Характер поєднання пов’язаний зі соціально-економічним аспектом виробничих відносин, насамперед з відносинами власності.

Спосіб поєднання описує організаційно-економічні особливості відносин, наприклад, комбінацію взаємодій особистого і речового чинників.

Треба підкреслити, що в політекономії популярна так звана теорія факторів виробництва, за якою визначають такі основні рівноправні чинники:

- наймана праця з винагородою (ціною) у вигляді зарплати;

- капітал з винагородою у вигляді відсотку;

- земля ті інші природні ресурси з винагородою у вигляді ренти;

- підприємництво (підприємницькі здібності) з ціною у вигляді прибутку.

Економічними називаються обмежені ресурси, альтернативне використання яких дозволяє одержувати різні за ефективністю показники.

Висновок: необхідно шукати оптимальне сполучення ресурсів, яке максимізує показники ефективності.

Графічно обмеженість ресурсів аналізується за допомогою кривої виробничих можливостей (КВМ).

В

С ·

E ·

D ·

А

Рис. 1.1 Крива виробничих можливостей

КВМ – це безліч точок, що представляють різні комбінації одночасного виробництва двох альтернативних товарів при повному використанні обмежених ресурсів. Якщо по осях координат розташувати обсяги виробництва товарів А і В, то КВМ являтиме собою убутну опуклу криву, що порозумівається чинністю закону зростання альтернативних витрат.

Закон зростання альтернативних (вменених) витрат наголошує: кожна додаткова одиниця виробництва одного товару веде до все більш убутного виробництва іншого товару.

Точка С на лінії КВМ зазначає ситуації при повному використанні ресурсів

При неповному використанні ресурсів точка спільного виробництва товарів А і В, тобто D, лежатиме нижче КВМ, а недосяжний рівень спільного виробництва при дефіциті ресурсів буде ілюструватися точкою E вище КВМ.

Правобічне зрушення КВМ означає економічне зростання при наступних ресурсних передумовах:

1) збільшення обсягів національних ресурсів;

2) більш ефективне використання наявних національних ресурсів;

3) імпорт ресурсів.

Будь-яка виробнича діяльність є націленою на кінцевий результат. Тому підсумком виробничої діяльності є співставлення витрат виробництва та його підсумків.

Ефективність виробництва – це співвідношення результатів і витрат. Як правило, ефективність є відносним показником з чисельником у вигляді кінцевої цифри і зі знаменником у вигляді даної, початкової величини.

Наприклад, продуктивність (ефективність) праці є підсумок відношення обсягу продукції до середньоспискової чисельності робітників або витрат робочого часу:

Пр = П / Кс; Пр = П: Ч,

де Пр – продуктивність праці; П – обсяг продукції; Кс – середньоспискова кількість робітників; Ч – час роботи, що відпрацьований.

Ефективність основних фондів вимірюється за допомогою показників фондовіддачі (ФВ) й фондоозброєності (ФО):

ФВ = П: Ф; ФО = Ф: Кс,

де П – обсяг продукції; Ф – вартість основних фондів; Кс – середньоспискова кількість робітників.

Ефективність використання сировини й матеріалів вимірюють за допомогою показника матеріалоємності (МЄ):

МЄ = М: П,

де М – вартість матеріалів; П – обсяг продукції.

Існують інші часткові показники економічної ефективності, наприклад, використання інвестицій, власних активів та ін.

У практиці міждержавних зіставлень використовують показники валового внутрішнього продукту або валового національного доходу на душу населення.

На відміну від ефективності економічний ефект є абсолютною величиною і являє собою грошову користь від використання більш продуктивних чинників виробництва.

Соціальний ефект полягає у підвищенні соціальних стандартів життя, наприклад, зростанні тривалості життя, доходів на душу населення, рівня освіченості. Зазначені три величини використовує ООН для розрахунку індексу людського розвитку.

2. Розвиток суспільного виробництва ґрунтується на прогресі науки й техніки.

Наука – специфічний вид людської діяльності, що виробляє нові знання.

Техніка – сукупність засобів виробництва, що використовуються у виробництві.

Технологія – особливий процес поєднання всіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.

Науково-технічний прогрес – безперервний процес розвитку науки, техніки й технологій.

Науково-технічна революція (НТР) – якісний стрибок у розвитку знань і технологій. Останній етап НТР пов’язують з початком комп’ютерної ери.

Новий етап НТР обумовив революційні зрушення у змісті й характері праці.

Зміст праці обумовлюється безпосереднім впливом продуктивних сил.

Ключовими категоріями, які описують зміст праці, є такі:

- продуктивність (продуктивна сила) як результативність діяльності конкретного працівника з точки зору виробництва продукту;

- інтенсивність праці як характеристика напруження, зусиль при діяльності;

- якість праці як рівень професійної майстерності робітника;

- складність праці як риса рівня кваліфікації на підставі досвіду, освіти, навичок;

- важкість праці як рівень впливу роботи на стан здоров’я людини;

- озброєність праці як рівень її оснащеності.

Характер праці відображаєособливості впливу виробничих відносин на трудову діяльність. Наприклад, історичний аспект дозволяє визначити такі основні етапи розвитку трудової кооперації:

- проста кооперація на підставі ручної праці без її поділу;

- мануфактура, для якої додатково характерний поділ праці;

- фабрична кооперація з поєднанням поділу праці й використання машин і механізмів.

Особливості сучасних змін у характері й змісті праці ви розглянете на семінарських заняттях, зокрема такі категорії, як автоматизація, комп’ютеризація, ергономізація, гуманізація праці та ін.

Ключові категорії: виробництво у вузькому розумінні; виробництво у широкому розумінні; виробнича функція; економічна ефективність; економічний ефект; економічні ресурси (фактори виробництва); зміст праці; капітал; крива виробничих можливостей; матеріалоємність; обіг; підприємницькі здібності; праця; продуктивність праці; робоча сила; розподіл; споживання; фондовіддача; фондомісткість; фондоозброєність; характер праці.

ТЕМА 1.3. Економічні потреби та інтереси

1. Суть і класифікація економічних потреб.

2. Економічні інтереси: суть, види й взаємодія.

1. Економічні потреби – ставлення людей до нестачі певних благ з бажанням володіти ними. Таким чином, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Надаємо класифікацію економічних потреб за певними критеріями:

1. За ступеням реалізації:

- абсолютні, що відповідають світовому рівню;

- дійсні, які типові для даної країни або регіону;

- платоспроможні.

2. За пріоритетністю (за А. Маслоу):

- фізіологічні;

- у безпеці й захисті;

- соціальні (у спілкуванні);

- у повазі;

- у самовираженні й самореалізації.

3. За суб’єктами:

- індивідуальні, колективні й суспільні;

- потреби домогосподарств, підприємств і держави.

Розвиток людства диктує необхідність постійного подолання суперечності між зростанням потреб і обмеженістю ресурсів. Це проявляється у дисбалансі між попитом і пропозицією: наявність перевиробництва при перевазі пропозиції та дефіциту при перевазі попиту.

Задоволення потреби супроводжується отриманням корисності. Відрізняють загальну і граничну корисності. Загальна корисність – це підсумкова, накопичена корисність усіх благ, що споживаються. Гранична корисність – це показник останньої одиниці блага при безперервному споживанні. При цьому діє закон спадної граничної корисності, за яким кожна додаткова одиниця блага, що споживається, приносить людині менше задоволення, ніж попередня.

Треба відзначити три етапи розвитку потреб:

- 1-й етап при домінуванні матеріально-речових потреб (до кінця 50-х років 20 ст.);

- 2-й етап з перевагою потреб у соціальних послугах (до нашого часу);

- 3-й етап при пріоритетності вільного часу почав формуватися у 80-90-ті роки 20 ст.

2. Усвідомлені потреби мають назву економічних інтересів.

Економічні інтереси можливо класифікувати за деякими критеріями:

1) за суб’єктами:

- особисті (індивідуальні);

- групові (колективні);

- державні;

2) за об’єктами:

- матеріальні (майнові, фінансові);

- духовні (інтелектуальні);

- соціальні (влада, місце в суспільстві);

3) за засобами реалізації:

- завдяки зростанню доходів;

- за рахунок нагромадження колективного і національного багатства;

- за рахунок підвищення соціально-економічної ефективності.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають суб’єктивні й об’єктивні підстави. Суб’єктивний аспект пов’язаний з індивідуальними особливостями кожної особистості, свідомим вибором нею певної діяльності. Об’єктивна сторона спирається на специфіку певного історичного періоду, який склався незалежно від волі й свідомості людини. Зіткнення інтересів може мати еволюційний (неантагоністичний) і революційний (антагоністичний) характер. Тому проблема пошуку компромісів, тобто узгодження інколи протилежних інтересів має принциповий характер для стабільного соціально-економічного розвитку.

Ключові категорії: абсолютні потреби; гранична корисність; дійсні потреби; економічна потреба; економічний інтерес; економічні суперечності; закон зростання потреб; закон спадної граничної корисності; корисність; платоспроможні потреби.