Пит№30.Велике переселення народів. Утворення варварських королівств на території Європи та Африки.Падіння Західної Римської імперії.

Велике переселення народів — у вузькому сенсі під В.п.н. в сучасній історіографії розуміють рух племен і народів у 4-6 ст. н.е. в різних напрямках Європи, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Imperium Romanum в 375 році н.е.

Міграція народів в II-V століттях.

Починаючи з нижнього Дунаю і території сьогоднішньої Західної України, цей процес привласнення землі захопив також інші, більшою частиною германські племена і поширився у напрямку Західної і Південної Європи. Беспосереднім наслідком цього процесу вважається загибель Римської імперії.

В широкому сенсі - Велике переселення народів розпочалось з кінця 3-го тисячоліття до Р.Хр, про що свідчать древні китайські та єгипетські джерела, - з причини зростання населення, нестачі вільної землі, зміни клімату, тощо. Наслідком Великого переселення племен стало й виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав.Зміст [сховати]

Передісторія Великого переселення народів

Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230-200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок поразок Квінтілія Вара від герусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну - Дунаю римляни втримують, пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманнами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хатттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів на дунайському кордоні.

Причини і привід

Серед основних причин переселення племен IV-VI столітті дослідники називають зміну клімату, збільшення населення і нестачу земель. Не в останню чергу рух племен могло спонукати прагнення до війни та пригод. Приводом до Великого преселення народів став наступ гунів, які у 375 році знищують державу остготів.

Історія

У IV-му столітті римляни розселяють германців як федератів (союзників) на своїх кордонах, вони одержують щорічне утримання (annonae foederatae) і беруть на себе захист кордонів. У V-му столітті виникають германські народні поселення на римському терені. Східні германці стають рушіями переселення народів котре за часом обмежене роками 375 рік (вторгнення гунів до остготів) і 568 роком (захоплення земель лангобардами в Італії). Велике переселення народів почалось поступовим пересуванням готів (що належали до східних германських племен) з Прибалтики в Українське Причорномор'я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). У 375 році гуни, розбивши племінний союз готів на чолі з Германаріхом, покорили більшу частину остготів та інші племена. Восени 376, під тиском гунів, вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму, на території римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377 році, внаслідок постійних утисків римських чиновників, вестготи підняли повстання, до якого приєднались раби і колони. У серпні 378 повсталі розгромили римську армію під Андріанополем. Лише в 382 імператору Феодосію вдалося придушити повстання і переселити готів до Мезії і Фракії. За Аларіха, який стае королем вестготів, вони починають шукатинових місць проживання. Після розбійного походу Балканським півостровом і Пелопоннесом Аларіха призначають воєводою Ілліріки (Magister militum per Illyricum). Близько 400-го року бургунди пересуваються в райони річок Рейну - Майну і засновують державу на середньому Рейні (столицею, за легендою, був Вормс) за правління Гундагара (Гунтер). У 401-403 роках вестготи на чолі з Аларіхом І розпочали похід в Італію. Спочатку його відкинув Стіліхон поблизу Полленції (402 рік) і Верони (403 рік). 406 року вандали, квади, свеви і алани претинають рейнський кордон, звільнений Стіліхоном від римських легіонів. По смерті Стіліхона (408 рік) відбувається облога готами Риму, після сплати величезної контрибуції готи відступають. 409 року вандали, пройшовши через Галлію, досягають Іспанії, де їх поселяють як федератів. Після марної облоги іператором Гонорієм Равенни, вестготи 24 серпня 410 року здобули і розорили Рим. У цьому ж році перед переправою до Африки Аларіх помирає в Козенці. Спадкоємцем і швагером Аларіха був у 410-415 роках Атаульф, який пізніше одружується полонянкою Галлою Плацідією, сестрою Гонорія. Під керівництвом Атаульфа вестготи захопили значну частину Галії, а пізніше — Іспанії. 419 року король вестготів Валлія заснував на цих землях Тулузьке королівство (419-507). 429 року вандали переправляються під приводом Гейзеріха до Африки. 436 року Бургундську державу знищує гунське допоміжне військо, закликане римським воєначальником Аецієм. 439 року вандали утворюють у Африці свою державу. 443 року бургунди розселяються на річках Сона і Рона, де вони утворюють свою державу. До середини V століття германські племена (вандали, алемани, бургунди, франки, англи, сакси) заселили територію Західної Римської імперії та створили в кінці VI-VII століття свої королівства.

Гуни, які утворили величезну державу на чолі з Аттілою, намагалися захопити Галлію та Італію. Проте після поразки на Каталаунських полях (451) та смерті Аттіли їхня держава розпалась. Існує легенда про те, як імператор послав римську красуню до Аттіли. Аттіла закохався в неї і вони вирішили одружитися. Та римська красуня сказала, що спочатку він повинен випити келих вина. Потайки красуня підсипала туди сильну отруту. Випивши це Атілла помер.

У 455 році Рим зайняли і зруйнували вандали. У 476 вождь племені скирів, Одоакр, скинув останнього імператора Ромула Августа — і Римська імперія перестала існувати. У VI-VII столітті почався завершальний етап великого переселення народів. У цей період племена антів, гепідів, болгар, хорватів, сербів, аварів та ін. вступили на територію Східної Римської імперії (Візантії).

З 527 року анти, склавіни разом з гунами здійснювали часті походи на Константинополь. У 577 слов'яни зайняли землі на території Фракії і Македонії, а на початку VII століття Далмацію та Істрію. З кінцем VII століття слов'яни займали майже весь Балканський півострів і деякі області Малої Азії. Велике переселення народів стало однією з причин падіння рабовласницької Західної Римської імперії.

Наслідки

Західна Римська імперія перестає існувати. На її місці виникають держави германців. Германців навертає до аріанського християнства гот Вульфіла (жив близько 310-382383 років), котрий переклав Біблію на готську мову. Залишену германцями місцевість на схід від Ельби заселяють слов'яни.

Велике переселення народів. Утворення варварських держав. Франкська імперія

Доба Середньовіччя — більш ніж тисячолітній період. Термін «середні віки» виник в Італії у XV ст. як позначення епохи, що знаходиться «посередині» між Античністю та Новим часом.

Періодизація історії середніх віків:

1) раннє Середньовіччя (V-VIII ст.);

2) зріле Середньовіччя (IX-XII ст.);

3) пізнє Середньовіччя (XIII—XV ст.).

Велике переселення народів (370-700 pp.) — умовна назва сукупності етнічних переміщень у Європі в IV-VII століттях (германців, слов'ян, сарматських племен). Велике переселення народів сприяло катастрофі Римської імперії. Активне переміщення племен почалося з 370-х років коли з Приуралля двома потоками рушили гуни: з одного боку по північному узбережжю Чорного моря й східноєвропейських степів, з іншого — через Кавказ, Грузію та Вірменію в Сирію. Навала гунів зрушила з міс ця інші племена.

Близько 370 р. гуни перейшли Волгу й разом з підкореними аланами обрушилися на готів, які жили в Північному Причорномор'ї. Готи, розділившись на остготів і вестготів, пройшли через Данію на північ Адріатики, кілька разів нападаючи на Константинополь, 3 дозволу римської влади вестготи оселилися на території імперії.

З новою силою рушили гуни на чолі з Атілою. Їхнє просування в Галлії зупинила битва на Каталаунських полях (451 p.). У цій битві проти гунів під керівництвом римського полководця Аеція виступили вестготи, бургунди й франки. Після смерті Атіли (453 р.) його держава швидко розпалася.

У VII ст. слов'яни, іноді підтримувані аварами й протоболгарами, заселяють Балканський півострів. Частина слов'ян розселяється в межах до територій, зайнятих саксами й алеманами. У цілому епоха переселення народів визначила подальшу релігійну й політичну системи взаємин у Європі.

Після падіння Західної Римської імперії Італією деякий час правив колишній імператорський охоронець Одоакр. Проте згодом Італія була захоплена германським племенем остготів на чолі зі своїм королем Теодоріхом (475 -526 pp.). У юності 10 років він був у полоні в Константинополі і добре знав римські порядки, тому його влада не була для Італії важкою. Але його наступники не змогли утриматися тут, і Італія перейшла під владу Візантії. На аміну остготам прийшло інше германське плем'я — лангобарди, які у 568 р. розпочали завоювання Італії та згодом створили тут своє королівство. Звідси їх витіснило інше германське плем'я — франки (774 p.).

Вагому роль у історії раннього Середньовіччя відіграли вандали (теж германське плем'я). Вони розорили Галлію і вдерлися до Іспанії, а згодом переправилися в Африку, де Карфаген став їх столицею. У 455 р. їх король Гейзеріх захопив Рим. Їх поведінка була настільки дикою і свавільною, що дала назву певному явищу — вандалізму — безглуздому, варварському руйнуванню культурних цінностей. Варварами (з грецької — іноземці) дав ні греки і римляни називали всіх чужоземців, які розмовляли незрозумілою їм мовою («варвар» — так це передавали греки) і були далекими від еллінської або римської культур. У 534 р. королівство вандалів розгромила Візантія.

У V ст. було створено королівство вестготів на території сучасної Іспанії та частини Франції. Його столицею стало місто Ту луза. Історія Вестготського королівства була перервана вторгненням у 711 р. з Африки маврів та арабів, які за 2 роки захопили майже весь Піренейський півострів.

Союз племен франків склався в середині III ст. За місцем, свого розселення вони поділялися на салічних (приморських), які жили на нижньому Рейні, та рипуарських (берегових), які поселилися на території середньої течії цієї ріки. Родоначальником королівської династії салічних франків прийнято вважати напівлегендарного Меровея (447-457 pp.). Піднесення франків почалося за його внука Хлодвіга І (481-511 pp.). Йому вдало ся захопити майже всю Галлію. Своєю столицею він зробив Париж. Владу було централізовано, країну розбито на округи, народні збори втратили своє значення. Перший сановник називався майордомом, командувач кінноти — маршалом. Округами керували графи та герцоги. Останні королі з династії Меровінгів дістали прізвисько «лінивих». Управління поступово зосереджувалось у руках майордомів. Один із них — Карл Мартелл (715-741 pp.) провів дуже важливу для розвитку феодальних відносин реформу. Безпосереднім приводом до неї стала необхідність зміцнення франкської кінноти. Повне оснащення кіннотника коштувало стільки ж, скільки 45 корів, тому кіннотників у франків було мало і це послабляло їх військо. Мартелл відібрав частину земель у церкви і роздав воїнам у вигляді бенефіцій, тобто землекористування на умовах несення військової служби. Король роздавав бенефіцій герцогам і графам, ті баронам, ба рони — лицарям. На доходи з бенефіцію лицар мав придбати весь обладунок і виступити на війну на вимогу свого сеньйора, тобто того, хто дав йому бенефіцій. Бенефіціарій ставав васалом (з кельтської — «людина»). Тому королі небезпідставно говори ли на таких: «Мої люди». Сформувалася феодальна драбина та ієрархія — васалітет. Армію було значно зміцнено й в 732 р. франкам удалося під командуванням свого майордома розбити біля Пуатьє арабську армію, зупинивши просування мусульман у Європу, що мало дуже суттєве значення для подальшої історії європейської цивілізації.

Франкська держава цього періоду може служити прикладом організації варварської держави. Столиці фактично не було. Вона знаходилася там, де перебував король і його дружина. Вони пересувалися з одного маєтку в інший, поки там були запаси продовольства. Збиралися вони у вигляді податку з місцевого населення. Не мала ця держава і чітко окреслених кордонів.

Нащадки Карла Великого весь час воювали між собою. І 843 р. ум. Вердені було укладено угоду про розподіл імперії на три частини. Одна з них стала ядром майбутньої Німеччини, інша — Франції. До третьої частини ввійшли землі Італії та Бургундії. Вважається, що з цього часу й починається власне історія Європи.

Причинами розпаду імперії Карла були:

— строкатість племінного складу держави. Племена, що входили до неї, були об'єднані лише силою зброї і не лише не мали спільних інтересів, а нерідко ворогували між собою;

— відсутність суттєвих економічних зв'язків між різними частинами імперії. Економічно вони були незалежними і не потребували одна одної;

— міжусобна боротьба між нащадками Карла Великого; не зацікавленість великих феодалів в існуванні єдиної держави, яка б обмежувала їх владу. Вони прагнули автономії або незалежності.

Англосаксонські королівства в Британії

Початок підкорення германцями Британії належить до 449 p., коли сюди прийшли племена саксів, тюрінгів та інші. Верховний король бритів найняв германських воїнів, але не зміг їм заплатити. У вигляді «компенсації» вони почали завойовувати Британію. Тут утворилося 7 королівств. У ході 150-річної боротьби більшість кельто-римського населення була знищена. Частина населення втекла в одну з областей Галлії, яка після цього стала називатися «Малою Британією» — Бретанню (нині — частина Франції).

У 829 р. король одного з варварських королівств Екберт об'єднав три королівства в одне. Так утворилася Англія. Ті місцеві кельти, що залишилися, були перетворені в напіввільних людей. Англосаксонська знать, яка називалася «ерли», отримала земельні наділи. Відбувається процес закріпачення селян.

Англосаксам довелося витримати тривалу боротьбу з данськими вікінгами, яка відбувалася з перемінним успіхом. Під час цих воєн відзначився англійський король Альфред Великий (871-899 pp.). Вікінги певний час контролювали Лондон і управляли Англією. Так тривало до 1042 p., коли данців було вигнано. Останнім англосаксонським королем був Харальд II. Восени 1066 р. під Гастінгсом висадилися війська герцога нормандського Вільгельма Завойовника. 14 жовтня 1066 р. нормандці завдали поразки англосаксам, а Вільгельма проголосили королем. Правління давньої саксонської династії закінчилося, Англія вступила в нову епоху.

Утворення варварських королівств на території імперії

Після вторгнення на територію Римської імперії варвари, як правило, утворювали на ній свої держави. По смерті Аларіха вождем готів став його племінник Атаульф, який продовжив просування готів римською територією. Римські імператори змушені були примиритися з існуванням самостійних варварських держав на їхніх теренах. Вандали захопили значну частину Африканського узбережжя. У 418 р. в Аквітанії утворилося перше варварське королівство вестготів; у 429 р. в Африці на чолі з королем Гензеріхом — королівство вандалів. У 443 р. на південному сході Галлії сформувалося королівство бургундів. На півдні Британії вже існувало королівство англосаксів. Певний час зберігалась ілюзія залежності цих нових королівств від римських імператорів, але насправді варварські королі виконували імператорські накази лише тоді, коли це збігалося з їхніми інтересами. До 450 р. римляни зберігали імперію, у якій варварські королівства були її складовими.

Падіння Західної Римської імперії - одна з проблем в історіографії Пізньої Античності, в основі якої лежить дослідження причин ліквідації влади імператорів Західної Римської імперії. Її дослідження бере свій початок з роботи англійського історика Едварда Гіббона «Історія занепаду і падіння Римської імперії» (англ. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire).

Західну імперію постійно турбували набіги варварів, що призвело до її занепаду. У 410 році вестготами був узятий Рим, а 4 вересня 476 року вождь германців Одоакр змусив останнього західного римського імператора Ромула Августа відректися від престолу. Таким чином завершилося 12-вікове панування Риму.

Після смерті Стиліхона в 408 році Західною імперією правив аж до 423 року Гонорій. Однак впродовж його правління не бракувало спроб узурпації влади та вторгнень загарбників. В 410 році Рим був захоплений військами короля візиготів Аларіха. При спадкоємцях Аларіха у 412—418 роках готи розселилися в Галлії, ставши союзниками римлян в боротьбі проти вандалів, аланів та свевів, а також проти узурпатора Йовіна. Інший узурпатор, Констянтин, позбавив захисту римську Британію, висадивши свої війська в Галлії в 407 році, й, таким чином, відкривши шлях до англо-саксонського вторгнення, що розпочалося приблизнов в 440 році.

Після смерті Гонорія в 423 році наступив період безладу, який продовжувався доти, доки Східна Римська імперія не встановила силою правління в Равенні Валентиніана III. Регентом при малолітньому імператорі була його мама Ґалла Пласидія. Аецій, який став magister militum всупереч її бажанню, зумів стабілізувати військове положення імперії, вступивши для цього в союз і гунами. З їх допомогою він переміг та підкорив бургундів, які окупували південну Галлію в 407 році. В 433 році він поселив бургундів у Савої. Але зі зменшенням могутності імперії бургундські володіння розширилися в долину Рони.

Тим часом візиготи витіснили вандалів в Африку, де вони близько 439 року захопили Карфаген, встановивши незалежну державу з могутнім флотом, що став постійною загрозою морській торгівлі римлян.

В 444 році гуни, найняті для захисту імперії Аецієм, об'єдналися під керівництвом амбітного Аттіли. Аттіла одружився із сестрою імператора Гонорією, вимагаючи половину імперії в якості посагу. Коли йому відмовили, він вторгся в Галлію і був зупинений тільки в битві на Каталаунських полях (451) спільними римсько-германськими військами під проводом Аеція. Настуного року Аттіла вторгся в Італію і пішов на Рим, але епідемія у війську, благання папи Римського й звістка про похід візантійського імператора Маркіяна, змусили його зупинити наступ. Ще через рік Аттіла несподівано помер.

В 454 році Валентиніан убив Аеція, але через рік сам загинув від рук прихильників загиблого полководця. Скориставшись новим періодом боротьби за владу, вандали переправилися через море до Риму й розграбували його в 455 році.

Західна Римська імперія — одна з двох частин, на які розпалася Римська імперія в 3-4 століттях, територіально включала в себе землі заходу Європи та Північної Африки, проіснувала до 476 року, впавши під натиском германських племен.

Столицями Західної Римської імперії були в період з 286 по 402 роки Медіолан (сучасний Мілан), а з 402 року Равенна.

Впродовж 4-го століття відбулося кілька поділів та об'єднань Римської імперії. Останній поділ відбувся в 395 році, після смерті Феодосія Великого. Останнім роком існування Західної Римської імперії вважається 476 рік, в якому германський вождь Одоакр змусив відректися від престолу.

Впродовж наступних 20 років Східна імперія кілька разів робила спроби встановити свого імператора на заході, але їй доводилося опиратися на варварських полководців. У 475 колишній писар Аттіли Орест вигнав з Равенни імператора Юлія Непота і проголосив імператором свого сина Ромула Августа. Ромул Август відмовився надати автономію Одоакру і герулам, що призвело до вторгнення. Одоакр убив Ореста, скинув Ромула Августа й проголосив себе правителем Італії. Хоча імперське правління ще певний час зберігалося в окремих закутках, проте Рим був у руках варварів, а його контроль над заходом практично закінчився.