Організаційно-економічні відносини характеризують систему зв’язків між людиною і виробничим процесом (поділ праці, організація і оплата праці, грошовий обіг та ін.).

Соціально-економічні відносини описують відносини людини й людини при здійсненні господарської діяльності. Йдеться про відносини власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва. Визначальною формою соціально-економічних відносин є власність.

За з агальноцивілізаційним підходом, історію людства підрозділяють за класифікацією американського етнографа Л. Моргана на три основні етапи:

- дикість;

- варварство;

- цивілізованість.

Перші два етапи спираються на перевагу збиральництва готових продуктів природи. Характерна ознака цивілізованості – перехід від збиральництва до переробних суспільно-виробничих технологій.

Таким чином, цивілізованість можна визначити як такий етап розвитку людства, коли поєднуються три основні риси людського буття:

- певний спосіб діяльності у вигляді праці;

- наявність переробних технологій;

- відповідний рівень матеріальної і духовної культури, яка передається від попередніх до наступних поколінь людей.

Різноманітність прояву цивілізаційних ознак можливо угрупувати за горизонтальним і вертикальним аспектами.

Горизонтальний аспект являє собою одночасне існування особливих локальних цивілізацій окремих країн або територій, наприклад, давньокитайська, давньогрецька, давньоримська та ін. Таким чином, підкреслюється географічна специфіка розвитку, що зберігається протягом усієї історії.

Вертикальний аспект узагальнює еволюцію суспільства в цілому протягом історичного розвитку і дозволяє визначити такі етапи соціально-економічного прогресу:

- аграрна цивілізація на підставі так званої неолітичної революції з пануванням сільського господарства як головної галузі суспільного виробництва (від 8 тис. до нашої ери до межі 18-19 ст.);

- індустріальна цивілізація на підставі промислового перевороту (від межі 18-19 століть до нашого часу);

- постіндустріальна, або інформаційна цивілізація, яка бурхливо розвивається в надрах індустріального суспільства з початком нового етапу НТР.

Визначимо головні риси постіндустріального етапу:

1. Перехід до переважно нових технологій на підставі інформаційних технологій.

2. Якісно нова роль людини як джерела і мети суспільного виробництва.

3. Глобалізація та широка інтеграція соціально-економічного життя.

З точки зору координації господарської діяльності визначають такі типи систем:

- традиційні (патріархальні);

- командно-адміністративна;

- ринкова вільної конкуренції;

- змішані;

- перехідні.

2. Соціально-економічним стрижнем будь-якої економічної системи є відносини власності.

Власність – історично певний спосіб привласнення чинників, результатів виробництва і прибавочного продукту.

Юридичний аспект власності відображається в реалізації прав власності на майно та інші господарські активи. Ключовими категоріями з точки зору прав власності є такі:

- користування як процес виробничої експлуатації об’єкта;

- володіння як фактичне панування над об’єктом;

- розпорядження як право прийняття управлінських рішень;

- відчуження з втратою прав власника;

- траст як делегування прав власності іншій особі.

Відзначимо основні типи й форми власності:

- приватна (індивідуальна, сімейна з використанням найманої праці або без зазначеного використання);

- державна (загальнодержавна, місцева (комунальна, муніципальна));

- колективна (кооперативна, часткова (пайова), корпоративна (акціонерна), суспільних організацій, асоціацій та ін.);

- змішана за участю представників не менше двох вказаних типів зокрема спільна за участю іноземних учасників.

Економічний розвиток людства постійно пов’язаний з процесами зміни типів і форм власності. Принциповими є такі категорії:

- роздержавлення як комплекс заходів, які спрямовані на подолання державного монополізму;

- приватизація як форма роздержавлення з відчуженням колишнього об’єкта державної власності на користь недержавної особи;

- націоналізація як процес, протилежний приватизації;

- денаціоналізація (реприватизація) як процес переходу до приватних володарів об’єктів, що були раніше націоналізовані.

Слід відзначити історичний аспект існування відносин власності. Кожній цивілізації відповідав пануючий об’єкт привласнення.

Аграрна цивілізація спиралася на земельну власність і сільське господарство як головну галузь. Але в межах зазначеної системи виділяють географічно-локальні форми: античну, азійську і германську цивілізації.

Індустріальна цивілізація відрізняється домінуванням як головного об’єкта власності засобів і умов праці.

Постіндустріальна форма цивілізації характеризується перевагою власника інформації.

Ключові категорії: аграрна, індустріальна і постіндустріальна (інформаційна) цивілізації; виробничі відносини; власність; економічна система; засоби виробництва; націоналізація; НТП; НТР; поділ праці; право власності; предмети й засоби праці; приватизація; продуктивні сили; реприватизація; соціально-економічні відносини; суспільно-економічна формація; техніко-економічні, організаційно-економічні й соціально-економічні відносини; технологічний спосіб виробництва.