Рівні управління.

Керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконуваних функцій: технічний, адміністратичний та рівень соціальних структур.

Рисунок 1. 5. Рівні управління.

Менеджери вищого рівня становлять малу групу виконавців, які керують цілою організацією. Типові посади – генеральний директор, виконавчий директор, президент, віце – президент, канцлер, ректор, голова закладу тощо. Менеджери цього рівня розробляють місію організації, загальну стратегію і політику її діяльності. Вони також офіційно представляють організацію в зовнішньому середовищі.

Менеджери середнього рівня – найбільша група менеджерів у більшості організацій. Типові посади – керівник підрозділу (відділу), керівник проекту (сектору, ділянки), регіональний менеджер тощо. Керівники на адміністративному рівні займаються управлінням та координацією всередині організації; узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації; відповідають за впровадження політики і планів, розроблених тор-менеджерами; координують на наглядають за діяльністю менеджерів нищого рівня.

Менеджери нищого рівня – займаються поточними операціями та діями, необхідними для ефективної роботи організації; координують та наглядають за діяльністю безпосередніх виконавців. Типові посади: керівник бригади, підвідділу, координатор, майстер, керівник офісу тощо.

6. Механізм менеджменту: принципи, підходи, методи та закони менеджменту

Принципи менеджменту. Принцип – це основне вихідне положення будь – якої теорії або вчення, внутрішнє переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або діяльності якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти основні керівні ідеї, правила та орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації. Принципи повинні не тільки відповідати цілям менеджменту, а й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню легітимність.

Цікавими є принципи управління, запропоновані Анрі Файолем:

1.Розподіл праці або спеціалізація;

2.Повноваження і відповідальність;

3.Дисципліна;

4.Єдиноначальність;

5.Єдність напряму;

6.Підлеглість особистих інтересів загальним;

7.Винагорода персоналу;

8.Централізація;

9.Скалярний ланцюг;

10.Порядок;

11.Справедливість;

12.Стабільність робочого місця для персоналу;

13.Ініціатива;

14.Корпоративний дух.

До основних принципів сучасного менеджменту відносять:

· цілеспрямованість, що полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям виробництва;

· економічність – раціональність, простота й ефективність організації і структури управління;

· адекватність – відповідність економічних методів управління суті відбиваних ними процесів, а також відповідність прийнятих рішень змісту функцій персоналу кожного рівня ієрархії;

· комплексність – облік взаємодії між ієрархічними ланками по вертикалі і горизонталі, спрямованої на забезпечення функціонування виробництва, а також облік можливих наслідків успіху чи невдачі;

· концентрованість – передбачається у двох аспектах: 1) концентрація зусиль усіх працівників на вирішення основних завдань і 2) концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває дублювання;

· науковість повинна грунтуватися на досягненнях науки в галузі управління виробництвом, враховувати зміни законів суспільного розвитку, а також полягати у виборі оптимального критерію при прийнятті і реалізації рішень;

· можливість створення мотиваційних, організаційних і матеріальних умов для реалізації господарських рішень;

· доступність і планомірність контролю над ходом виробництва;

· адаптивність – гнучкість і динамічність, пристосовуваність системи управління до мінливих цілей об’єкту управління й умов його роботи;

· відповідальність менеджера за правомірність, обгрунтованість прийнятих рішень і їх наслідків економічного, соціального, екологічного і правового характеру, а також відповідальність виконавців за ефективність виконання рішення.

Наукові підходи до менеджменту:

Адміністративний (накази, інструкції, стандарти, статути) – регламентуються функції, права, обов’язки, елементи системи менеджменту в нормативних актах.

Відтворювальний – орієнтований на постійне поновлення виробництва товару для задоволення потреб ринку з меншими витратами.

Елементи відтворювального підходу:

-використання визначеної бази порівняння;

-використання закону економії часу;

-пропорційність між кількісними і якісними параметрами;

-відповідність внутрішнього середовища зовнішньому.

Динамічний – об’єкт управління розглядається в діалектичному розвитку, в причинно – наслідкових зв’язках.

Інтеграційний – визначення взаємозв’язків між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту, рівнями, суб’єктами управління, між стадіями ЖЦО

Кількісний – використання кількісних оцінок із застосуванням математичних, статистичних, інженерних розрахунків тощо.

Комплексний – врахування технічних, економічних, технологічних, організаційних, інформаційних, наукових, правових, соціальних аспектів менеджменту в управлінні.

Маркетинговий підхід – орієнтація керуючої підсистеми на максимальне задоволення потреб споживачів.

Основні цілі маркетингового підходу:

- постійне підвищення якості;

- преваги в конкурентній боротьбі;

- ефективне використання ресурсів при раціональному їх розподілі;

- використання НТП тощо.

Нормативний підхід – встановлення нормативів в управлінні: цільова підсистема – нормативи якості і праці; забезпечуюча підсистема – нормативи використання електроенергії, інших ресурсів; функціональна підсистема – нормативи стимулювання праці.

Поведінковий підхід – допомога працівнику в усвідомленні власних можливостей та їх розвитку.

Процесний підхід – тут управління розглядається як сукупність взаємопов’язаних функцій.

Системний підхід – передбачає організації як сукупності взаємопов’язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Елементи системного середовища: вхід, вихід, зворотній зв’язок, процес перетворення входу у вихід, зв’язок із зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід – передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією.

Функціональний підхід – тут потреба розглядається як сукупність функцій, основна мета- мінімум сукупних витрат за життєвий цикл товару на одиницю корисного ефекту.

Методи менеджменту.

Методи менеджменту – способи і прийоми впливу керуючої підсистеми на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо).

Методи менеджменту класифікують за різними ознаками:

- напрямком впливу на керований об'єкт;

- способом врахування інтересів працівників;

- формою впливу;

- характером впливу.

1.За напрямком впливу на керований об'єкт:

- методи прямого впливу – безпосередньо впливають на керовану підсистему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

- методи непрямого впливу – створюють умови для впливу на керовану підсистему менеджменту (методи підбору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо).

2. За способом врахування інтересів працівників:

- методи матеріального впливу – враховують майнові та матеріальні інтереси працівників, включають різноманітні економічні стимули;

- методи владного впливу – націлені на впорядкування функцій, обов’язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо);

- методи морального впливу – спрямовані на підвищення соціально – господарської активності, включають етичні норми, моральні стимули, методи встановлення хороших взаємин між керівником і підлеглими тощо.

3.За формою впливу:

- кількісні методи (калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули);

- якісні методи (вказівки, інструкції, моральні стимули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами).

4.За характером впливу:

- е кономічні методи носять непрямий характер управлінського впливу, засновані на використанні економічних законів суспільства і сприяють економічній зацікавленості об’єкту керування у виконанні управлінських рішень (зарплата, премія, надбавка, страхівка, пільгове кредитування тощо). Економічне спонукання побудоване не тільки на позитивних стимулах, але і на системі податків, платежів, тобто раціональних обмежень і навіть штрафних санкцій.

- адміністративні методи орієнтовані на примус за допомогою директив, наказів, команд, тому такий метод часто називають директивним, командним. Ці методи відрізняє прямий характер впливу: будь – який регламентуючий і адміністративний акт підлягає обов’язковому і своєчасному виконанню тими, кому він адресований. Для адміністративних методів характерна їх відповідність правовим нормам, що діють на певному рівні керування, вони можуть впливати на об’єкт керування за допомогою нормативних актів (закони тощо), індивідуальних актів (інструкції, правила) і організаційно – розпорядницьких дій (накази, розпорядження тощо). Адміністративні методи менеджменту охоплюють такі способи впливу: а) організаційні – реалізуються через документи тривалої дії (закони, положення, статути, укази, норми витрат сировини, енергоресурсів, інструкції, правила, вимоги, акти протоколи, доповідні записки, телеграми, заяви тощо); б) розпорядчі (накази, розпорядження, вказівки).

- с оціально – психологічні методи засновані на законах наук психології і соціології. Вони носять характер переконання і морального впливу на психологію людей (моральні цінності, переваги, пріоритети, установки, традиції, релігія). Такі методи зорієнтовані на дотримання принципу психофізіологічної сумісності у колективі, формування здорового морально – психологічного клімату, виховання почуття взаємодопомоги та колективізму.

- технологічні методи менеджменту – вплив на працівників через документи, які визначають технологію виробничо – господарських процесів. До них належать: технологічні документи (інструкції та схеми, що визначають методи, прийоми, режим роботи, послідовність процедур чи операцій в процесі трудової дільності); конструкторські документи (ескізи виробів, креслення, конструктолрські карти тощо.