Методичні рекомендації до вивчення теми 9

Засвоєння даної теми вимагає від студентів розуміння сутності та призначення фінансових посередників. Так, під фінансовими посередниками розуміють фінансовий інститут, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку і займається акумуляцією вільного грошового капіталу та його розміщенням серед позичальників. Із самого початку вивчення даного теоретичного питання, необхідно супроводжувати наведенням конкретних прикладів фінансових посередників.

Важливим є розгляд функцій фінансового посередництва, оскільки в них розкривається його економічне призначення. До найважливіших з них відносять:

Ø мобілізацію невеликих заощаджень на здійснення інвестицій у сфери економіки, які потребують розвитку;

Ø стимулювання становлення нових та ефективних видів бізнесу;

Ø забезпечення доступності джерел фінансування для різних користувачів, на різні потреби;

Ø «розпорошення» ризику для вкладників за рахунок використання банком залучених ресурсів на кредити широкому колу клієнтів, а також інвестування в цінні папери;

Ø скорочення для інвестора витрат часу та ресурсів на пошук об’єктів фінансування, їх оцінку, нотаріальне оформлення та ін.

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва, серед різних підходів якої слід виділити: договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

При розгляді видів фінансових посередників кожної із цих груп необхідно чітко усвідомити, які інститути фінансової сфери функціонують в реальному економічному житті. Зокрема, всередині групи договірних посередників розрізняють страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії. До інвестиційних посередників відносяться інвестиційні та фінансові компанії, кредитні спілки тощо.

Діяльність різних фінансових посередників має ряд особливостей, на які студенти повинні вміти хараткеризувати. При цьому важливо визначити риси притаманні тільки банкам. Виділення банку серед інших фінансових посередників дозволить зрозуміти його сутність. Банк у правовому аспекті є фінансовим посередником, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. В економічному розумінні банк – це фінансовий посередник, що виконує комплекс із трьох базових операцій – депозитних, кредитних і розрахункових.

Узагальнити знання щодо організації фінансового посередництва в державі дозволить вивчення структури кредитної системи. Її найбільш розвиненою ланкою є банківська система, у зв’язку з чим вона потребує більш детального розгляду за формами побудови, функціями, характерними рисами.

При розгляді сутності банку слід звернути увагу на його багатоапектність. Тому правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, ієрархічно структурованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції:

- трансформаційну;

- створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

- забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Банківській системі притаманні специфічні риси, які підкреслюють її специфічність. До загальних рис можна віднести:

- поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими цілями є окремі банки;

- динамічність системи, тобто постійний розвиток банківської системи;

- закритість системи, що проявляється у концентрації уваги її суб’єктів переважно на специфічній діяльності, пов’язаній з грошовою сферою;

- саморегуляція системи.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:

- дворівневу побудову;

- поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

- централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

- наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

- гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

Поглиблений розгляд вище вказаного дозволить студенту сформувати комплексне розуміння основ організації та функціонування банківської системи.

Прикладні знання за даною темою будуть напрацьовані при вивченні історичного аспекту становлення та розвитку банківської системи України. Початок її формуванню був покладений Законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховної Ради України 20 березня 1991р. Студентам необхідно звернути увагу, які принципи були покладені в основу розбудови банківської системи України. Актуальними питаннями для розгляду є проблеми сучасного етапу розвитку вітчизняної банківської системи та її перспективи.