Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Хто то приїхав? - спитала мати з кімнати.
Вгадайте! - обізвалась, не обертаючись, Онися. Певно, карапишанська чехоня, бо віз торохтить, як розбитий горщик! - сказала з злістю Прокоповичка. - Крутись же з ним, бо я не буду коло його панькатись. Не встигла Прокоповичка сказати ті слова, як двері в світлицю одчинились, і на порозі став Моссаковський в чорному довгому жупані, в пасових чоботях, в широких білих викладчастих комірчиках. Його біле лице аж сяло. Сині очі блищали тихим радісним світом. Під його пахвою біліла паляниця. Прокоповичка кинула на Моссаковського через поріг злими очима, причинила двері й стала за дверима. Моссаковський вглядів Онисю серед світлиці, й на його матовому делікатному лиці розлився легкий рум'янець. Онися почувала, що вона злякалась цього тихого смирного чоловіка. Вона чула, як у грудях забилось серце, як її руки й ноги неначе охололи. Добридень вам! З неділею будьте здорові! - тихо сказав Моссаковський і поцілував Онисю в руку. Онися нахилилась і поцілувала його в щоку. Вона почутила, що кров разом кинулась їй в лице, а руки й ноги були холодні, неначе вона держала їх в холодній воді. Доброго здоров'я! Спасибі вам! - тихо обізвалась Онися. Моссаковський поклав паляницю на столі, став і руки склав на поясі. Онися попросила його сісти. Моссаковський мовчав, і Онися мовчала. Обоє навіть не сміли подивитись одно одному в вічі. Мати стояла за дверима й слухала. Правдива чехоня! Не вміє навіть з дівкою побалакати й пожартувати. Мій отець Степан не так поводився зо мною, як був моїм женихом! Довго молоді сиділи й мовчали. Онися знала, що Моссаковський ладен мовчати й до вечора та дивитись на неї. Вона почувала свою незвичайність і просто заговорила про те, що в їх обох було на душі. - Ви, Харитоне Петровичу, може, думаєте, що я не піду за вас заміж після того, як ви втратили вільшаницьку парафію? Не думайте так… Ні, я… нічого не думаю… - насилу обізвався Моссаковський і сказав правду: він тоді нічого не думав, тільки був ладен дивитись на Онисю хоч і до вечора. Я піду за вас заміж, хоч би ви й зостались дяком в Карапишах, - сміливо сказала Онися. Спасибі вам, Онисіє Степанівно! Які ви добрі! - обізвався Моссаковський. Мати за дверима так крутнула головою, що намітка на її плечах настовбурчилась вище од голови. В Моссаковського лице ніби засяло, очі заблищали. Він був ладен кинутись Онисі в ноги, але… й очима не поворушив. Я піду за вас заміж, хоч би мій панотець і паніматка не пристали на те, - знов сказала Онися й при тих словах скочила з місця й пересіла на стілець, котрий стояв коло Моссаковського; Моссаковський не видержав, вхопив її руку й поцілував. Онися чмокнула його в щоку.
|