Символ (від грецької symbolon - знак, прикмета, ознака) - умовна позначення предметів або явищ.

Знаки є складовими кожної мови культури. Вони призначені для вираження представлень і переживань. Знаки розрізняються як по своєму походженню, так і ступеню подоби того, що вони представляють. Дослідники культури виділяють 5 основних знакових систем:

à природні,

à функціональні,

à конвенціональні,

à вербальні,

à системи запису

I. Під природними знаками розуміють речі і явища природи в тому випадку, коли вони вказуються на якісь інші предмети або явища і розглядаються як носії інформації про них. Найчастіше природні знаки є приналежністю, властивістю, частиною якогось цілого і тому дають інформацію про останнє. Природні мови — це знаки, які є ознаками, наприклад, дим — знак вогню.

II. Функціональні знаки — це теж знаки-властивості. Але на відміну від природних знаків, зв'язок функціональних знаків з тим, на що вони вказують, обумовлений не їх об'єктивними властивостями, а тими функціями, які вони виконують. Як правило, це речі і явища, які мають безпосереднє прагматичне призначення, але включені в людську діяльність крім своїх безпосередніх функцій, вони ще одержують знакову функцію, тобто дають якусь інформацію про речі і явища. До функціональних знаків, наприклад, можна віднести виробничу техніку, оскільки будь-який механізм або деталь може виступати як знак, що має інформацію про всю технічну систему, елементом якої він є і т.д.

III. Якщо для природних і функціональних знаків знакова функція є побічною і виконується ними як би «по сумісництву», то для конвенціональних це функція є основною. Конвенціональні знаки є знаками в повному змісті цього слова. Їхні значення задаються не предметами і процесами, про які вони інформують, а угодами між людьми. Розрізняють 4 типи конвенціональних знаків:

1) сигнали, які оповіщають або попереджують людей. Наприклад, кольори світлофора, «зебра» на пішохідній доріжці, прапірцева сигналізація на флоті;

2) індекси — умовні позначки яких-небудь предметів або, ситуацій, які мають компактний легко доступний для огляду вид і застосовуваний для того, щоб виділити ці предмети або ситуації з ряду інших. Наприклад, показання приладів, картографічні знаки, різного роду умовні значки в схемах, графіках, професійно-ділових текстах і т.д.;

3) образи будуються на подібності, подобі з тим, що вони позначають. Ця подібність може носити зовнішній або внутрішній, змістовний характер, при повному або частковому збігу ідей і асоціацій, які викликають образ. Наприклад, знаки-малюнки, які позначають пішохідні переходи, ескалатори і т.д.;

4) символи — матеріальні або ідеаціальні. Культурні об'єкти, які виступають у комунікативному або трансляційному процесі як знаки, котрі їм просто вказують на об'єкт, що позначається, але виражають його зміст, тобто в наочно-образній формі передають абстрактні ідеї або поняття, зв'язані з цим об'єктом. Найбільш простими формами символів є емблеми, герби, ордена, прапори і т.д.

Поряд з окремими конвенціональними знаками, які вводяться по тому або іншому приводу, у ході розвитку культури виникають різноманітні системи конвенціональних знаків. Наприклад, геральдика, система знаків дорожнього руху, церемоніальні системи, зв'язані з виконанням різного роду обрядовості (весільна, похоронна. святкова, релігійно-культова, вступ на посаду — коронація, інаугурація і т.д.). Можна сказати, що кожна область соціокультурного життя має свою символічну систему.

IV. Найважливішою знаковою системою є вербальні знакові системи — усна мова. Будь-яка природна мова — це історично сформована знакова система, яка утворює основу всієї культури того або іншого народу, яки говорить даною мовою. Ця система складається на основі психофізіологічних можливостей, закладених у біологічній природі людини (пристрій мозку, гортані, органів слуху і т.д.). Однак мова має соціальну природу. Вона формується і розвивається людьми тільки завдяки їхній спільній діяльності і спілкуванню.

Сама головна особливість вербальної системи складається в її специфічній структурній організації. Вербальна система являє собою поліструктурну, розгалужену, ієрархічну, багаторівневу організацію знаків. Базисною структурною одиницею є слово, що, у свою чергу, внутрішньо структуровано (корінь, суфікс, префікс, закінчення і т.д.). Слова поєднуються у фрази, речення, висловлювання. З останніх складаються тексти.

Природна мова — це відкрита знакова система. Вона, на відміну від штучних формалізованих мов, здатна до необмеженого розвитку. Ця особливість мови має велике значення для вивчення культури. Історія розвитку культури відображається в історії розвитку мови. Нові явища в житті людей, відкриття в науці і техніці запам'ятовуються словами, поповнюють словниковий запас мови — лексику. Разом з тим ідуть із вживання або змінюють значення і стильове фарбування слова, зв'язані з умовами життя, які уходять у минуле. Особливо сильний вплив на еволюцію природної мови робить суспільні перетворення в країні. Однак, незважаючи на рухливість, основний словниковий фонд — лексичне «ядро» мови — зберігається століттями. Таким чином, мова у своїй основі залишається тою самою протягом сторіч, і це є основою взаєморозуміння поколінь, збереження досвіду минулого в культурі.

V. На відносно високій стадії розвитку людської культури формуються знакові системи запису: лист (система запису природної мови), нотна грамота, способи запису танцю і т.д. Особливістю знакових систем цього типу є те. що вони виникають на базі інших знакових систем розмовної мови, музики, танцю і є вторинними стосовно них. Винахід знакових систем запису — одне з найбільших досягнень людської культури.

Базовим знаком листа є не слово, як у розмовній мові, а об'єктивна і більш абстрактна одиниця — буква. Кількість базисних знаків у системі істотно зменшується і стає доступним для огляду. Це веде до корінної зміни в логіці використання знакової системи. Стають можливими якісно нові способи обробки, сприйняття і передачі інформації.