Пит №26. Перший тріумвірат. Диктатура Юлія Цезаря.

Ситуація в державі значно загострилася, коли закінчився строк правління Цезаря в Галлії. Відбулося зіткнення інтересів окремих угруповань римської аристократії. Республіканський лад переживав гостру політичну кризу.
Юлій Цезар мав повернутися до Італії, розпустити на кордоні військо й уже приватною особою податися до Рима для звітування перед сенатом. Політичні вороги на чолі з Помпеєм чекали на це, щоб віддати Цезаря під суд. Але той розумів, що такий перебіг подій зруйнує всі його мрії про верховну владу. Тому він приймає несподіване для всіх рішення: 10 січня 49 р. до н. е. він з одним легіоном перейшов річку Рубікон, яка була кордоном, і опинився на землях Риму. Це було порушенням закону й означало початок війни.

У серпні 48 р. до н. е., у битві під Фарсалом (Греція), Цезар розбив армію Помпея, якому вдалося втекти до Єгипту. Там, разом із родиною, він сподівався знайти притулок і захист у царя Птолемея XII. Але на той час цар Єгипту вже помер, і за його трон сперечалися син і дочка — Птолемей і Клеопатра. Переміг Птолемей. Щоб не сваритися з Цезарем, він наказав убити Помпея.

Цезар, прибувши з військом до Єгипту слідом за Помпеєм, утрутився в боротьбу за трон на боці Клеопатри. Під час війни Птолемей ХІІІ загинув, а Клеопатру було проголошено царицею Єгипту. Цезар провів в Александрії кілька місяців. Згодом йому довелося вирушити до Сирії, проти сина Мітридата VI Фарнака, який загрожував римським володінням в Азії. Війна тривала всього сорок днів. У дивовижно короткий строк Цезар розбив Фарнака, про що надіслав звіт до сенату в трьох словах: «Прийшов, побачив, переміг!»

Криза республіканського ладу Риму досягла найвищого напруження. Фактично народовладдя зійшло нанівець. Настали часи одноосібних диктаторів.

Повернувшись до Риму, Цезар відсвяткував чотири великих тріумфи: галльський, єгипетський, азіатський та африканський.
А в Іспанії тим часом зібралася велика армія на чолі з двома синами Пом-пея — Гнеєм і Секстом. Цезареві довелося знову воювати. У 45 р. до н. е. біля міста Мунда відбулася битва. Сини Помпея зазнали поразки. Гней загинув, Секстові вдалося врятуватися. На певний час він зник із виру історичних подій.

Громадянська війна закінчилася. Цезар залишився диктатором.

Ставши диктатором, Цезар утримував у своїх руках величезну владу, обійнявши одночасно кілька магістратур: народного трибуна, консула, цензора, претора. До того ж ще із 63 р. до н. є. він був верховним нонтифіком Риму.

У 44 р. до н. е. його було проголошено одвічним диктатором. Як цензор, він мав право визначати склад сенату. Як народний трибун — накладати «вето» на сенатські декрети. Народні збори за таких умов утратили реальну силу, хоча скликали
ся час від часу. За кілька місяців правління Цезар здійснив певні реформи: упорядкував систему управління та збирання податків, збільшив кількість магістратур, що послабило роль кожної з них. У 45 р. він запровадив новий, сонячний календар замість місячного, який було названо «юліанським календарем».

Прагнучи примиритися з політичними противниками, Цезар підкреслював свою поблажливість і доброзичливість до всіх. Гасло «милосердя та злагода» ним неухильно дотримувалося. Він дарував помилування всім ворогам, запобігав перед міським плебсом, щоб здобути його прихильність.

Але серед оптиматів проти Цезаря визрівала змова понад 60 сенаторів на чолі з Брутом і Кассієм. Змовники вважали, що Цезар єдиний становить загрозу для Республіки; варто його усунути й обрати на кожну магістратуру окремих осіб, як повернуться старі добрі часи розквіту держави. Заколотники неспроможні були зрозуміти, що республіканський лад вичерпав свої можливості.

Криза Республіки полягала в тому, що Рим з невеликого полісу перетворився на величезну державу, яка володіла половиною світу, підкоривши інші народи. Республіканська форма правління вже не відповідала такому становищу. Часи Республіки завершувалися.

15 березня 44 р. до н. е. під час засідання в сенаті Цезаря було вбито заколотниками на очах сенаторів.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА
Цезар був від природи обдарований здібностями до красномовства, але турбувався найбільше про те, щоб стати першим завдяки владі та силі зброї.

Усіх дивувало, як він переносив труднощі... Був Цезар слабкої статури, з білою й ніжною шкірою, страждав на головні болі й падучу....Намагався безперервними переходами, убогим харчуванням, постійними перебуваннями на свіжому повітрі перемогти слабкість і зміцнити тіло. Спав він здебільшого на підводі чи на ношах.

Верхова їзда з дитинства була звичною справою. Він умів, заклавши руки за спину, пустити коня галопом.

У Галії...він узяв штурмом понад вісімсот міст, підкорив триста народностей... В Іспанії, читаючи на відпочинку щось із написаного про Александра (Македонського), Цезар надовго замислився, а потім навіть заплакав. Коли здивовані друзі запитали його про причину сліз, він відповів: «Невже вам здається недостатньою причиною для смутку те, що в моєму віці Александр уже правив стількома народами, а я й досі не здійснив ще нічого прекрасного!»

Тріумвірат

В політичному житті Рима на 60 р. до н.е. найяскравіше виділялися три постаті: Гай Юлій Цезар, Гней Помпей і Марк Ліциній Красс. Незважаючи на свій вплив ніхто з них не міг протистояти сенату. Юлій Цезар хоч і належав до патриціанського роду, вів боротьбу проти сенатської аристократії. За це він накликав на себе ненависть багатьох видних політиків з табору оптиматів як то Марк Порцій Катон, Марк Кальпурній Бібул та ін. Не маючи змоги вказати на політичні помилки свого ворога, вони намагалися зобразити Цезаря як розпусного властолюбця, втім ці спроби були настільки абсурдними і очевидно направлені на очорнення Гая Юлія, що викликали зворотній результат. Марк Ліциній Красс і Гней Помпей були давніми противниками. Причин на те було багато: присвоєння слави за перемогу над Спартаком Помпеєм, боротьба за першість в римському політикумі, тощо. Але для обох Цезар був особистим другом і вигідним партнером. Укладення тріумвірату стало, як казали свого часу " союзом слави Помпея, грошей Красса і розуму Цезаря". Разом вони змогли провести ряд важливих для себе рішень: Помпей отримав земельні наділи для своїх ветеранів, Крассу дісталася війна з парфянами, а Цезар отримав намісництво у Галії. Перший триумвірат розпався 53р. до н.е., коли у битві з армією Парфії загинув Марк Ліциній Красс. Баланс впливу було порушено і почалося протистояння двох найвпливовіших людей держави: Цезаря і Помпея. Зі смертю Юлії Цезаріс, дочки Гая Юлія і дружини Гнея Помпея, їх неприязнь переросла у протистояння. Сенат мав обирати кого підтримати у цьому суперництві. Цезар здавався їм небезпечним, оскільки мав більш тонкий розум, армію, славу, гроші і високе походження. Помпей був провінціалом з великими але нічим не підкріпленими амбіціями, що давало змогу легко маніпулювати ним. Цезаря оголошено ворогом Республіки. 13 грудня 49р. до н.е. Марцелл в супроводі кількох сенаторів вручає Помпею меч " для захисту вільного ладу". Саме ця дата офіційно вважається початком громадянської війни.