XVIII ст.

Адміністративно-територіальний устрій

і регіональний поділ українських земель

у складі іноземних держав

З метою уніфікації системи управління і зміцнення самодер­жавно-поліцейської влади на місцях на українські землі, що входили до складу Росії, наприкінці XVIII ст. був пошире­ний загальноросійський адміністративний поділ. Територію України поділили на губернії і повіти. Зокрема, у 1796 р. на Лівобережній Україні була створена Малоросійська губернія, а на Слобожанщині - Слобідсько-Українська. Тоді ж Правобережну Україну поділили на три губернії: Київську, Подільську і Волинську.

На початку XIX ст. Малоросійська губернія була перетворена на однойменне генерал-губернаторство з Чернігівською і Пол­тавською губерніями; Новоросійську губернію, утворену напри­кінці XVIII ст., з Катеринославською, Вознесенською, а Тав­рійську знову розділили на три губернії: Катеринославську, Таврійську і Миколаївську (остання у 1803 р. була перейме­нована на Херсонську). Після визволення російськими вій­ськами Бессарабії з-під гніту султанської Туреччини і вклю­чення її за Бухарестським мирним договором 1812 р. до складу Росії в 1828 р. було утворено Новоросійсько-Бессараб-ське генерал-губернаторство, до складу якого ввійшли Тав­рійська, Катеринославська і Херсонська губернії, а також Бессарабська область (у 1873 р. перетворена на губернію).

У зв'язку з польським повстанням 1830-1831 рр. цар­ський уряд, прагнучи зміцнити свою владу на Правобереж-

180 _______________________________________ Історія Україну

ній Україні, утворив тут у 1832 р. Київське генерал-губер­наторство, куди ввійшли Київська, Волинська і Подільська губернії. У 1835 р. Слобідсько-Українську губернію перейме­нували на Харківську.

Таким чином, всі українські землі, що входили до складу Росії, були розділені на дев'ять губерній. Вся адмініст-ративно-виконавча влада в них здійснювалася губернато­рами, яких призначав цар за поданням міністра внутріш­ніх справ, а в повітах - справниками. У 1837 р. повіти розділили на стани, очолювані поліцейськими приставами, що, спираючись на підлеглих їм нижчих поліцейських служи­телів - городових, а також на сільських соцьких і десяцьких, що обираються удільними і державними селянами, тримали населення міст і сіл у підпорядкуванні самодержавній владі царя та її органів на місцях.

На початку XIX ст. населення українських земель у складі Росії не перевищувало 7, 5 мільйона чол. З них майже 5, 5 міль­йона були кріпаками.

На західноукраїнських землях австрійський уряд зберігав їхню політико-адміністративну роздробленість, що склалася в попередній період історії. Закарпаття залишалося в складі Угорського королівства і підпорядковувалося Братислав­ському намісництву, складаючи чотири з його округів (комітатів, а потім - жуп). Галичина разом із частиною польських земель (які дісталися Австрії після поділу Речі Посполитої) була виділена в окремий коронний край - «Королівство Галичини і Лодомерії» (тобто Галичини і Володимирщини, від германізованої назви древньої столиці Галицько-Волинської землі м. Володимира) з центром у Львові. Східна частина цього «королівства», населена україн­цями, була розділена на 12 округів, один із яких складала Буко­вина з центром у Чернівцях.