Пит №25. Розвиток Римської Республіки в першій половині І ст. до н.е. Союзницька війна.Диктатура Луція Корнелія Сулли.

1.Соціально-політична боротьба в Римі наприкінці 90-х років І ст. до н. е.. Після загибелі Аппулея Сатурніна та Сервілія Главція політичну перевагу в Римі здобули оптимати, об'єднані довкола сенату. Популяри здебільшого виходили також із нобілітету, їхні ряди поповнювали вихідці знаті, ображені або невдоволені сенатською більшістю. Вожді популярів у першу половину 90-х років І ст. до н. е. виявилися безсилими в боротьбі з сенатською олігархією.Союз між оптиматами і вершництвом, який склався в процесі боротьби проти Сатурніна і Главція, був нетривким. Панування вершництва в судових комісіях, що розглядали справи про зловживання провінційних намісників, набрало форми засилля публіканів, які засуджували навіть чесних і безкорисливих людей, якщо ті чимось їм не подобались. Це не могло не викликати незадоволення серед сенаторів.З іншого боку, італьські союзники, які виставляли велику частину воїнів у римські армії, дедалі наполегливіше вимагали надання їм прав римського громадянства.На кінець 90-х років І ст. до н. е. суспільні суперечності настільки загострилися, що для багатьох політичних діячів ясною стала загроза нових соціальних заворушень.Наприкінці 92 р. до н. е. на посаду народного трибуна був обраний Марк Лівій Друз. Цей далекоглядний політичний діяч, незважаючи на тісні зв'язки з вождями оптиматів, дійшов висновку про необхідність провести деякі реформи для того, щоб уникнути нових спалахів соціальної боротьби.У 91 р. до н. е. Лівій Друз вніс на розгляд сенату ряд законопроектів. Він пропонував передавати справи про зловживання провінційних намісників сенатським судовим комісіям, але поповнити сенат 300 вершниками. Одночасно Лівій Друз пропонував розширити роздачу хліба по зниженій ціні, вивести колонії римських громадян на не поділені ще громадські поля Кампанії і Сіцілії. Проте найважливішою була пропозиція Друза дарувати всім італьським союзникам Риму права римського громадянства. Становище союзників після відхилення законопроекту Гая Гракха різко погіршилося. Римські магістрати дозволяли щодо союзників всіляке самоправство, знатні почали захоплювати громадські землі союзних племен і міст. Особливо добивалися зрівняння в правах з римлянами торговці й лихварі міст південної Італії, що були зацікавлені в комерційних і фінансових операціях у римських провінціях.Деякі з представників знаті союзних общин зав'язали таємні стосунки з Лівієм Друзом, який вважав, що дарування громадянських прав союзникам зміцнить становище Римської республіки. Водночас союзники створили й таємну організацію для підготовки до збройної боротьби в тому разі, якщо законопроект про дарування їм прав римського громадянства буде відхилено.Наприкінці 91 р. до н. е., коли в народних зборах обговорювали законопроекти Лівія Друза, проти них виступив консул Марцій Філіпп. Використовуючи свої права народного трибуна, Лівій Друз вивів консула із зборів, і його законопроекти було прийнято. Однак, коли в сенаті стало відомо про стосунки Лівія Друза з союзниками, Марцій Філіпп добився оголошення ухвали народних зборів недійсною. Слідом за цим Лівія Друза було вбито.Звістки про відхилення законопроекту Лівія Друза та його вбивство викликали обурення серед населення більшості союзних общин і стали приводом до повстання союзників проти Риму, відомого в історії під назвою Союзницької, чи Марсійської, війни (91—88 рр. до н. е.).

2. Союзницька війна в Італії і міжнародне становище в середземноморському світі наприкінці ст. до н. е. Повстання проти римлян почалося в місті Авскулі. Жителі міста, прочувши про загибель Лівія Друза, зібралися в театрі. Туди ж прийшов і римський претор, якому стало відомо про збори. Звернувшись до зборів з брутальною промовою, він викликав обурення. Жителі Авскула розправилися з кривдником та його воїнами, після чого вони закликали до повстання інших союзників. Повстання охопило велику частину середньої та південної Італії. Зберегли вірність Риму тільки Умбрія та більша частина Етрурії, в яких розвинуті були великі рабовласницькі господарства. Крім того, воєнними твердинями римлян були їхні колонії, розкидані по різних областях Апеннінського півострова. Найбільш енергійними учасниками повстання були самніти, лукани і невелика гірська народність середньої Італії — марси. Організували військові сили й стали військовими вождями повсталих марс Квінт Помпедій Сілон і самніт Гай Папій Мутіл. Вони створили армію повсталих, запозичивши римське озброєння і військову організацію.Війна набула важкого й напруженого характеру. Щоб поповнити ряди римського війська, сенат дав розпорядження приймати до легіонів вільновідпущеників і викликати допоміжні загони, набрані в провінціях. В Римі було припинено роздачі хліба, розгляд судових справ. На допомогу консулам для командування військами були залучені найбільш досвідчені воєначальники, серед них Гай Марій і Луцій Корнелій Сулла.В перший період війни успіх супроводив повсталих, їхні загони здобули ряд міст у південній Італії. Римські війська зазнавали тяжких поразок. Захоплюючи міста, повсталі розправлялися з місцевою рабовласницькою знаттю. До повстання приєднувалася біднота, а в деяких місцях навіть раби. Поразки викликали заворушення плебсу в самому Римі. Вагалися етруски і умбри, які залишалися поки що вірними римлянам.Повсталі італіки спробували створити державну організацію. Столицею вони оголосили місто Корфіній, перейменований на Італію. В ньому зібрався «сенат» з 500 членів, обраних від різних міст і племен, які взяли участь у повстанні. Сенат обрав двох консулів і 12 преторів. Було викарбувало монету, на якій зображено італьського бика, що коле рогами римську вовчицю.Серйозні воєнні невдачі змусили римлян переглянути політику щодо союзників. Наприкінці 90 р. до н. е. Луцій Юлій Цезар провів закон про дарування прав римського громадянства тим із союзників, які зберегли вірність Риму. На початку 89 р. до н. е. з'явився новий закон, яким було обіцяно римське громадянство всім повсталим союзникам, які складуть зброю протягом двох місяців з моменту його опублікування.Ці поступки римлян викликали вагання і відхід од повстання більш заможних груп повсталих. Однак самніти, лукани, марси та деякі інші союзні общини боролися далі. Проте поступово воєнна перевага перейшла до римлян. Подолавши героїчний опір повсталих, римляни оволоділи Корфінієм (89 р. до н. е.).Основні сили повсталих союзників було розбито (88 р. до н. е.), але в окремих гірських районах війна тривала ще якийсь час. Проте, незважаючи на поразку, більшість союзників все ж таки дістали права римського громадянства. Щоб послабити вплив цих нових громадян у народних зборах, сенат постановив включити їх тільки у 10 триб, а не у всі 35.Ще не скінчилася Союзницька війна в Італії, як на Східному Середземномор'ї Римська республіка змушена була вступити в тяжку війну з Понтійським царством, де енергійний і сміливий цар Мітрідат VI Євпатор створив могутні збройні сили й великий військовий флот.Мітрідат уклав союз і поріднився з царем Вірменії Тіграном II. Використовуючи внутрішні чвари й цілковитий розпад селевкідської монархії, тимчасове послаблення Парфянської держави, яка зазнала нападу кочових народностей Середньої Азії, загострення соціально-політичної боротьби в Італії, Мітрідат і Тігран почали агресивні війни, прагнучи перетворити свої царства у великі багатоплемінні держави.У 92 р. до н. е. римський сенат, занепокоєний захопленням військами Мітрідата Каппадокійського царства, послав на схід Корнелія Суллу. Римський посол зустрівся в Каппадокії не тільки з представниками понтійського й вірменського царів, а й з послом Парфії, якого він образив зневажливим ставленням.Використовуючи ворожі стосунки між римлянами й парфянами, а також внутрішні утруднення в Римській республіці, Мітрідат знову захопив Каппадокію і дружню римлянам Віфінську державу. Більше того, агенти понтійського царя підняли на повстання проти Риму населення провінції Азія. В той час як війська понтійського царя вступали на територію римської провінції і населення зустрічало їх як визволителів, тисячі римських торговців, адміністраторів, а особливо лихварів і публіканів було перебито з наказу Мітрідата. Тільки нечисленні багаті елліністичні рабовласники співчували римлянам, але вони виявились безсилими, оскільки Мітрідат наказав звільнити всіх боржників, захоплених у рабство римськими публіканами.Оволодівши Малою Азією та Егейським архіпелагом, Мітрідат поширив свій вплив на європейську Грецію і Македонію. На бік понтійського царя перейшли Афіни. Водночас союзник Мітрідата Тігран II зайняв північну Месопотамію, Сірію і Палестину (88 р. до н. е.).

3.Громадянська війна в Римській республіці наприкінці 80-х років І ст. до н. е. Диктатура Луція Корнелія Сулли. Перебуваючи в Малій Азії і Греції у 85—83 рр. до н. е., Сулла готувався до боротьби з популярами, які укріпилися в Італії та Римі.Він жорстоко покарав тих жителів провінції Азії і островів Егейського архіпелагу, які брали участь у винищенні римлян і італіків. На провінцію Азію було накладено величезну контрибуцію. В ній були залишені як гарнізони легіони з колишньої армії Фімбрії. Місцеве населення було зобов'язано постачати їм все потрібне і сплачувати щоденну платню.Водночас Сулла відправив багато уповноважених в Італію, щоб добути відомості про готовність своїх противників до боротьби і провадити агітацію на свою користь серед воїнів армії популярів.Вирушивши з військами з Азії, Сулла із Афін надіслав римському сенатові послання, в якому заявляв, що йде помститися своїм кривдникам.Навесні 83 р. до н. е. армія Сулли без перешкод висадилась у Брундізії. Сили його противників були значно більші, проте вони були менш підготовленими і не могли зрівнятися із загартованими в боях легіонами переможця Мітрідата. На чолі армії популярів після смерті Цінни стояли Гней Папірій Карбон і Гай Марій Молодший (син Марія), але спочатку їхньою армією командували бездарні у воєнному відношенні консули, які не змогли як слід організувати оборону.Невдовзі після того як армія Сулли висадилася в Італії, вона значно поповнилася. На бік Сулли почало переходити багато знатних оптиматів, приводячи з собою цілі загони, навербовані з клієнтів та залежних орендарів землі — колонів. До Сулли приєдналися син Метелла, колишній консул Луцій Марцій Філіпп, молодий багатий вершник Марк Ліціній Красс і дуже багатий землевласник Гней Помпей, який привів три легіони. Сулла рушив на Рим через Кампанію. Тут йому вдалося розбити війська одного з консулів і переманити на свій бік воїнів другого.Однак самніти, лукани та інші італіки рішуче підтримували вождів популярів. У ряді битв вони вчинили серйозний опір наступові військ Сулли. Центром опору спершу було місто Пренесте, в якому оборонявся Марій, що несподівано перейшов до Рима. Тут, біля мурів Рима, Коллінських воріт, і відбулася битва, яка вплинула на результат громадянської війни (перше листопада 82 р. до н. е.). Здобувши перемогу, Сулла звелів перебити всіх полонених. Деякі вожді популярів (серед них і Гай Марій Молодший) загинули в боях, інші (Карбон, Квінт Серторій) втекли в провінції, Африку та Іспанію.Сенат на вимогу прибічників Сулли оголосив його диктатором на необмежений час. Опинившись при владі, Сулла почав нещадну розправу із своїми противниками. Оскільки він не міг запам'ятати імена всіх своїх ворогів, то наказав своїм прибічникам скласти списки осіб, яких оголошували ворогами республіки. Ці списки — «проскрипції» — вивішували на римському форумі. Пойменованих у проскрипціях римських громадян засуджували на смерть, а їхнє майно конфісковували, рабів оголошували вільними. Кожен, хто вбивав проскрибованого, діставав як нагороду частину його майна. Це призвело до масових убивств і пограбувань. Часто прибічники Сулли вносили до проскрипційних списків своїх особистих ворогів, кредиторів і просто заможних людей, яких вони збиралися пограбувати. В результаті проскрипцій багато прибічників Сулли награбували величезні багатства. Особливо розбагатів Марк Ліціній Красс.Використовуючи диктаторські повноваження, Сулла повністю реорганізував римський державний устрій, прагнучи забезпечити цілковите панування оптиматів. Керівним державним органом за його розпорядженням було зроблено сенат у складі 600 членів. В основному сенат було поповнено з воєначальників сулланської армії.Для розширення судових функцій сенату з нього виділили різні судові комісії. Було різко збільшено кількість магістратур, особливо квесторів (з 8 до 20). Магістратурні посади могли займати лише люди, яким минуло 30 років. На посаду магістрата можна було висувати кандидатів за умови, що попередні посади вони займали не менш як за десять років до того.Права народних зборів було значно обмежено. Народні збори могли приймати лише ті закони, які перед цим затвердив сенат. Права народних трибунів звелися до захисту окремих громадян.Право інтерцесії було настільки урізано, що майже перестало існувати. Крім того, особу, яка займала посаду народного трибуна, позбавляли права займати яку-небудь іншу магістратурну посаду. Цією постановою Сулла прагнув перешкодити появі нових вождів популярів із нобілітету. Нарешті, плебс було позбавлено роздач хліба.Опорою диктатора були його воїни, а також звільнені ним раби проскрибованих, які дістали назву «корнеліїв» (до 10 тис. чоловік). Вони підтримували пропозиції Сулли та його прибічників у народних зборах. Воїни Сулли одержали земельні наділи в різних частинах Італії після поділу конфіскованих земель.Сулла обмежив територію Італії, підвладну римському сенатові, невеликою річкою Рубікон, що впадала в Адріатичне море. Північ Італії, долина річки Падус та її приток до Альпійських гір, було оголошено провінцією — Цізальпінською Галлією. Решту території Апеннінського півострова було поділено на невеликі міські округи — «муніципії», які дістали права місцевого самоврядування. Ряд італьських міст, в яких Сулла організував поселення своїх ветеранів, дістали права колоній римських громадян.У 79 р. до н. е. Сулла заявив про свій відхід од політичної діяльності. Проте через своїх прибічників він і далі справляв вирішальний вплив на хід державних справ. Сулла помер 78 року до н. е.Панування Сулли та його прибічників завдало нищівного удару по республіканському устрою в стародавньому Римі. Хоч на словах зберігалася республіка, диктаторські повноваження Сулли робили його єдиновладним володарем Римської держави.Створений ним державний лад забезпечував панування не всьому римському нобілітетові, а обмеженій його частині, тобто створював політичну олігархію. Панування Сулли та його прибічників було результатом не закономірного розвитку або рішення законодавчих органів, а наслідком грубого, насильного захоплення, здійсненого за допомогою професійної вояччини. Наймана армія, яку створив Гай Марій, виявилася знаряддям у політичній боротьбі, що й стало прикладом для наступних претендентів на захоплення влади в Римській державі.