Робочої сили та їх регулювання державою

1. Економічне зростання і економічний розвиток.

2. Сутність і види економічних циклів.

3. Сутність, види й показники зайнятості та безробіття.

4. Державне регулювання ринку праці.

1. Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) і його основних фа­кторів. Економічне зростання – стійке розширення масштабів діяльності господарської системи в цілому з такими основними чинниками:

- народонаселення;

- природні (кліматичні, геологічні, екологічні та інші умови);

- нагромадження, тобто використання частини додаткового продукту на розширення виробництва;

- науково-технічний прогрес.

Інколи сукупність чинників об’єднують у дві групи:

- чинники сукупного попиту;

- чинники сукупної пропозиції.

Відрізняють два основних типи економічного зростання:

- екстенсивний з розширенням виробництва при кількісному збільшенні наявних ресурсів і при незмінності ефективності їх використання;

- інтенсивний з розширенням виробництва при якісному поліпшенні використання ресурсів, тобто при їх більш ефективному застосуванні.

На практиці не існують чисто екстенсивний або інтенсивний шляхи зростання. Більш коректними є терміни “переважно екстенсивний” або “переважно інтенсивний” типи зростання.

Загальною основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного боку, еко­номічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в тако­му сенсі стимулюють його створення. У реальному житті ця су­перечність — лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою знахо­дить своє виявлення у відповідному типі економічної системи: традиційній капіталістичній (ринковій), командній (адміністра­тивно-командній), змішаній, перехідній (від адміністративно-командній до змішаній).

На межі ХХ - ХХІ ст. вчені почали розрізняти категорії “економічне зростання” і “економічний розвиток”. Розвитком вважається різними економістами й соціологами таке збільшення обсягів виробництва, яке забезпечує поліпшення рівня життя більшості населення, сприяє економічній та політичній свободі особи, гальмує екологічну деградацію. Останній аспект є змістом так званого “сталого розвитку”, який був вперше проголошений у 1992 році на спеціальній конференції під егідою ООН у Ріо-де-Жанейро і отримав подальший розвиток на конференції в Йоганнесбурзі у 2002 р.

2. Економіка не є назавжди сталим утворенням. Існують такі дві групи передумов макроекономічної нестабільності:

- зовнішні, або екзогенні (природні, воєнно-політичні та ін.);

- внутрішні, або ендогенні, насамперед, циклічність розвитку.

Циклічність проявляється у періодичному повторенні фаз розвитку. традиційно відзначають такі основні види економічних циклів:

1) малі тривалістю до 4-х років на підставі несталості грошово-кредитної сфери економіки з двома фазами (спад і піднесення);

2) середні тривалістю 5-11 років на підставі старіння і заміни основного капіталу з чотирма фазами:

- криза, або спад, рецесія;

- депресія, або стагнація, застій;

- пожвавлення;

- піднесення, або експансія, бум, впритул до пику виробництва;

3) великі (довгі хвилі в економіці) тривалістю 40-60 років з двома фазами (спад і піднесення) на підставі різних фундаментальних причин, за думкою різних учених, зокрема:

- У. Джевонс пов’язував довгі хвилі з періодичністю змін плям на Сонці, що спочатку впливало на аграрне виробництво, а далі на чергування фаз підприємницької діяльності;

- М. Кондратьєв брав за основу революційні технологічні зміни;

- Й. Шумпетер віддавав перевагу змінам інноваційної активності, що було близько до поглядів Кондратьєва.

Треба відзначити існування криз нециклічного характеру:

- структурні кризи у вигляді криз відносного перевиробництва і відносного недовиробництва;

- системні кризи з глибокою трансформацією усіх сторін суспільного життя, що припускає необхідність переходу до нової економічної системи.

3. Робоча сила, труд на макроекономічному рівні описуються за допомогою сукупних, або агрегованих показників.

Сукупний працівник – це соціально-економічна і організаційна єдність робітників, які створюють суспільний продукт при таких передумовах спільної діяльності:

- єдина виробнича мета;

- поділ праці, який формує колективну трудову діяльність.

Трудовий потенціал – це сума усіх можливих ресурсів праці, включаючи як наявних працездатних, так і тих, хто наближується до цієї категорії. Трудовий потенціал спирається на освітню і професійно-кваліфікаційну підготовленість людей, а також на здатність робітників до продуктивної праці.

Трудові ресурси – це працездатне населення у працездатному віці.

Зайнятість – це форма реалізації здібностей сукупного працівника, тобто діяльність з метою задоволення потреб за певний дохід. Визначимо основні форми зайнятості:

- повна, пов’язана з існуванням природного безробіття;

- раціональна при відповідності структурі національної економіки;

- ефективна, що забезпечує оптимальний соціально-економічний результат сукупної трудової діяльності;

- гнучка, що припускає певні форми комбінування організаційних форм;

- примусова або добровільна залежно від соціального статусу працівника.

Середовищем діяльності сукупного працівника є ринок праці, або ринок робочої сили. Основними суб’єктами зазначеного ринку є наймані робітники й роботодавці.

Головними суб’єктами інфраструктури трудового ринку є правові засади функціонування, державні й недержавні служби, фонди, курси, об’єднання працівників і підприємців.

Специфікою ринку праці є існування таких рис:

- він є ринком недосконалої конкуренції, зокрема білатеральною монополією, тобто ареною відносин об’єднань роботодавців і робітників (профспілок);

- він є регульованим ринком з боку держави, яка встановлює деякі правові обмеження;

- він є ринком трудових контрактів (договорів, угод).

Функціями ринку праці є наступні моменти:

- забезпечення оптимального розвитку зайнятості та економіки в цілому;

- раціональне розміщення трудових ресурсів;

- узгодження інтересів усіх соціальних груп.

В умовах ринкової економіки наймана праця є товаром з відповідним формуванням ціни (зарплати) на підставі взаємодій факторів пропозиції та попиту.

Пропозиція праці характеризується чисельністю людей, які потребують працевлаштування за умов певної оплати.

Визначають три основні джерела трудової пропозиції:

- демографічне з урахуванням молоді, що працевлаштується вперше;

- соціальне з урахуванням колишніх незайнятих у працездатному віці;

- економічне з урахуванням тих, хто вивільнюється з інших галузей або країн.

Фактори пропозиції праці поділяються на цінові, тобто залежні від рівня зарплати, й нецінові (традиції, допомога по безробіттю, податки, тіньова зайнятість та ін.).

Попит на труд – це платоспроможна потреба роботодавців щодо отримання трудових послуг з боку найманих працівників. Як і у випадку з пропозицією, визначають цінові й нецінові фактори трудового попиту.

Збіг величин попиту і пропозиції дає ринкову рівновагу на ринку праці. Перевищення попиту обумовлює дефіцит робочої сили, домінування пропозиції існування безробіття.

Саме безробіття, яке провокує зниження виробництва і одночасно породжується ним, а також цінові зміни є головними проявами макроекономічної нестабільності, яка описує втрату економічною системою мобільності й гнучкості.

З точки зору статистики, безробітними вважаються люди з наступними особливостями:

- працездатні у працездатному віці;

- зареєстровані в державній службі зайнятості;

- отримують грошову допомогу;

- активно шукають роботу і здатні приступити до неї.

Різні економічні напрямки по-різному обґрунтовують причини виникнення безробіття:

- Т.Р.Мальтус підкреслював існування закону народонаселення з проблемою у вигляді демографічного вибуху;

- К. Маркс пов’язував закон народонаселення зі зростанням органічної будови капіталу, тобто технічної будови, яка викликана науково-технічними змінами;

- класичний погляд визначає надмірно високу зарплату;

- кейнсіанський погляд підкреслює пріоритет недостатнього сукупного попиту, який робить недостатньою сукупну пропозицію;

- інституціональна точка зору віддає перевагу недостатності інституціональних складових, наприклад, нестачі інформації, недолікам роботи відповідних державних установ.

Безробіття характеризується двома основними показниками:

- рівнем, що описується формулою

Р_б = К_б: К_рс х 100,

де К_б – кількість безробітних; К_рс – кількість зареєстрованої робочої сили;

- тривалістю.

Визначають такі основні види безробіття:

1) добровільне при небажанні робітника працювати за даним рівнем зарплати або інших причин, зокрема фрикційне безробіття в зв’язку зі зміною професії або механічною міграцією;

2) вимушене при перепадах ринкової кон’юнктури з наступними формами:

- сезонне;

- технологічне як наслідок модернізації виробництва;

- конверсійне в підсумку перепрофілювання воєнно-промислового комплексу (ВПК);

- структурне як єдність технологічного і конверсійного з обов’язковою необхідністю перепідготовки й перекваліфікації;

- циклічне за умов розвитку економічної кризи;

- застійне при довгорічній незайнятості;

- інституціональне при дефіциті належної інформації;

3) природне як єдність фрикційного і структурного.

Головним економічним наслідком безробіття є втрата обсягу продукції, що описує закон Оукена: 1 % перевищення фактичного рівня безробіття над природним забезпечує 2, 5 % відставання реального ВВП від потенційного.

4. В Україні з другої половині 90-х років XX ст. фактично не відбувалося розширене від­творення робочої сили. Об'єктивними показниками цього явища є поступове зменшення чисельності населення і робочої сили; коливання реальної заробітної плати; скорочення державних видат­ків на розвиток освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва тощо. Різке погіршання умов для відтворення робочої сили негатив­но впливає на демографічні процеси в країні, що характеризують тип відтворення робочої сили — звужене відтворення.

Кількість робочої сили і трудових ресурсів у кінцевому підсум­ку визначається чисельністю, статево-віковою структурою, на­роджуваністю і тривалістю життя населення, тобто демографіч­ними процесами.

Природний рух населення, характер його відтворення визна­чається не тільки рівнем економічного розвитку країни, а й ін­шими факторами: соціальними умовами, традиціями культури і побуту, конкретними історичними факторами.

Досвід показує, що держава може позитивно впливати на розширене природне відтворення населення своєю демографіч­ною політикою, яка є складовою частиною загальної соціально-економічної політики суспільства.

Елементами цієї політики є покращання житлових умов з ура­хуванням демографічного фактора, надання відчутної допомоги на дітей, забезпечення населених пунктів дитячими установами, збільшення відпусток у зв'язку з вагітністю, пологами і післяпо­логовим вихованням, зміцнення сім'ї, зростання реальних дохо­дів сімей. Винятково важливе значення має розвиток системи охорони здоров'я в країні, системи безплатного лікування, медич­ного страхування, охорони материнства.

Суть у тому, що дієздатна політика зайнятості в теперішніх умовах повинна мати довгостроковий характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, що гальмує зростан­ня безробіття і скорочення зайнятості населення.

У наших умовах найбільш важливими можуть бути заходи, що сформульовані нижче:

1. Прискорений розвиток дрібного підприємництва.

2. Активізація державних інвестицій у соціальну і виробничу
інфраструктуру, особливо в такі сфери, які не орієнтуються на одержання прибутку (будівництво і утримання дитячих садків, розширення мережі інтернатів, лікарень, поліклінік, будівництво і
ремонт автомобільних шляхів сполучення тощо).

3. Розширення обсягів фінансування на розвиток служб з перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

4.Кардинальне підвищення державних витрат на підтримку
молодих матерів, сімей з дітьми до 16 років, допомоги на кожну
новороджену дитину.

5. Прискорене зростання реальної заробітної плати.

6. Швидке запровадження більш прогресивних законів з оподаткування доходів підприємств, деяке зниження ставки податків
з тим, щоб стимулювати підприємства України приватного і державного секторів на прискорений розвиток. Розширене відтворення первинних ланок — це запорука підвищення обсягів сукупного попиту на роботу ринку в національному масштабі.

7. Подолання аномального характеру розподілу доходів серед
населення і домогосподарств.

Ключові категорії: безробіття; депресія; довгі хвилі в економіці; експансія; економічне зростання; екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання; зайнятість; малі цикли; повна зайнятість; попит на робочу силу; природне безробіття; пропозиція робочої сили; рецесія; ринок робочої сили; рівень безробіття; середні промислові цикли; структурне безробіття; сукупний працівник; трудовий потенціал; трудові ресурси; фрикційне безробіття; циклічне безробіття; циклічність.