Козацьке повстання 1637—1639 рр.

Деякий час після польського полону Павлюк був чигирин­ським полковником, потім із групою прихильників пішов на Січ. У травні 1637 р. запорожці під його поводом захопили артилерію реєстровців. У липні козацька рада обрала Пав-люка гетьманом. Перед виходом у похід він звернувся до народу з універсалами, закликаючи вступати до його вій­ська, знищувати реєстрову старшину як зрадників, погро­жуючи шляхті за переслідування козаків. Його підтримало вся Середня Наддніпрянщина і Лівобережжя, але загони повсталих діяли розрізнено. Під Черкасами відбулися два вирішальні бої з поляками, у ході яких основні сили повстан­ців були розбиті. Старшина видала переможцям Павлюка та інших керівників. Вони були відвезені у Варшаву і страчені. Однак, цілком придушити повстання не удалося. Деяким при­хильникам Павлюка - К. Скидану і Д. Гуні удалося відій­ти на Січ, щоб, зібравшись із силами, продовжити боротьбу.

У лютому 1638 р. сейм схвалив «Ординацію Війська Запоро­зького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої», котра «на вічні часи» ліквідувала права козаків на самовря­дування - вибори старшини і судочинство. Реєстр обмежувався 6 тисячами - інші повинні були повернутися під владу шляхти. Замість гетьмана (старшого реєстру) з числа польської шляхти призначався комісар. З цього ж стану призначалися осавули і полковники. Козакам дозволялося жити тільки в прикор­донних містах. Полки по черзі повинні були ходити на Січ, розганяти запорожців і охороняти кордони від татар. Вирішено було відновити фортецю Кодак, яка повинна буластати бар'є­ром між Низом і волостю. Селянам категорично заборонялося вступати в контакти з козацтвом, козакувати і навіть називати себе козаками.

Тема 7

Тим часом, Запорозька Січ продовжувала існувати, і туди як і раніше стікалися втікачі; готувалася чергова сутичка з поляками. У березні 1638 р. обраний гетьманом Яків Ост-рянин, полковники Карпо Скидай і Дмитро Гуня повели запорожців на волость. У першому бою під Голтвою (Полтав­щина) вони розгромили передові загони коронного війська. Після цього повсталі взяли в облогу Лубни, але після значних утрат змушені були відійти від міста. У битві під Жовнином вони були розбиті. Вважаючи подальшу боротьбу недо­цільною, Я. Острянин з декількома сотнями козаків пере­йшов російський кордон.

Ті, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню, відійшли на кілька кілометрів південніше й у районі впадання в Сулу ріки Старець розбили табір. Майже два місяці шляхта під командуванням гетьмана М. Потоцького осаджувала повстанців. Брак продовольства і боєприпасів підштовх­нули козацьку старшину до зради: вона визнала «Орди­націю» і зобов'язалася відправити утеклих селян у панські маєтки. Д. Гуня з загоном козаків прорвався через польське оточення і пішов на Дон. Позбавлене керівництва повстан­ня було придушене.

Тривала боротьба підірвала сили козацтва. Млгнати розв'я­зали проти козаків і покозачених селян Подніпров'я найжорс-токіший терор. Почалася масова міграція українців на Слобо­жанщину. Восени 1635 р. у Києві поляки скликали загально­військову раду реєстрових козаків, на якій оголосили «Ординацію» і змусили козацтво прийняти її умови.

Десятирічний період після придушення повстання під проводом Я.Острянина і Д. Гуні(з 1639 по 1647 рр.) польська історіографія назвала «періодом золотого спокою» або «десяти­літтям гробової тиші».