Конкуренція і ціноутворення

1. Ринок: суть, функції та умови формування. Класифікація ринків.

2. Конкуренція як ключова складова ринкового механізму.

3. Суть і суперечності ринкового ціноутворення.

1. Товарне виробництво має довготривалу історію, проходить деякі етапи розвитку. Найвищою формою існування товарного господарства є ринкова система.

Ринкове господарство є сучасним середовищем товарного виробництва.

Ринок – це механізм функціонування ринкового господарства, тобто частина останнього.

Кінцева мета товарного, а тому і ринкового господарства – додатковий продукт у різних формах (прибуток, рента, відсоток). Саме матеріальний інтерес обґрунтовує поведінку суб’єктів ринку.

Визначимо головні риси ринкової економіки.

1) вільний вибір видів і форм діяльності, зокрема, підприємництва;

2) багатоукладність економіки з домінуванням приватної власності;

3) рівні права ринкових суб’єктів з різними формами власності;

4) економічна відокремленість товаровиробників;

5) саморегулювання господарської діяльності, зокрема, вільне ціноутворення;

6) панування чесних зв’язків між економічними агентами, зокрема, в конкурентній боротьбі;

7) розвиненість ринкової інфраструктури, тобто організацій, які забезпечують стійке функціонування суб’єктів економіки;

8) договірний (партнерський) характер відносин ринкових агентів.

Основними суб’єктами ринкової економіки є фізичні особи, групи партнерів, колективи організацій та установ, юридичні особи в різноманітних формах.

Слід відзначити суттєві зрушення у структурі сучасних ринкових агентів. Зростає роль малого і середнього бізнесу, особливо в запровадженні нових інформаційних технологій. Значна роль невеликих суб’єктів у перехідних до ринку системах, насамперед для формування середнього класу як соціальної бази ринкових перетворень.

Ринкове господарство має деякі обмеження, які воно не в змозі подолати самостійно:

- економія на витратах може спровокувати екологічні катаклізми, порушення безпеки людей;

- порушення принципів чесної конкуренції, що потребує державного контролю;

- неможливість соціального захисту деяких категорій населення;

- неможливість значного фінансування так званих колективних потреб (оборона, дипломатія, державна безпека та ін.).

Вказані моменти вирішуються шляхом державного втручання в економіку.

Треба відзначити основні функції ринку:

1) створення передумов для функціонування об’єктивних законів;

2) забезпечення еквівалентності економічних відносин;

3) поширення інтернаціоналізації господарського життя;

4) створення економічних передумов для демократизації суспільного життя;

5) вимір витрат, насамперед, витрат праці людей;

6) стимулювання структурних зрушень в економіці;

7) розвиток засад чесної конкуренції.

Ринок як механізм існування ринкового господарства має дуже складну структуру. Він є полісистемним утворенням з такими основними складовими:

1) ринок споживчих (кінцевих) товарів і послуг;

2) ринок факторів виробництва, зокрема:

- ринок капіталу;

- ринок праці;

- ринок землі й природних ресурсів;

- ринок підприємницьких послуг.

3) фінансово-кредитний ринок, зокрема, ринок цінних паперів і валютний ринки;

4) ринок технологій та інформації.

За територіальною ознакою виділяють світовий, міжнародні, регіональні, національні й місцеві ринки.

За легальністю підкреслюють існування легального (офіційного) і тіньового ринків з визначенням так званих “сірого” із законними видами діяльності й “чорного” з видами діяльності, що заборонені.

За ознакою конкуренції треба визначити такі ринки:

- вільної (досконалої) конкуренції;

- недосконалої конкуренції, зокрема, монополістичної конкуренції, ринки олігополії та монополій.

Інфраструктура – це сукупність галузей та підприємств, які обслуговують виробництво у широкому значенні.

Ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, ресурсів. Назвемо три головні підсистеми ринкової інфраструктури:

1) організаційно-технічна, яка включає біржі, торги, аукціони як змагальні об’єкти, ярмарки, асоціації підприємців, профспілки та ін.;

2) фінансово-кредитна;

3) організаційно-дослідна (консультативні, аудиторські, експертні та інші організації).

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує ринок у цілому, виділяють спеціалізовану інфраструктуру, що забезпечує ефективне функціонування окремих ринків. Наприклад, ринок праці обслуговують державні фонди сприяння зайнятості, пенсійні фонди, центри й курси перепідготовки та підвищення кваліфікації та ін.

2. Сучасна ринкова система об’єднує конкурентні й монопольні складові. З точки зору кількості покупців і продавців, які взаємодіють на ринку, відрізняють такі головні форми конкуренції:

- поліполія (багато продавців і покупців) як синонім чистої конкуренції;

- олігополія з малим числом продавців і великою кількістю покупців;

- монополія з одним продавцем і великою кількістю покупців;

- олігопсонія з малою кількістю покупців і значною кількістю продавців;

- монопсонія з одним покупцем і великою цифрою продавців;

- дуополія (білатеральна монополія) з взаємодією одного продавця і одного покупця;

- обмежена монополія з одним продавцем і малою кількістю покупців;

- природна монополія з унікальним становищем за рахунок володіння рідкісними ресурсами й державними гарантіями недопущення конкурентів (в Україні це постачання електроенергії, комунальних послуг населенню, залізниця та деяке інше).

Традиційними організаційними формами існування монополій, як правило, є пул, корнер, картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат та ін.

Особливою і зростаючою формою монополізму в сучасних умовах є монополія на об’єкти інтелектуальної власності: винаходи, товарні знаки торгові марки та ін. Державний та міжнародний захист прав інтелектуальної власності є одним з пріоритетів сучасної економіки.

Конкурентна боротьба здійснюється за допомогою таких основних форм:

1) цінова конкуренція за рахунок зниження цін або витрат при незмінних цінах;

2) нецінова конкуренція за допомогою реклами, зростання якісних характеристик товарів, поліпшення гарантійного і сервісного обслуговування, внутрішньофірмового постачання за вигідними умовами, постачання в межах міжнародних економічних угруповань або угод;

3) недобросовісна конкуренція з використанням методів, які заборонені законом.

Державне регулювання конкуренції та монополізму вперше було здійснено в США з прийняттям закону Шермана в1890 р. В Україні діють Закони “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницької діяльності” і “Про захист економічної конкуренції”.

3. Ключовими категоріями ринку є попит і пропозиція. Попит – це ринкова потреба в товарах, яка обумовлена суб’єктивними бажаннями споживача та його платоспроможністю, що має вираз у грошовій формі. Закон попиту наголошує: при інших рівних умовах ціна товару і величина попиту на нього мають зворотну (негативну) залежність. Графічно зазначена залежність виглядає як спадна крива.

Рис. 2.1 Крива попиту

До головних факторів попиту відносять такі:

- рівень цін на даний товар;

- рівень цін на супутні товари, які заміняють або доповнюють даний;

- рівень грошових доходів;

- кількість споживачів на ринку;

- уподобання, смаки й переваги споживачів;

- державне регулювання, наприклад, податки або субсидії;

- природно-кліматичні умови.

Пропозиція – обсяг продукції, що постачається на ринок для продажу. Закон пропозиції наголошує: при інших рівних умовах ціна і пропозиція товару мають пряму (позитивну) залежність. Графічно це має вигляд висхідної кривої.

Рис. 2.2 Крива пропозиції

До основних факторів пропозиції включають наступні:

- рівень цін на даний товар;

- рівень цін на чинники виробництва;

- якісні характеристики виробничих чинників;

- мода, традиції та інші суб’єктивні моменти;

- природно-кліматичні та географічні особливості;

- кількість виробників(продавців) на ринку;

- вплив держави на виробничу діяльність (податки, субсидії, пільги).

Еластичність попиту – це відносна (відсоткова) зміна його величини при зміні іншого чинника (власної ціни, ціни супутнього товару, доходу) на одиницю (один відсоток).

Еластичність пропозиції – це відносна (відсоткова) зміна її величини при зміні іншого чинника, насамперед, власної ціни товару, на один відсоток.

Між попитом і пропозицією існує складна взаємозалежність, яка у підсумку описується категорією кон’юнктура ринку, тобто певна комбінація величин пропозиції та попиту в трьох якісних формах: ринкової рівноваги, дефіциту і перевиробництві.

Ринкова рівновага - рівність величин зазначених параметрів.

Рис. 2.3 Ринкова рівновага

Перевищення попиту над пропозицією має назву дефіциту, а перевага пропозиції над попитом є перевиробництвом.

Якщо в одній системі координат побудувати обидві лінії, ми отримуємо ринкову рівновагу в точці перетину з визначенням рівноважної ціни й рівноважного обсягу.

Ринкова рівновага може бути стійкою або нестійкою з коливанням цін чи величин попиту і пропозиції. Під час дефіциту виникає тенденція до підвищення цін, а при перевиробництві – до їх зниження, що врешті решт встановлює рівноважні показники.

На практиці використовують різні методи формування цін. Найбільш поширеним є метод “витрати плюс”, коли до величини витрат додають певний відсоток планового прибутку. Крім того, існують методи залучення показника цінової еластичності попиту, коли визначають діапазон коливання цін залежно від змін обсягу виробництва. Метод експертних оцінок застосовують для цінової політики на непередбаченому ринку.

Основними видами ринкових цін є базові, номінальні (довідкові, біржові котирування), фактурні, виробничі, оптові, роздрібні, вільні ринкові, монопольні, світові та ін.

Треба відзначити специфічні назви цін: курси валют і цінних паперів, тарифи на послуги, ціни чинників виробництва (зарплата, процент, рента).

Ключові категорії: аукціон; біржа; ринкова інфраструктура; ринок; вільна (досконала) конкуренція; еластичність попиту; еластичність пропозиції; монополія; монопсонія; олігополія; олігопсонія; монополістична конкуренція; попит; природна монополія; пропозиція; ринкова рівновага; торги; ціна.