ТЕМА 3.3. Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції

1. Сутність і структура господарського механізму.

2. Необхідність і сутність втручання держави в економіку.

3. Економічні функції держави.

1. Господарський механізм — це система основних форм, ме­тодів і важелів використання законів, розв'язання суперечнос­тей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, ство­рення системи стимулів і узгодження економічних інтересів ос­новних класів, соціальних груп.

Господарський меха­нізм є найважливішим елементом економічної системи. Якщо уявити сучасну економічну систему як змішану, то вона включає в себе такі самостійні підсистеми господарювання:

- державну під­систему;

- ринок як самостійну підсистему господарювання;

- тра­диційне (натуральне) господарство.

Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний госпо­дарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відпові­дає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна сис­тема: якщо переважає ринок, то й система — ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система — планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне господарство, то такою є система в цілому. Більш чи менш рівне співвідношення ринку й держави характеризує систему змішаної економіки, де відбувається взаємодія відповідних господарських механізмів і, як результат, становлення цілісного господарського механізму змішаної економіки.

Наприклад, ринковий механізм саморегулювання дає можливість:

1) ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів;

2) успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на
його виробництво);

3) забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування
до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті роки ціни на нафту зросли в 4—6 разів;

4) оптимально використовувати результати НТП; прагнучи
отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть
на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари;

5) вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони
незалежні в прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.);

6) задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість то­
варів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;

7) розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість,
знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспро­можність продукції тощо.

Сутність господарсь­кого механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічній системі належать такі:

- реалізація відносин пануючого типу власності;

- сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин в економічній струк­турі суспільства;

- узгодження і забезпечення руху економічних інтересів;

- розв'язання суперечностей;

- формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економі­чних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі таких основних принципів формування і функціону­вання господарського механізму, як ефективність, збалансова­ність, системність, соціальна спрямованість.

Механізм господарю­вання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулюван­ня, організація, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв'язках створюють відповідні підсистеми механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозуван­ня, довгострокове, середньострокове і поточне планування, дирек­тивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; під­система організації — форми організації й управління виробниц­твом з відповідною регламентацією прав і обов'язків економіч­них суб'єктів.

2. Головне завдання економічної політики держави - це досягнення параметрів, що визначені нормативною політекономією.

Особливості участі держави в економіці, є такими:

1. Держава – це носій політики, тобто влади і народногосподарського регулювання суспільного життя.

2. Держава розробляє правові основи функціонування економіки.

3. Держава - безпосередній учасник економічних відносин, силами державних підприємств, окремих чиновників і державних установ.

4. Держава є монополістом у грошовій емісії, захисті конкуренції й представництві в міжнародних економічних організаціях.

Основні теорії державного регулювання економіки:

1. Меркантилізм. У XVI – XVIII ст. робився акцент на зовнішньоекономічне регулювання шляхом протекціонізму і отримання позитивного платіжного балансу.

2. Класична теорія (А.Сміт та ін.) робила акцент на ринкове саморегулювання і два моменти державної участі:

1) закони та інші правові акти;

2) забезпечення соціально-політичної стабільності.

3. Кейнсіанська теорія (з середини XX ст.) спирається на ринкове саморегулювання, але при активній участі держави в регулюванні сукупного попиту, насамперед через фіскальну і грошову політику.

4. Неоліберальна теорія у роботах В.Ойкена, В.Репке, Л.Ерхарда підкреслювала саморегулювання в ринковій системі, але при активному втручанні держави в захист конкурентного середовища і подолання кризових явищ.

5. Неоконсервативні теорії (монетаризм, теорія раціональних очікувань) підкреслює зменшення прямих регуляторних функцій, зменшення частки державної власності при виділенні головної сфери грошово-кредитного обігу і антимонопольної діяльності.

6. Теорії етатизму, що обґрунтовували виключну роль держави, яка концентрує практично всі економічні відносини.

Безпосередні або оперативні завдання державних органів в економічній сфері:

1) забезпечення народногосподарської стабілізації;

2) сприяння економічному зростанню;

3) структурні перетворення між галузями і територіями;

4) розподіл і перерозподіл доходів і національного багатства.

Державні органи за конституцією, як правило, захищають наступні національні інтереси:

1) економічну стабільність і недопущення кризових явищ;

2) сприяння науково-технічній модернізації;

3) сприяння участі у міжнародному поділі праці;

4) стимулювання розвитку національного ринку, зокрема захисними бар’єрами (тарифними й нетарифними).

5) забезпечення економічної та політичної незалежності, а також зростання добробуту населення.

Основні моделі державного регулювання:

1) американська, або ліберальна – при перевазі ринкового саморегулювання і при втручанні держави в галузі, де конкуренція не ефективна;

2) німецька, або неоліберальна – з державним усуненням перешкод вільній конкуренції, а також при концентрованому подоланні кризових явищ;

3) шведська - з домінуванням державного регулювання, насамперед, соціально-трудових відносин;

4) японська, або східноазійська модель спирається на активну структурну політику і протекціонізм у зовнішній торгівлі.

3. Держава виконує такі виключні функції:

- створення законодавчо-правових засад функціонування економіки;

- забезпечення соціально-політичної стабільності і державного суверенітету;

- подолання зовнішніх ефектів, тобто екологічних і техногенних катастроф, які потребують суттєвих коштів і адміністративних заходів;

- здійснення соціальних програм і так званих суспільних заходів (підтримка незахищених, фінансування армії, державної безпеки, дипломатії та ін.;

- представництво в міжнародних організаціях.

На практиці не існують чисте ринкове саморегулювання і абсолютне державне втручання. Головна проблема – оптимальний перерозподіл сфер впливу між державними і недержавними суб’єктами.

Розподіл функцій між центральними і місцевими суб’єктами спирається на державно-адміністративний поділ країни. У федераціях (США, Німеччина, Росія та ін.) органи влади управління штатів, земель, областей мають широкі повноваження. В унітарних державах (Україна) на містах діють органи місцевого самоврядування і представники центральної влади.

Відзначимо основні методи державного регулювання економіки:

- прямі або адміністративні, пов’язані з дозволом або забороною діяльності, обмеженням при здійсненні економічних функцій (ліцензія, державна реєстрація, обов’язковий продаж валютного виторгу та ін.);

- непрямі методи через податково-бюджетну, грошово-кредитну політику та інше (наприклад, валютна інтервенція силами НБУ для впливу на валютні курси).

Підкреслимо ключові види державного втручання в економіку:

1) прогнозування, програмування і планування;

2) податково-бюджетна (фіскальна) політика;

3) грошово-кредитна (монетарна) політика;

4) цінова політика;

5) соціальна політика, зокрема по соціальному захисту населення;

6) антимонопольна і політика захисту конкуренції;

7) зовнішньоекономічна політика;

8) структурна, зокрема, інвестиційна та інноваційна політика.

Фактор часу впливає на поведінку державних органів. Короткострокове втручання має, як правило, адміністративний характер. Довгостроковий вплив спирається на непрямі заходи.

Ключові категорії: антимонопольна політика; господарський механізм; ринкове саморегулювання; державне регулювання економіки; державні прогнозування, програмування і планування; економічна політика; зовнішньоекономічна політика; інвестиційна політика; інноваційна політика; моделі ринку; монетарна політика; фіскальна політика; цінова політика.