Події влітку-восени 1917 р. в Україні

Ставлення до І Універсалу з боку кадетів і дрібнобуржуазних партій, які мали вплив на Тимчасовий уряд, було вкрай негативне. Але ситуація в країні продов­жувала погіршуватись, і уряд зробив спробу зняти напруження, яке склалося у зв’язку з ухваленням Універсалу.

Делегація у складі трьох міністрів Тимчасового уряду провела переговори в Києві і від його імені визнала Центральну раду територіальним державним органом, не чекаючи скликання Установчих зборів. Так, з липня 1917 р. був оформлений документ, названий II Універсалом. Центральна рада заявляла, що визнає повноваження майбутніх Всеросійських Уста­новчих зборів, на яких передбачалось проголошення автономії України. У ньому також підкреслювалося, що Центральна Рада не має наміру відокремлювати Україну від Російської держави. Склад і повноваження Генерального секретаріату мав бути затверджений Тимчасовим урядом. Центральна Рада мала включити до свого складу представників національних меншин України. Уряд не відмовлявся від україніза­ції військ, але за умови здійснення її під контролем російського командування. Однак Тимчасовий уряд, заслухавши звіт міністрів про переговори в Києві і = досягнуту домовленість, не погодився з автономією України. Невдоволений II Універсалом, який вважав своєю поразкою, він почав здійснювати наступ на український національний рух і переглянув свої обіцянки. 4 серпня Тимчасовий уряд: видав «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на 5 Україні». В ній йшлося вже не про автономію України, а про «місцеве самоврядування», а Генеральний, секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду і мав; бути призначений ним за поданням Ради. До того ж повноваження Генерального; секретаріату поширювались тільки на п’ять (а не на 9) губерній — Київську, Волинську, Полтавську, Подільську і Чернігівську. Харківська, Катеринославська; і Таврійська губернії залишались у віданні Тимчасового уряду. Все це викликало серйозні суперечності між політичними силами в УЦР. Почалися безплідні дискусії зі взаємними звинуваченнями. З ними загубилася основна; мета діяльності, яка декларувалася в документах Центральної Ради — проведення активної соціально-економічної політики, а це у свою чергу призводило до втрати; довіри до УЦР з боку населення. Обіцянки соціалізації землі так і залишилися гаслом. За цих умов від Центральної Ради почали відвертатися і селяни, і жите­лі міст, які спочатку її підтримували.

Зростаюче незадоволення мас політикою УЦР і Тимчасового уряду сприяло посиленню впливу більшовицької партії, чиї гасла надання селянам землі, задоволення ^: соціальних потреб робітників, укладання негайного миру дістали широку підтримку серед усіх верств населення. До того ж більшовицька пропаганда проголошувала тоді право націй на самовизначення, аж до відділення від Росії. Однак насправді це був тільки тактичний крок, бо для більшовиків, що виношували ідею світової революції, національні прагнення, в тому числі й українців, йшли врозріз з їх планами.

Становище в країні залишалося нестабільним. Невдачі наступу російських військ влітку 1917 р. на Південно-Західному фронті поглибили загальну кризу в країні і викликали масові виступи робітників. Чим більше ускладнювалося становище і посилювалось протистояння між масовими організаціями трудящих і Тимчасовим урядом, тим більше зміцнювалися більшовицькі позиції. Більшовики прагнули за­хопити владу в Радах, розглядаючи їх як органи своєї влади. Тому вони висували гасло «Вся влада Радам». Майстерно маневруючи, використовуючи слабкі місця опо­нентів, вони цілеспрямовано вели пропаганду за проведення соціалістичної революції. Події, пов’язані зі спробою деяких військових сил Росії на чолі з генералом Лавром Корніловим провести у кінці серпня 1917 р. військовий переворот з метою встановлення диктатури (цю спробу було придушено), призвели до ще більшого озлоблення людей і позбавили їх віри у спроможність Тимчасового уряду навести в країні лад. Утомлені безладдям, народні маси вимагали негайних змін на краще, що влаштовувало більшовиків, які змогли здобути контроль над Радами, витіснивши звідти меншовиків і есерів (хоча їх перевага в Радах України не була незаперечною).