Російсько-турецька війна 1806—1812 рр.

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр. була викликана реваншистською політикою Туреччини, що розраховувала на відволікання сил Росії війнами проти Франції (1805-1807 рр.) та Ірану (1804-1813 рр.). Приводом до війни стало пору­шення Туреччиною договору 1805 р. про порядок проходу російських суден через протоки і усунення турецьким сул­таном проросійськи налаштованих господарів Молдови і Валахії. Російський уряд, побоюючись захоплення Дунай­ських князівств французькими військами, що висадилися в Далмації, у листопаді - грудні 1806 р. ввів у них війська під командуванням генерала І. І. Міхельсона. У грудні 1806 р. Туреччина оголосила війну Росії. У лютому 1807р. росій­ська ескадра віце-адмірала Д. М. Сенявіна, що знаходилася біля о. Корфу, почала воєнні дії й у червні в Афонському бою 1807 р. розбила турецький флот. Турецькі війська за­знали ряд поразок і відійшли за Дунай. Після укладення Тіль-зітського миру 1807 р. між Францією і Росією Наполеон, відпо­відно до умов договору, виступив посередником в укладенні миру між Росією і Туреччиною. У серпні 1807 р. було укладене перемир'я, що продовжувалося до березня 1809 р. Навесні 1809 р. 80-тисячна російська армія під командуванням фельд­маршала А. А. Прозоровського (із серпня 1809 р. його змінив генерал П. І. Багратіон) почала дії проти турецьких фортець, заволоділа Ісакчею, Тулчею, Баба-дагом, Мачином, Ізмаї­лом, Браїловим і взяла в облогу Сілістпрію. Однак, у жовтні росіяни зняли облогу через підхід до Сілістрії 50-тис. турецької

Історія України

Тема 13

армії. У лютому 1810 р. головнокомандуючим російською Дунайською армією був призначений генерал М. М. Камен-ський. У травні російська армія переправилася через Дунай і заволоділа фортецями Пазарджик, Сілістрія і Разград, а в червні взяла в облогу Шумлу. Турецький головнокоман­дуючий Юсуф-паша спробував розбити російські війська під Рущуком, але в серпні зазнав поразки під Батиною, а Рущук капітулював. На початку 1811 р. через протистояння з Фран­цією Дунайська армія була ослаблена перекиданням частини військ на західний кордон. Призначений у березні 1811 р. її головнокомандуючим генерал М. І. Кутузов зосередив нечис­ленні сили (45 тис. чол.) на основних напрямках. У червні 60-тис. армія Ахмет-паші почала наступ на Рущук, але Кутузов, маючи всього 15 тис. чол., відбив удар супро­тивника, а потім відвів війська за Дунай. Наприкінці серп­ня 1811 р. Ахмет-паша переправився через Дунай і зосере­див 35 тис. чол. на його лівому березі. У жовтні російський 10-тис. корпус переправився на захід від Рущука на правий берег Дунаю. Головні сили турків, що знаходилися на лівому березі, були оточені в районі Слободзеї і капіту­лювали 23 листопада (5 грудня) 1811 р. Були розпочаті мирні переговори, які закінчилися підписанням 16 (28) травня 1812 р. Бухарестського мирного договору.