки. Селяни і міщани обирали сільських і городових ота­манів, влада яких розповсюджувалась лише на некозацьке населення даного міста чи села.

Останні кошові отамани Січі, особливо Петро Калнишев-ський, який утримував свою посаду протягом 38 років, мали величезний вплив на Січі, зосередивши у своїх руках політичну й економічну владу над козацтвом. Січ стала зародком нової української державності, створивши органи влади (Кіш) і територіального управління (паланки), військо і мор­ський флот, установивши дипломатичні відносини з бага­тьма державами - Австрією, Ватиканом, Росією, Швецією, Молдавією. Видатний філософ, соціолог і економіст XIX ст. Карл Маркс, ознайомившись із матеріалами з 'історії Запоро­зької Січі, охарактеризував її як «демократичну християн­ську козацьку республіку».

Напередодні свого зруйнування російськими військами (14 серп­ня 1775 р.) Запорозька Січ мала практично всі ознаки держави.