Суть синергетичного підходу

Стрімкі технологічні інновації, особливо в області комп’ютерної техніки та комунікацій, зробили бізнес-середовище мінливим і не передбачуваним. Стикаючись з новою дійсністю, лідери і менеджери виявляють, що їх засадничі теорії і прославлені бізнес-моделі стають неефективними. Традиційні ієрархічні моделі і моделі „годинникового механізму”, що дозволяли передбачати і контролювати, вимагають заміни на органічніші моделі і нелінійне мислення.

Синергетика (теорія складних систем) – науковий напрям, що вивчає закони самоорганізації систем різної природи. Самоорганізацією називатимемо системне явище мимовільного виникнення й автономної підтримки складних структур, порядків і узгодженої поведінки. Новий підхід до управління організаціями орієнтований на розпізнавання, запуск і підтримку самоорганізуючих тенденцій.

На сьогоднішній день фахівцями в області складних систем розробляється нова парадигма лідерства. Теорія складних систем увійшла до лексикону бізнес-організацій та менеджменту в 1990-х роках. Ідеї теорії складних систем знадобилися для того, щоб зрозуміти, як фірми й організації адаптуються до довкілля. Першими, хто звернувся до теорії складних систем були Герберт Сімон, Карл Веік, Бернс і Сталкер, Чарльз Перро, Джеймс Марч. На сьогодні теорія складних систем інтенсивно розвивається в рамках таких напрямів, як стратегічний менеджмент і теорія організацій, інколи під назвами „Складна стратегія” (complexity strategy) і „складна адаптаційна організація” (complex adaptive organization). Найбільш відомими центрами з вивчення синергетичного менеджменту є Інститут Санта-Фе, Центр з вивчення складних систем (Університет Мічігану), Гарвардська бізнес школа, Лондонська школа економіки, Інститут нової Англії. Засадничі ідеї нової управлінської парадигми розвинені в роботах П. Андерсона, Р. Аксельрода, Яніра Бар-Яма.

Основними цілями даної статті є:

- викласти суть синергетичного підходу до управління організаціями;

- розглянути необхідні умови розвитку організації як складної системи;

- проаналізувати деякі стратегії управління з погляду синергетики.

В основі нової управлінської парадигми лежать такі постулати:

- Організація – складна система, багато в чому схожа на живі організми.

- Організація – складна система, тому передбачити результат її змін, взагалі кажучи, неможливо.

- Краще, коли ініціатива змін виходить зсередини організації.

- Організація змін полягає не в їх плануванні, а в тому, аби сприяти самоорганізації системи.

- Мета консультанта не змінювати організацію, а допомогти їй бути більш підготовленою до змін.

Консультаційні фірми, що будують свою діяльність в рамках нової синергетичної парадигми управління, не ставлять перед собою завдання перекреслити досягнення традиційного менеджменту. Їх завдання – розширити поле зору, дати можливість побачити нові альтернативи, які були заховані за стінами класичного підходу. Звідси й інша, відмінна від традиційної, роль консультанта, який не вселяє впевненість („Вірте мені. Я – досвідчений консультант. Мої рекомендації призведуть до очікуваних результатів”), а готує до самостійної роботи зі складними системами, не приховуючи, що результат змін передбачити неможливо. Це не набір методик на кшталт управління тотальною якістю (TQM), реінженеринга (re-engineering) або системи збалансованих показників (Balanced Score Сard). Завдання формулюється інакше: не „що потрібно зробити”, а „якими потрібно стати”. Йдеться про внутрішній механізм роботи компанії, який не можна створити, виправити або перейняти відразу, але який потрібно виростити, як живу систему.

В основі підходу лежить розуміння, що живі системи не можна комплектувати, збирати як цеглинки, їх потрібно вирощувати. Все починається з малого. Маленький організм зростає, формуючи себе і те, яким він стане, залежить від взаємодій, які закладаються усередині системи в період зростання. Не лише важко, а й неможливо знати заздалегідь, як повинні взаємодіяти між собою міріади компонентів складної системи, аби функціонувати узгоджено. Ключ до створення організації полягає в усвідомленні того, що це не може бути строго контрольований окремий акт творіння, а, швидше, еволюція, дорога до бажаного результату.