Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які засвоюються у процесі навчання, шляхом наслідування.

Спілкування і комунікація поняття не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 визначень комунікації, що зумовлені різноманітністю замобів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування».

Спілкування є складним, багаторівневим процесом встановлення та розвитку контактів між людьми, який включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини; обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями. Найзмістовнішими, виразними засобами впливу на учасників спілкування є:

– мова як засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень;

– мова як система знаків, яка служить засобом спілкування між людьми та способом вираження самосвідомості людини (мова існує й реалізується через мовлення – сам процес і результат спілкування, який відбувається в певній аудиторії й певних часових межах, матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах і міміці або буквах і розділових знаках);

– знак як будь-який матеріальний об’єкт (предмет, явище, подія), який виступає в ролі вказівки та позначення і використовується для отримання, зберігання, переробки й передачі інформації.

За характером змісту спілкування поділяють на:

– неформальне (світське, буденне, побутове);

– формальне (професійне), мета якого – організація та оптимізація того чи іншого виду предметної діяльності: управлінської, виробничої, наукової, комерційної та под.

Виокремлюють три взаємопов’язані сторони спілкування:

– комунікативна – обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

– інтерактивна – організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема під час побудови спільної стратегії взаємодії;

– соціально-перцептивна – процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

Існують такі види спілкування:

– залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група): міжособистісне, міжсоціумне, а також спілкування між особистістю та групою;

– за кількісними характеристиками суб’єктів: самоспілкування, міжособистісне, масові комунікації;

– за характером спілкування: опосередковане і безпосереднє, діалогічне та монологічне;

– за цільовою спрямованістю: анонімне, функціонально-рольове, неформальне.

Функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, приязного слова тощо.

12.2. Професійне спілкування виконує такі функції:

-- контактну(створення атмосфери готовності передавати і сприймати інформацію);

– комунікативну. інформаційну (обмін інформацією);

–Спонукальну(заохочення адресата);

– інтерактивну (обмін діями);

– перцептивну (взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню).

–Регулятивну(дотримання певної стратегії і тактики)

Усі ці функції тісно пов‘язані між собою у процесі спілкування. Професійне спілкування має й інші функції: інструментальну, інтегративну, трансляційну, експресивну тощо.