Культурно-національний рух ХІХ ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.

Культурно-національний рух – пробудження національної самосвідомості народів, що не мали власної державності; фактично – процес становлення нації. Передумови:

· Лівобережна козацька старшина мала пред’явити історичні документи, що підтверджували її походження, для набуття російського дворянства.

· Діяльність в Україні масонських організацій, які пропагували ідеї свободи, братерства, рівності.

· Поширення західноєвропейської ідеї про визнання народу вищим джерелом влади, що має право на власну державу, та ідей романтизму, який тяжів до народної культури.

К.-н. р. має 3 стадії (у рамках даного питання необхідно розглянути перші 2):

1. Кін. XVIII – 40-ві рр. ХІХ ст.УКРАЇНОЗНАВЧА, фольклорно-етнографічна (академічна): збирання і публікація народних пісень, вивчення історії, звичаїв, мови свого народу. Вивчення культурної спадщини відбувається іншою мовою. На підставі вивчення етнографічних особливостей народу формуються аргументи на користь існування окремої нації.

· Відновлення історії українського народу на основі історичних документів. «Історія Малої Росії...» Д. Бантиш-Каменського (українці є відгалуженням російського народу, а возз’єднання України з Росією — найвизначніша подія в їхній історії), «Історії Малоросії»М. Маркевич (самобутність українців та їхнє право на самостійність), «Історії Русів» анонімний автор (авторство приписують Г. Кониському та Г. Полетиці)(обґрунтування ідеї незалежності України, основна тема — боротьба українців проти польського та московського поневолення, порушення Москвою Березневих статей)

· Збирання і публікація українського фольклору. М. Цертелєв надрукував першу збірку українських історичних дум (1819 р.); перше видання ліричних українських пісеньМ. Максимовича (1827 р.).

· Розвиток української мови. Публікація «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.), «Малоросійських оповідань» Г. Квітки-Основ’яненка (1834 р.). У 1818 р. О. Павловський написав «Граматику малоросійського наречія», в якій уперше розглянуто граматичну будову української мови, принципи її літературного та розмовного вжитку.

· Відкриття університетів, які ставали центром українського духовного відродження: 1805 р. Харківський університет, 1834 р. Київський університет

Значення: 1. видано перші етнографічні, історичні та літературні твори, які «відкрили» Україну та обґрунтували уявлення про те, що українці є окремим народом із власною культурою та традиціями; 2. початок формування літературної української мови; 3. визначено мету українського відродження — самостійність України.

2. 40-80-ті рр. ХІХ ст. УКРАЇНОФІЛЬСЬКА, культурно-літературна: відродження мови, боротьба за розширення сфери її використання. Мовою, яка на першому етапі вивчалася, вже використовується для творення. Поширення літературних, драматичних, наукових творів, написаних рідною мовою. Зростання національної свідомості.

Найбільш яскравим прикладом цього етапу стало Кирило-Мефодіївське братство. Організатори: М. Костомаров, В. Білозерський; Гулак; П. Куліш; Т. Шевченко. Учасники — молоді люди віком 19-30 років, більшість з яких походила з дрібномаєтних дворян.

Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав. Програмні документи: 1. «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», автор — В. Білозерський; 2. «Закон Божий, або Книга буття українського народу», автор — М. Костомаров.

Течії: 1. поміркована, або ліберальна, на чолі з М. Костомаровим та П. Кулішем; К.-М. б – легальна просвітницько-наукова організація, в основі якої були християнські цінності та ідея слов’янської єдності; противники революційної боротьби; поширення ідей сприятиме реформам; 2. радикальна на чолі з М. Гулаком і Т. Шевченком; відстоювали ідею всенародного повстання, в ході якого буде встановлено справедливий суспільний лад; намагалися перетворити братство на бойову організацію.

Практична діяльність: поширення програмних документів; пропаганда ідей братства в університеті, військових училищах, інших навчальних закладах Києва; поширення творів Т. Шевченка; розробка проекту створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення; збирання коштів на видання української книги; створення першої української абетки — «кулішівки» (за прізвищем її автора П. Куліща); встановлення контактів із литовськими, польськими, чеськими революціонерами, російським гуртком петрашевців.

Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства: у березні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства була припинена за доносом О. Петрова. Учасники братства були заарештовані та відправлені до Петербурга. Значення: 1. Перша спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби. 2. Уперше здійснено спробу об’єднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності. 3.Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів. 4. За своїми світоглядними принципами братство було схожим на такі європейські організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія», проте відкидало насильство як засіб досягнення мети.

3. 90-ті рр. ХІХ ст. – 1914. УКРАЇНСЬКИЙ, політичний: боротьба націй за звільнення, зародження мовного національного руху, який може привести до незалежної нації. Виникнення політичних організацій, програми яких містять вимоги автономії або незалежності.