Боротьба за незалежність і об’єднання В’єтнаму

Поділитися…

Боротьба за незалежність. У 1941-1945 pp. В’єтнам був окупований японськими військами.
На Потсдамській конференції було прийнято рішення про поділ В’єтнаму на окупаційні зони з метою забезпечення роззброєння японських військ: південна частина країни – англійська зона, північна- США, які передали окупаційні функції військам Чан Кайши.
2 вересня 1945 р. було проголошено Демократичну Республіку В’єтнам, президентом і прем’єр-міністром якої став Хо Ші Мін. У вересні 1945 р. на півдні В’єтнаму висадились французькі війська. Франція взяла курс на відновлення своєї колоніальної влади. У січні 1946 р. з країни виведено англійські війська, у березні – китайські. Розпоряджатись країною взялася Франція, яка вела бойові дії в 1945-1946 pp. на півдні, а потім – в масштабах всієї країни.
Проголосивши утворення Демократичної Республіки В’єтнам, уряд Хо Ші Міна провів низку реформ:
- відмінялись колишні податки;
- скорочувалась орендна плата на 25%, а земельний податок на 25%;
- конфісковувалась земельна власність французьких колонізаторів і розподілялась між селянами;
- встановлювався восьмигодинний робочий день;
- почався процес ліквідації неписьменності.
1946 р. відбулися загальні вибори в Національні збори. На виборах впевнено переміг В’єтмінь – національний фронт, створений з ініціативи Компартії Індокитаю. 9 листопада 1946 р. була прийнята Конституція ДРВ.
У березні 1946 р. Франція і ДРВ підписали попередню домовленість, за якою Франція визнавала ДРВ складовою частиною Індокитайської Федерації і Французького Союзу. На півдні В’єтнаму намічалось провести референдум про майбутню долю, а на територію ДРВ тимчасово вводились французькі війська.
Проте згодом Франція всупереч угоді проголосила утворення в Південному В’єтнамі Республіки Кохінхіна і на півночі В’єтнаму двох автономних держав. 23 листопада 1946 р. було здійснено варварське бомбардування Хайфона (загинуло 20 тис. осіб). Це поклало початок збройній інтервенції проти ДРВ. В’єтнамські сили самооборони чинили впертий опір наступаючим колонізаторам. Найбільші бої розгорілись у районах міст Ханой, Хює, Намдінь. У джунглях і гірських районах з’явилися бази опору. Франція, намагаючись закріпити свою владу у В’єтнамі, створила на півночі маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, з яким уклала договір. Франція визнавала незалежність В’єтнаму і отримувала право будувати у В’єтнамі військові бази та контролювати зовнішню політику. Але покінчити з ДРВ не вдалося.
Перемога революції у Китаї сприяла антиколоніальній війні в’єтнамського народу. СРСР розцінював ДРВ як передовий рубіж боротьби проти “імперіалізму” і надав їй військову допомогу. 1950 р. став переломним. В’єтнамська Народна Армія (ВНА) перейшла у контрнаступ. Після тривалих боїв у районі Денб’єнфу (березень-травень 1954 р.) французькі війська зазнали поразки.
21 липня 1954 р. Франція змушена була підписати Женевські домовленості. До проведення загальних виборів (липень 1956 р.) країна ділилась на дві зони. Французькі війська виводились з ДРВ і припиняли бойові дії. У колоніальній авантюрі Франція втратила 92 тис. своїх солдатів.
Південний В’єтнам (1955-1975 pp.). Американська агресія проти В’єтнаму. Об’єднання В’єтнаму. Поразка Франції у колоніальній війні підштовхнула США до активнішого проникнення на південь В’єтнаму. Такі дії США були продиктовані страхом поширення комунізму в Південно-Східній Азії. США поспішно створюють тут блок СЕАТО у складі США, Англії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Таїланду, Філіппін, Пакистану.
У 1956 р. у Південному В’єтнамі були проведені вибори у Національні збори і прийнято Конституцію, одна із статей якої закріплювала антикомунізм як державну політику. США, Англія, Франція визнали цю державу і надали їй економічну і воєнну допомогу. У В’єтнам було направлено 3 тис. американських радників. США з 1955 р. по 1961 р. виділили 2 млрд. 118 млн. доларів і, крім того, на військові потреби 571, 3 млн. доларів. Використання цих коштів знаходилось в полі зору місії по контролю за використанням американської допомоги. Значна частина допомоги йшла на створення інфраструктури – доріг, портів, аеродромів та ін. Була проведена аграрна реформа, будувались сільськогосподарські поселення, створювались споживчі кооперативи, надавались пільгові кредити, але зберігалось поміщицьке землеволодіння. У політичній сфері обмежувались політичні права і свободи, створювались концентраційні табори, а з 1959 р. діяли воєнно-польові трибунали.
У 1960 р. відбувся конгрес патріотичних сил, на якому був створений Національний фронт визволення Південного В’єтнаму (НФВПВ). Організаційне оформлення фронту було завершено 1962 р. Він об’єднав 20 політичних партій і організацій різного політичного спрямування – комуністів, соціалістів, радикалів. Спираючись на підтримку ДРВ, він розгорнув активні бойові дії проти сайгонівського режиму. Урядові війська терпіли поразку.
Щоб врятувати своїх ставлеників, США втягуються у в’єтнамську війну. З приходом до влади у США президента Кеннеді з’явились доктрини “гнучкого реагування” і “стратегії протиповс-танської боротьби”. У Вашингтоні вважали, що в Південному В’єтнамі проходить фронт боротьби з комунізмом і перемога партизанського руху може призвести до того, що “Тихий океан стане морем червоних” і США доведеться зайнятися обороною на своєму узбережжі.
У 1962 р. в Сайгоні створено американське командування. Авіація США бомбардувала території, контрольовані партизанами. 1 жовтня 1963 р. у країні було встановлено військову диктатуру. Однак партизанський рух продовжував ширитися і вже влітку 1964 р. 2/3 Південного В’єтнаму знаходилось під його контролем.
У 1964 р. президентом США став Л.Джонсон. З його іменем пов’язана ескалація війни у В’єтнамі і поширення її на ДРВ. У США був розроблений план здійснення ударів по ДРВ, тому що без підтримки ДРВ партизанський рух не набував би такого розмаху. Приводом до агресії проти ДРВ став тонкінський інцидент. 8 березня 1965 р. американські війська висадились на узбережжі Південного В’єтнаму і вступили в активні бойові дії проти партизан.
Поступово чисельність американських військ зросла до 550 тис. Але придушити партизанський рух їм не вдалося. Бомбардування ДРВ теж нічого не дали. Завдяки допомозі СРСР повітряна оборона В’єтнаму давала відсіч авіації США.
З 1968 р. війна у В’єтнамі все менш нагадувала партизанську, і все більше нагадувала битву двох регулярних армій. Після “новорічного наступу” партизан і втрати американськими військами важливої стратегічної бази Кхесань (січень- червень 1968р.) у громадській думці населення США наступив злам. 77% американських громадян не схвалювали політику уряду. Американці занадто довго йшли до висновку, що у В’єтнамі з ними воюють не в’єтнамці-комуністи, а в’єтнамці-націоналісти. Важко собі уявити людину більш далеку від політики, ніж в’єтнамський селянин. Однак народ цієї країни практично всю свою історію боровся не тільки за можливість вижити, але і за право мати свою державу, воюючи за це з іноземними загарбниками, виявляючи при цьому чудеса героїзму і блискучу організованість. Комуністи лише вміло використали ці обставини, і війна, в якій іноземці вбивали в’єтнамців, стала для більшості місцевих жителів черговою війною за незалежність країни. Для США ця війна, що загрожувала перейти в тотальну з усім в’єтнамським народом, була безперспективною
13 травня 1968 р. у Парижі почались переговори з ДРВ по політичному врегулюванню конфлікту, а з 1 листопада авіація США припинила бомбардування ДРВ. Відтоді почалося згортання американської участі у війні. У листопаді 1969 р. було оголошено про здійснення програми “в’єтнамізації” війни і про виведення американців з країни.
Щоб досягти зламу у війні, США розробили операцію, метою якої було перерізати шляхи (“стежки Хо Ші Міна”), якими йшла допомога партизанам Південного В’єтнаму. Американо-сайгон-ські війська з цією метою у 1970-1971 pp. вчинили агресію проти Лаосу і Камбоджі, але операція провалилась.
ЗО березня 1972 р. Народні збройні сили визволення (НЗСВ) почали третій стратегічний наступ і визволили великі райони країни. У відповідь США встановили блокаду морського узбережжя і відновили бомбардування ДРВ. Були проведені дві повітряно-наступальні операції, які завдали значної шкоди господарству ДРВ. Нова ескалація війни викликала бурю протесту у США і в серпні 1972 р. сенат США прийняв рішення про виведення всіх американських військ із В’єтнаму. 27 січня 1973 р. США підписали Паризьку угоду про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі.
Проте виведення американських військ не зупинило війни. У 1973 р. сайгонівський режим, отримавши значну американську допомогу, розпочав широкий наступ проти НЗСВ, але невдало. У жовтні 1973 р. НЗСВ починають контрнаступ, який завершився ЗО квітня 1975 р. перемогою партизан. Так було завершено об’єднання В’єтнаму. 2 липня 1976 р. Національні збори проголосили створення Соціалістичної Республіки В’єтнам (СРВ).
Війна у В’єтнамі стала найбільш кривавою серед локальних війн XX ст. Всього у війні загинуло і було поранено близько 5 млн. в’єтнамців, США втратили 58 тис. осіб, 304 тис. стали інвалідами і 2500 американців потрапили у полон. З 1961 р. над всією територією країни було збито 3744 американських літаків і 4888 вертольотів. США ця війна коштувала 130 млрд. доларів.
Головним переможцем у цій війні став Радянський Союз. Це був найбільший успіх СРСР у “холодній війні”.
СРВ. У грудні 1976 р. відбувся 4-й з’їзд Партії трудящих В’єтнаму, який затвердив програму соціалістичного будівництва в масштабах всієї країни. ПТВ була перейменована в Комуністичну партію В’єтнаму (КПВ). У грудні 1980 р. була прийнята конституція СРВ.
Поразка США суттєво змінила співвідношення сил у Півден-но-Східній Азії. Об’єднаний В’єтнам, маючи багаточисельну, добре озброєну і навчену армію і спираючись на слухняні уряди в Лаосі й Камбоджі, став своєрідною регіональною наддержавою. До того ж у 1975 р. розпався блок СЕАТО. Порушену рівновагу поспішив відновити Китай, почавши бойові дії проти В’єтнаму у 1979 р. Разом з США Китай практично ізолював В’єтнам на міжнародній арені. До того ж виявилась нездатність В’єтнаму нести економічну ношу наддержави: країна була зруйнована, їй загрожував голод, а головний покровитель – СРСР вже не був здатний прийти на допомогу.
Наприкінці 80-х років В’єтнам вивів війська з Камбоджі і Лаосу, нормалізував відносини з Китаєм. З 1986 р. В’єтнам вирішив наслідувати приклад Китаю і провів ринкові реформи при збереженні монополії компартії на владу.
Нині перед В’єтнамом стоїть ряд проблем: необхідність структурної перебудови економіки (пріоритетний розвиток легкої та харчової промисловості); переведення економіки на ринкові рейки; розв’язання проблеми зайнятості населення; скорочення армії; розв’язання продовольчої проблеми.
У серпні 1995 р. між США і В’єтнамом відновлено дипломатичні відносини.

+++++++++++++++++++++