Причини перебудови СРСР

· Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.

· Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

· Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

· Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули зміцнити власну владу, а й виступали за оновлення держави та суспільства.

У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво змінити радянську систему.

Причини розпаду СССР:

56. Акт проголошення незалежності України. Конституційний процес в Україні.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. Питання про долю СРСР та позиції союзних республік щодо цього значно посилило соціально-політичне напруження в суспільстві, у тому числі в керівництві КІІРС. Його найбільш консервативна частина виступала проти будь-яких посту­пок союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави, намагаючись зберегти панування партійно-бюрократичних структур. Ці реакційні сили в Мос­кві в ніч на 19 серпня 1991 р. здійснили спробу перевороту, утворивши Держав­ний комітет надзвичайного стану у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, II. Путо, О. Бакланова, Д. Стародубцева. Горбачов, ізольований на кримській дачі, був усунутий від влади. На території СРСР на 6 місяців було оголошено надзви­чайний стан. Проти заколотників рішуче виступив Б. Єльцин, кваліфікувавши їхні дії як правореакційний путч. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада, стало на вичікувальну позицію. Щодо верхівки КПУ, очолюваної С. Гуренком, та більшості місцевих органів влади і партійних комітетів, то вони підтримали дії московських заколотників. Вимоги демократичної частини депутатського корпу­су про необхідність скликання позачергового засідання Верховної Ради України були проігноровані. Тільки коли московський заколот фактично було придушено, українське ке­рівництво почало діяти і скликало засідання Верховної Ради. Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до само­стійного розвитку і незалежності. Виходячи з цього, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила неза­лежність України. Цей документ величезної історичної сили був підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. Того ж дня Президен­том України було всенародно обрано Л. Кравчука. Проголошення незалежності такою республікою як Україна остаточно зробило неможливим збереження Радянського Союзу. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) і після переговорів (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов’язків Президента СРСР, але дедалі більше втрачав владу) наступного дня підписали угоду про ліквідацію Союзу РСР та створення на його місці нового утворення — Співдружності незалежних держав, до якої невдовзі приєдналося де­кілька інших незалежних республік (за винятком Балтії) колишнього СРСР.

Прийняття Основного Закону України стало закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і відбувався у два етапи. Перший етап: 1990—1993 pp. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. На її основі було створено чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. За його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного процесу. Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верховної Ради О. Мороза. Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до Конституції виникло ще два концептуально нових проекти, які відрізнялися не лише від проекту 1993 р., а й від багатьох принципових положень Декларації про державний суверенітет 1990 р. Дискусії точилися щодо форми державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту. 28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до розгляду проекту Конституції. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою більшістю голосів і закон про введення її в дію.