Суспільний продукт і його основні форми

1. Сутність і види суспільного відтворення.

2. Суспільний продукт: основні форми та методи обчислення.

3. Сутність і структура національного багатства.

4. Ринковий кругооборот і макроекономічна рівновага.

5. Розподіл національного доходу і об'єктивні основи формування доходів населення.

6. Національний дохід, споживання і заощадження.

1. Як ми відзначали раніше, макроекономічний рівень господарювання охоплює відносини суб’єктів у масштабах національного економіки. Об’єктом досліджень макроекономіки виступають загальнонаціональні (сукупні, агреговані) показники й явища, наприклад, сукупні попит і пропозиція, валовий внутрішній продукт, суспільне відтворення.

Суспільне відтворення – це постійно відновлювальний процес виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто виробництво у широкому значенні.

Головними складовими суспільного відтворення:

- відтворення людини, зокрема його робочої сили;

- відтворення навколишнього середовища існування людей, деяких природних ресурсів;

- відтворення засобів виробництва;

- відтворення виробничих відносин у цілому.

Відтворювальні процеси складні, тому актуальна проблема пропорційності, тобто оптимального сполучення усіх економічних ресурсів суспільства. Слід зазначити історичний внесок у моделювання відтворювальних схем Ф. Кене (“Економічна таблиця”), К. Маркса (схеми простого і розширеного відтворення), Нобелевських лауреатів з економіки: В. Леонтьєва (теорія “витрати-випуск”), Л. Канторовича (теорія оптимального функціонування виробництва), уродженця Харківської губернії, студента Харківського університету, а потім відомого американського вченого С.Кузнеця (принципи обчислення національного доходу, кінцевого й проміжного споживання).

Визначають три види суспільного відтворення:

- звужене, тобто при зменшенні обсягів суспільного виробництва порівняно з попереднім періодом;

- просте, тобто при незмінності масштабів виробництва протягом попереднього і поточного періодів; принциповим є повне використання додаткового продукту на особисте споживання;

- розширене, тобто з поширенням розміру суспільного продукту порівняльно з попереднім часом при використанні частини додаткового продукту на виробниче споживання.

Якщо розширене відтворення характерне і на макро-, і на мікроекономічному рівнях, то економічне зростання описує ситуація тільки в макроекономіці.

2. У загальному вигляді продукт, що створюється суспільством, складається з трьох ключових складових:

1) матеріальні витрати (МВ);

2) необхідний продукт (НП);

3) прибавочний (додатковий) продукт (ПП).

Таким чином, СП (сукупний продукт)=МВ+НП+ПП.

Дві останні складові являють собою нову (додану) вартість, або джерело доходів усіх національних суб’єктів, тобто національний дохід (НД). Можливо записати таку формулу:

СП=МВ+НД.

За радянські часи статистика спиралася на систему балансу народного господарства (БНГ) з головним показником сукупним суспільним продуктом (ССП) як сумі вартості всіх товарів у сфері матеріального виробництва.

Таким чином, ССП мав такі риси:

- вимірював тільки вартості у матеріальному виробництві й не враховував суми при наданні більшості послуг;

- включав подвійний рахунок, тобто продукцію проміжного споживання (сировину, матеріали), яка неодноразово враховувалася на різних ступенях виробничого процесу.

Україна як член Організації Об’єднаних Націй повинна використовувати її вимоги у сфері статистики, зокрема систему національних рахунків (СНР), остання редакція якої ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 році. Система національних рахунків – це система національному обліку, яка побудована у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки. СНР аналізує процеси як у матеріальному, так і в нематеріальному виробництві, підсумовує лише нові, тобто додані вартості й виключає подвійний рахунок. СНР використовує балансовий метод, тобто спирається на так званий принцип подвійного запису, коли одна операція описується двічі: як активна при створенні продукту і пасивна при споживанні ресурсів. У цілому система охоплює більш 500 рахунків і біля 30 допоміжних таблиць.

До 1993 року головним показником СНР був валовий національний продукт (ВНП) як сума кінцевих вартостей товарів і послуг, які створили національні cуб’єкти (громадяни, національні компанії та ін..) незалежно від місця їх діяльності.

Головний показник СНР-93 – валовий внутрішній продукт (ВВП) як сума кінцевих вартостей товарів і послуг, які створили резиденти всередині країни протягом року. Резиденти – це юридичні й фізичні особи, економічні інтереси яких пов’язані відносно тривалого часу з територією даної країни, тобто вони зареєстровані на її території й підпорядковані її законодавству.

Визначають три методи розрахунку ВВП:

1) виробничий, коли складаються додані вартості усіх товарів і послуг;

2) розподільчий, або дохідний, коли складаються амортизація, непрямі податки на бізнес (акциз, податок на додану вартість, мито та ін.) і факторні доходи (зарплата, відсотки, рента та інші доходи від власності, валовий прибуток);

3) кінцевого використання, або витратний, коли складаються споживання домогосподарств, валові приватні внутрішні інвестиції, державні витрати й чистий експорт (різниця між експортом та імпортом країни).

Треба відзначити такі види ВВП:

- номінальний, тобто в поточних цінах;

- реальний, тобто в незмінних цінах і при фактичному рівні безробіття;

- потенційний, тобто в незмінних цінах і при природному рівні безробіття.

На підставі ВВП розраховують низку похідних показників, зокрема:

- чистий внутрішній продукт (ЧВП) = ВВП – амортизація;

- валовий національний дохід (ВНД) = ВВП + чисті факторні доходи (різниця між закордонними факторними доходами резидентів – факторними доходами нерезидентів на території даної країни);

- валовий наявний національний дохід (ВНДн) = ВНД + чисті зовнішні трансферти (різниця між цифрами трансфертів нерезидентів резидентам і резидентів нерезидентам);

- особисті доходи, або доходи кінцевого споживання (КС) – частина ВНДн, яка спрямована на кінцеві потреби домогосподарств і державних органів;

- заощадження (З) = ВНДн – КС, тобто заощадження – частина кінцевих доходів, яка терміново не споживається і залишається в якості активів суб’єкту.

3. Категорія ”багатство” відображає підсумки соціально-економічного розвитку окремої людини, держави або світу в цілому. За змістом багатство включає запаси засобів виробництва предметів споживання і трудовий потенціал людей.

Національне багатство – сукупність усіх благ, які нагромаджені за всю історію і знаходяться у розпорядженні суспільства. Джерелами багатства є праця і природа.

Природне багатство складається із засобів життя і природних засобів праці.

До засобів життя відносять родючий грунт, звірів, гриби та ін.

Природні засоби праці містять водоспади, судноплавні річки, корисні копалини.

Крім природних складових, національне багатство включає такі елементи:

- основні й оборотні фонди;

- особисте майно населення;

- товарні запаси на підприємствах;

- державні резерви;

- державні золотовалютні запаси;

- об’єкти інтелектуальної власності, які мають грошову оцінку (патенти, ліцензії, товарні знаки, права на винаходи, користування деякими активами та ін.);

- професійні, інтелектуальні й фізичні здібності людей.

Суттєві зрушення у технології виробництва значно вплинули на погляди щодо ролі людини у сучасному виробництві. Найбільш концентровано цей факт виявив себе в теоріях людського капіталу. Остання категорія включає наступні елементи: знання; навички; здібності. Обмеження можливостей людини у розвитку її виробничої активності призводить до зменшення національного багатства.

Ефективність людини як працівника залежить від попередніх інвестицій у такі сфери:

- освіта;

- виробниче навчання;

- охорона здоров’я з охороною довкілля;

- мобільність, зокрема, міграція населення;

- інформаційне забезпечення;

- народження і виховання дітей.

4. Макроекономічний кругооборот – процес безперервного руху факторів і результатів виробництва, продуктів і доходів, натуральних одиниць і грошей, що обслуговують взаємодію всіх ринкових суб'єктів.

Той самий суб'єкт на різних стадіях оперує ресурсами, кінцевими товарами і послугами, а також грошовими активами, що приводить до висновку: макроекономічна рівновага можлива при рівності всіх видаткових доданків з однієї сторони і дохідних доданків з іншої. Іншими словами, рівновага можлива при збігу величин сукупних попиту і пропозиції.

Визначимо три основні моделі кругообороту:

1) проста, або двосекторна, з урахуванням взаємодії домогосподарств, що поставляють ресурси, і підприємницького сектора, що робить кінцеві товари;

2) закрита, або трисекторна, в якій до двох попередніх суб'єктів додається держава з податковими, грошово-кредитними та іншими важелями впливу;

3) відкрита, або повна, чотирьохсекторна, коли до трьох зазначених суб'єктів приєднуються закордонні учасники.

Рівновага поєднує рівновага на трьох укрупнених ринках: ринку ресурсів (факторів); ринку кінцевих товарів і послуг; грошовому ринку.

Сукупний попит (АD) – це обсяг національної продукції, що всі споживачі готові придбати за даною ціною в даний момент часу.

Закон попиту наголошує: за інших рівних умов ціни і сукупний попит мають зворотну, або негативну залежність. Тому крива попиту має спадний характер.

Рис. 3.1 Крива сукупного попиту (АD)

Сукупна пропозиція (АS) – це рівень реального ВВП при даному рівні цін у даний момент часу. Закон пропозиції наголошує: за інших рівних умов ціна й обсяг пропозиції мають прямий (позитивний) зв'язок.

На характер графіка АS впливають фактор часу і фаза економічного циклу. У короткостроковому періоді підвищення цін стимулює ріст сукупної пропозиції. У довгостроковому ж періоді ріст цін більше не є стимулом подальшого приросту виробництва.

На фазах кризи і депресії ціни можуть залишатися незмінними при обсязі ВВП, що змінюється. Таким чином, можливість реалізувати залежані на складі товари не стимулює зростання цін, тому на зазначених фазах циклу графік являє собою горизонталь і горизонтальний відрізок називається кейнсіанским (І). На фазі підйому стимулом росту ВВП є підвищення цін (інфляція) і відрізок називається висхідним, або проміжним (ІІ). На фазі піка (бума) економіка цілком використовує всі потужності при повній зайнятості, що робить відрізок графіка вертикальною лінією, тобто класичним відрізком (ІІІ).

Ціновим фактором сукупної пропозиції є власні ціни товарів. Вплив цін товарів на обсяг ВВП ілюструється за допомогою руху по кривій АS.

Рис. 3.2 Крива сукупної пропозиції (AS)

Макроекономічна рівновага – це збіг величин AD і AS.

Графічне зображення кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції в одній системі координат називається моделлю “AD-AS”.

Рис. 3.3 Макроекономічна рівновага

5. Питанням роз­поділу присвячено багато спеціальних праць. Значний внесок у розробку проблем розподілу зробили Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, К. Маркс, Дж. Б. Кларк, Дж. М. Кейнс, М. Фрідман та ін. Теорія розподілу була започаткована Д. Рікардо. Визначення законів, що регулюють розподіл продукту між класами, на думку Д. Рікардо, становить основне завдання політичної економії. Дж. С. Мілль свою тритомну працю присвятив в основному роз­подільним відносинам, подетально й поелементно проаналізував­ши практику розподілу та підбивши підсумки теорії розподілу класичної політичної економії. Дж. Б. Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється суспільним законом, згідно з яким кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює.

Суб'єктами розподілу є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи держава. Об'єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси, праця, капітал, дохід, технологія, інформація тощо. У рамках національної економіки об'єкти роз­поділу — це національне багатство, валовий національний про­дукт, національний дохід тощо. До інфраструктури розподілу на­лежить система оплати праці, грошово-кредитна система, сис­тема формування та використання бюджету держави, фінансова система підприємств та організацій тощо. Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль: по-перше, є умовою виробництва; по-друге, виступає результатом виробниц­тва; по-третє, визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу (наприклад, поділ національного доходу на споживання та нагромадження) визначає здатність суспільс­тва до економічного зростання в перспективі. У процесі розпо­ділу визначається частка кожного економічного фактора вироб­ництва в створеному сукупному суспільному продукті, вало­вому національному продукті чи національному доході. Розпо­ділу доходів передує розподіл факторів виробництва. Залежно від форм власності па фактори виробництва визначається характер розподілу доходів.

На характер розподілу факторів виробництва впливають три групи чинників:

- закони, що регулюють розвиток продуктивних сил;

- економічні закони функціонування ринку;

- економічна роль держави.

Розподіл доходів займає проміжне місце між виробництвом у вузькому значенні й кінцевим споживанням. Треба підкреслити два основних методологічних погляди до дослідження доходів:

- марксистський;

- неокласичний, або функціональний.

За першим поглядом форми доходів похідні від поділення нової вартості на необхідну і додаткову. Необхідна вартість (необхідний продукт) є еквівалентом майбутньої зарплати. Додатковий продукт, який також створюється робітником, розподіляється між власниками підприємницьких здібностей, капіталу і землі у вигляді відповідно прибутку, проценту і ренти.

За другим підходом величина кожного факторного доходу дорівнює граничному вкладу в підсумковий дохід підприємства після реалізації продукції. Зазначена оцінка спирається на теорію граничної продуктивності, згідно з якою розмір первинного (факторного) доходу є ціною ресурсів. Ціна являє собою підсумок певної комбінації попиту і пропозиції даного товару. Але попит на ресурси є похідною величиною від попиту на кінцевий товар. Одночасно, з точки зору пропозиції, існують різні технології, тобто різні комбінації ресурсів, що дозволяють досягти виробничої мети. Таким чином, доходи в мікроекономіці як ціни на відповідні фактори пов’язані економічно і технологічно. Власники факторів доповнюють один одного, тому їх злагода обумовлює стійкість економічного процесу.

Усі доходи підрозділяють за певними критеріями.

За факторним критерієм визначають дві основні групи:

- первинні, тобто факторні – зарплата, прибуток, рента, відсоток;

- вторинні як підсумок перерозподілу, тобто соціальні трансферти, або пенсії, стипендії, допомога, пільги; з радянських часів для них залишився термін – суспільні фонди споживання.

За функціональним критерієм визначають такі форми:

- трудові, як за рахунок власної праці з власними активами (особисте підсобне господарство, вільна творча діяльність з отриманням гонорарів та ін.), так і за рахунок найманої праці у вигляді зарплати;

- доходи від підприємництва у вигляді прибутку або відсотків за позички безпосереднім підприємцям;

- доходи від власності за рахунок ренти або відсотків від операцій з цінними паперами, вкладами (депозитами) у кредитні установи чи внесками в статутний фонд колективних підприємств;

- сімейні доходи, зокрема, спадщина і дарування.

Сімейні доходи підсумовують особисті доходні складові, тому вони є узагальненим показником рівня і якості життя людей. Важливими характеристиками є структура сімейних доходів за походженням і напрямки їх використання. Так, ознакою розвиненості країни є різноманіття (диверсифікація) дохідних складових і порівняно низка частка витрат на продукти харчування. За даними статистики, харчові продукти в Україні займають ледь 60 % від сумарних витрат, а в розвинутих країнах Північної Америки, Західної Європи і Азії – 20-25 %.

Механізм ринку не в змозі подолати зростаючу нерівність у доходах, яка здатна підірвати соціальний мир у суспільстві. Тільки державне регулювання і перерозподіл доходів, тобто активна соціальна політика, згладжують суперечності.

Держава здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях:

1. Держава може втручатися у процес формування цін на економічні фактори виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів, гарантуючи їм отримання доходів. Це сто­сується в першу чергу ренти, процента і заробітної плати. Так, політика Національного банку щодо встановлення облікової ставки, ставки рефінансування формує рівень доходів банківського капіталу. А політика заморожування заробітної плати приводить до стримування доходів найманих працівників. Державна під­тримка сільськогосподарських цін у більшості країн світу гарантує фермерам отримання відповідного доходу.

2. Держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із суб'єктів господарювання. У цьому разі держава змінює результати індивідуального розподілу доходів між економічними факторами виробництва. Результати перерозподілу можуть проявлятись у формі вер­тикального перерозподілу (між багатими й бідними за рахунок різного роду податків) і горизонтального перерозподілу (за ра­хунок трансферти, субвенції, витрат на охорону здоров'я та осві­ту, субсидії тощо). Економічна доцільність перерозподілу за­безпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох розподільних принципів: принципу ефективності й принци­пу соціальної справедливості. Здійснюючи принцип соціальної справедливості, держава гарантує своєму громадянину достатній рівень життя, не допускає, щоб він опинився за межею бідності. Із цією метою держава визначає мінімум оплати праці, якого обов'язково повинні дотримуватись роботодавці всіх форм влас­ності.

Мінімальна заробітна плата — це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично відпрацьовану повну міся­чну норму праці (робочого часу) найманого працівника. Такий мінімум не повинен бути нижчим за існуючий у країні прожит­ковий мінімум.

Суспільні фонди споживання є особливим джерелом забезпечення потреб людей за рахунок перерозподілу первинних доходів у таких основних формах:

- фонди спільного задоволення потреб;

- фонди підтримки непрацездатних.

Споживчий кошик є певним набором товарів і послуг, які необхідні для задоволення нормальних потреб середньостатистичної сім’ї. Визначають три групи в межах кошику: продовольча частина, частина непродовольчих товарів і послуг, податки й обов’язкові платежі.

Прожитковий мінімум – певний набір товарів і послуг на підставі нормативів споживання першочергових життєвих засобів. Вказаний мінімум має дві форми прояву:

1) фізіологічний мінімум;

2) соціальний мінімум, який перевищує фізіологічний на суму коштів, які забезпечують задоволення окремих духовних і соціальних потреб для збереження існуючого рівня життя.

Взагалі нерівність у доходах пояснюється по-різному. Егалітарний підхід проповідує максимальне зближення доходів. Утилітарний підхід спирається на визначення пріоритету добробуту окремого споживача без зовнішнього регулювання. Роулсіанський підхід підкреслює шлях соціальної підтримки найбільш незахищених прошарків. Оптимальність, за В. Парето, досягається тоді, коли зміни в розподілі доходів не погіршують добробуту хоча б одного з його учасників. Соціальне регулювання, за Е. Бароне, ефективне, коли виграш одних обумовлює певну компенсацію збитків для інших за рахунок перших і при згоді других.

Кількісне вимірювання нерівності можливе з використанням децильного, квартильного, квінтильного та інших коефіцієнтів, за якими розраховується співвідношення доходів, наприклад, для квартильного показника, 25% найбагатших і 25% найбідніших прошарків населення.

Графічно можлива ілюстрація кривої Лоренца, коли абсциса відображає групи населення у відсотках, а ордината – відсоткові частки доходів, які одержують ці групи. Бісектриса є проявом абсолютної рівності. Увігнута крива нижче бісектриси описує нерівність тим більшу, чим більше відстає крива від прямої. Кількісно криву Лоренца доповнює коефіцієнт Джині, за яким відношення площини фігури, що характеризує відрив кривої від бісектриси, до площини трикутника з гіпотенузою у вигляді відрізку бісектриси, описує зазначену нерівність.

Рис.3.4 Крива Лоренца

Розподіл доходів об’єднує мікро- і макроекономічні підходи. На макрорівні за участю держави забезпечуються принципи й умови розподілу. На мікрорівні реалізуються конкретні заходи з розподілу і перерозподілу доходних сум.

6. Концепція споживання і за­ощадження становить інтелектуальний стри­жень кейнсіанського підходу. Застосована понад сімдесят років тому англійським економістом Дж. Кейнсом, ця концепція була неприй­нятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елемен­тів кейнсіанської теорії ввійшли у словник політичної економії.

Відтворювальний ефект допомагають досліджувати наступні ключові категорії:

- споживання, тобто частина доходів, що вибуває з наступного руху активів;

- заощадження, тобто частина доходів, що залишається після вирахування споживання і бере участь у подальшому обігу; саме заощадження є основою інвестицій;

- нагромадження, тобто використання заощаджень для виробничих потреб;

- інвестиції, тобто вкладення, насамперед, довгострокові, у розвиток виробництва;

- середня схильність до споживання (ССС) = споживання: дохід;

- середня схильність до заощаджень (ССЗ) = заощадження: дохід = = 1 – ССС;

- гранична схильність до споживання (ГСС) = зміни у споживанні: зміни в доході;

- гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) = зміни в заощадженнях: зміни в доході = 1 – ГСС;

- мультиплікатор інвестицій (Мі) = зміни у доході: зміни в інвестиціях = 1: ГСЗ;

- акселератор (А) = зміни в інвестиціях поточного періоду: приріст доходу за проміжок часу від попереднього до поточного періодів.

Ключові категорії: акселератор; ВВП; ВНД; ВННД; ВНП; вторинні доходи; ГСЗ; ГСС; заощадження; звужене відтворення; мультиплікатор; нагромадження; національне багатство; національний дохід; первісні доходи; просте відтворення; розширене відтворення; розподіл; СНР; споживання; ССЗ; ССП; ССС; суспільне відтворення; трансферти; ЧВП.