Масові рухи за громадянські права.

У 1940—1960-ті рр. в США розгорнулася активна боротьба за грома­дянські права різних верств населення, зокрема американських негрів, проти расової дискримінації. Це було пов'язано зі зміною становища негритянського населення. У роки Другої світової війни підвищився попит на робочу силу в промислових містах Півночі США, і багато негрів залишило Південь країни, де вони піддавалися жорстокій дис­кримінації і фактично були позбавлені права голосу. На Півночі, де не було традицій расової сегрегації, негри активно включилися у політичну боротьбу. їхні голоси стали серйозною підтримкою для демо­кратично! партії, і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. У 1948 р. було заборонено дискримінацію негрів під час найму на державну службу, почалася підготовка до ліквідації дискримінації в армії.

Сегрегація — політика примусового відокремлення певної групи населення за расовими або етнічними ознаками, одна з форм расової дискримінації.

У 1950-ті рр. боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення став баптистський пастор Мартін Лютер Кінг. Він запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми Ганді, яка сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості населення. У 1955 р. М. Л. Кінг організував бойкот автобусної компанії в штаті Алабама, яка проводила сегрегацію пасажирів. У 1956 р. Верховний суд визнав такі дії антиконституційними, і це раніше — незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувалися на значний опір білих на Півдні США. У 1957 р. для виконання рішень суду в місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було застосовано війська.

У 1960-ті рр. рух за громадянські права збігся з початком масового руху соціального протесту. Тоді школу закінчило численне покоління американців, що народилося після війни. Це було перше покоління, що виросло в «державі процвітання». Воно не бачило масового без­робіття і злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя. Життєві цінності цього покоління суттєво відрізнялися від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінності «суспільства споживання», вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-рол. Боротьба за реформу університетської освіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни: «Заради чого повинні помирати солдати у В'єтнамі й гинути в'єтнамські діти? Чому посилюється тиск на університети з боку воєнних відомств і урядових чиновників?» та ін. В'єтнамська війна була першою війною, яку було показано по телебаченню. Щодня американці бачили сцени насильства і кров. Молодь з її загостреним почуттям справедливості, молодь, яка повинна була стати гарматним м'ясом на цій війні, стала найбільшим противником війни. Молоде покоління, що розчарувалося у старих ідеалах, стало шукати собі нові. їх вчителями стали Мао Цзедун, Герберт Маркузе, Че Гевара. Не можна сказати, що погляди молоді були чітко сформовані. Скоріше це була гримуча суміш з ідей комунізму, анархізму, екзистенціалізму тощо. Молодь не дуже переймалася теоретичними роздумами, вона взяла на озброєння гасло Мао «Бунт — справа надійна!». Початок молодіжних виступів припав на 1964 р. Це був так званий «академічний рух». Події спалахнули в університеті Берклі в Каліфорнії. Для придушення виступу студентів владі довелося застосовувати війська. Але на цьому виступи молоді не припинилися. Новим каталізатором стала війна у В'єтнамі. На вулицях міст збиралися багатотисячні демонстрації. Молодь на знак протесту спалювала прапор США, ухилялася від призову на військову службу, вимагала звільнити університети від опіки військових тощо. Поряд з молодіжним рухом активізувалася діяльність ультраправих, ультралівих екстремістських організацій, а також організована злочинність. У 1960-ті рр. сталися трагічні події, які набули небаченого суспільно-політичного резонансу. У 1968 р. було вбито брата Дж. Кеннеді — Роберта, який висунув свою кандидатуру на посаду президента. У тому ж році було застрелено М. Л. Кінга. Його смерть викликала масові расові хвилювання («Чорні бунти» 1964—1969 рр.), для при­душення яких застосовувалася армія.

У 1970-ті рр. масові рухи припинилися. Це було викликано не політикою республіканців, що перемогли на виборах 1968 р., а економічною кризою 1970-х рр., яка змінила пріоритетність проблем, що стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог, що прозвучали в ході масових рухів, була задоволена: американські війська були виведені з В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка дала право голосу молоді з 18 років.