Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок ХІХ ст.) Письменники Харківської громади (кінець ХVІІІ - початок ХІХ ст.).

Український романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм). Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокремаукраїнського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева«Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

Література:

· дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів.

· В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, неособистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.

· жанри: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Музика

- високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Т. Шевченка «Думи мої», «Ой, одна я, одна», «Заповіт», пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців—кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай).

Концертну діяльність у містах України розгортали аматорські і професійні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори у знатних осіб; на них, зокрема, виступали М. Лисенко, Г. Квітка-Основ´ яненко, М. Старицький. Влаштовувалися численні благодійні концерти. Музичне життя вирувало під.час проведення великих ярмарків (контрактів), на які з´ їжджалося багато поміщиків, купців із сім´ ями. Зокрема, на знаменитих київських контрактах влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради.

Театр

- у формі народних драм, лялькового і «живого» вертепу, інтермедій. У XIX ст. продовжував існувати кріпацький театр — і не лише у поміщицьких садибах, айв містах, де заповзятливі люди перетворювали організацію вистав на комерційну справу. 1828 р. було заборонено купувати в театр кріпаків, але й пізніше кріпацькі актори та їх нащадки продовжували входити до складу деяких театральних труп.

-Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І. Котляревського. Взагалі у процесі формування української нації театр виступав як один із важливих чинників. Національна драматургія, крім згаданих п´ єс, заявила про себе творами Г. Квітки-Основ´ яненка, Я. Кухаренка, Т. Шевченка.

- створення російсько-українських театральних труп. В українських виставах охоче брали участь М. Щепкін, Л. Млотковська, М. Рибаков, у російських — Я. Шумський, В. Капніст, К. Соленик та ін.

- активізувався в 30—40-і роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченко. Його драма «Назар Стодоля» (1843 р.) —одна з перших в українській драматургії, сюжет якої побудований не на побутово-любовному, а на соціально-класовому конфлікті. Глибоке розуміння великим Кобзарем ідейно-політичної та художньо-виховної сили театру зблизило його із реформатором вітчизняної театральної культури М. Щепкіним. Взаємний духовний вплив двох визначних митців зміцнював демократичний напрям у розвитку сценічного мистецтва.

Образотворче мистецтво:

-посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів - визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. - був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

- В. Штернберг – один із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму,

-" Портрет дружини" А. Мо-крицького – романтизм, товариш Шевченка- сприяв його викупу з кріпацтва.

- І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного.

Освіта: Кирило-Мифодіївське братство – духовний осередок української культури.

Харківська школа романтиків – об’єднання українських молодих поетів – професорів і студентів Харківського університету 1830-1840 років, видатне явище у суспільному житті. Гурток об’єднав бажаючих працювати в наукових галузях і літературі для того, щоб не дати імперським чиновникам остаточно знищити українську культуру, учасники виявили виявили великий інтерс до історії України, національних традицій, фольклору.

До складу увійшли: Л. Боровиковський, А.Метлинський, М. Костомаров, І. Срезневський, Я.Щоголів та інші.

Найактивніший учасник – Микола Костомаров – історик, політичний діяч, письменник, поет. Йому належить найважливіший програмний твір Кирило-Мифодіївського братства – “Книга бутти українського народу”.

Ізмаїл Срезневський – настарший учасник гуртка – у 1831 році видав “Український альманах”(разом із І.Розновщенком). а також багато дум, які являють собою найкращі зразки українського епосу.

Харківські романтики змогли побачити український народ інакше, аніж їх попередники(Котляревський, Основ’яненко): дивлячись на нього не згори, як наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного натхення. Учасники “Школи” нагадували українцям про їх прекрасну мелодійну мову, величну невмирущу націю та багату культурну спадщину.