Японське «економічне диво». Етапи економічного розвитку Японії.

Із середини 1950-х рр. починається п'ятнадцятирічне фено­менальне зростання японської економіки, у результаті якого і змінилася сама Японія і її значення у світі. Темпи зростання економіки були найбільш високими порівняно з країнами Заходу.

У 1961—1970 рр. вони складали 11 % на рік. У 1968 р. країна посіла друге місце у світі за обсягом валового національного про­дукту та вийшла на перше місце з виробництва сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратів. У 1981 р. Японія посіла перше місце у виробництві легкових автомобілів.

Причини і передумови японського «економічного дива».

— Реформи, проведені американською окупаційною адміністрацією (аграрна, податкова та ін.).

— Відносна дешевизна робочої сили,

— Відсутність воєнних витрат.

— Японія більше від інших країн інвестувала коштів у розвиток про­мисловості.

— Традиційна бережливість японців, через банки їхні заощадження пере­творювались на виробничі інвестиції. Довіра до банківської системи.

— Продумана економічна політика: контроль над зовнішньою торгівлею, закупівля новітніх технологій, сприяння модернізації.

— Широко використовувалися технічні досягнення у виробництві товарів повсякденного вжитку.

— Орієнтація виробництва на експорт.

— Висока кваліфікація та дисципліна робітників.,

— Патріотизм більшої частини населення, готовність купувати власну продукцію.

— Домінування традиційної системи найму, згідно з якою робітник працював на одному підприємстві до виходу на пенсію. Заробітна плата була прив'язана до стажу роботи. Фірма проявляла лояльність до своїх працівників, навіть у скрутні часи не звільняла їх. Така система найму називається патерналізмом.

— Кредити США та воєнні замовлення в роки війни в Кореї і В'єтнамі.

— Наявність американських воєнних баз.

— Політична стабілізація.

Після швидкого економічного зростання у 1950—1960-ті рр. країна зіткнулася з економічними труднощами. Економічна криза 1970-х рр. та її наслідки негативно позначилися на розвитку Японії. Уряд і японський бізнес приступили до реалізації програми струк­турної перебудови економіки. Центр ваги було вирішено перенести з енергоємних та матеріаломістких галузей (чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво пластмас і штучних во­локон) на наукоємні галузі (електроніка, радіотехніка, виробництво засобів зв'язку, ЕОМ, роботів та ін.), які споживають мало сировини і енергії, але потребують кваліфікованих інженерів та робітників. Реалізація цієї програми зумовила зростання державних витрат та інфляцію. З 1982 р. уряд Японії на чолі з Я. Накасоне почав здійсню­вати антиінфляційний курс, скорочувати державні витрати, сприяти розвитку ринкових відносин. Були знижені податки з підприємців, почалась приватизація залізниць і телекомунікацій. Уряд Я. Нака - сонезапропонував економічну програму виходу з кризи, яку свого часу здійснювали Р. Рейган, М. Тетчер, Г. Коль та ін. Зіткнувшись у роки кризи зі спробою багатьох країн обмежити японський екс­порт товарів, японський бізнес приступив до експорту капіталів, створюючи виробничі потужності в інших країнах. У 1980-ті рр. Японія стала однією з найбільших світових інвесторів.

Однак наприкінці 1991 р., після 50-річного економічного під­несення, Японія зіткнулася з труднощами. Темпи економічного зростання у 1990-ті рр. не перевищували 1 % на рік. Наприкінці] 1990-х рр. Японія опинилася перед лицем ще й фінансової кризи, яка завдала серйозного удару не лише по самій Японії (на третину знизилась капіталізація японської економіки — сукупна вартість акцій японських підприємств), а й по країнах Далекого Сходу і Південно-Східної Азії. Із регіону, що найбільш динамічно розвивався, Південно-Східна Азія перетворилася на джерело нестабільності. Азіатська криза зачепила й інші регіони світу: Латинську Америку, Росію, Україну та інші держави.